Чим українська корупція відрізняється від європейської?

Загалом, корупція на центральному та місцевому рівнях є у всіх країнах світу, пише Gazeta.ua. Проте, є принципова різниця між тим, що називають корупцією в Європі та США, і в Україні. Тут зловживання у бюджетні сфері відбувається у набагато більших масштабах.

Водночас, за кордоном корупція полягає у тому, щоб посприяти “своїй людині” отримати тендер на капітальний ремонт дороги тощо. До прикладу, у США один депутат допоміг виграти тендер родичеві своєї дружини, але фірма “свояка” виконала замовлення вчасно та якісно. У нас все навпаки – якщо кладуть дорогу, то мало того, що кошти розкрадуть: здебільшого, не вкладуться у визначені терміни. Проблема існує і в тому, що за кордоном виконавець тендеру надає гарантію на свою роботу до 20 років. У нашій державі питання гарантії, в основному, навіть не прописують у договорі.

На місцевому рівні в Україні, за різними корупційними схемами, розкрадають 200-300 млрд грн. Найбільші суми фігурують у сфері ремонту доріг та капітального будівництва. У Києві вже кілька років ремонтують проспект Бажана, Житомирську трасу тощо. На Львівщині у Трускавці дорогу зробили до Євро-2012, цьогоріч там знову ведуться роботи. А перевірити якість ремонту чи його кошторис, на жаль, фактично неможливо.

Найбільше зловживань із бюджетними та комунальними коштами експерти центру фіксують на рівні міст обласного підпорядкування та у центральних органах влади. Чиновники неофіційно розповідають, що у їхніх установах діють неписані правила. Голови міст зобов’язані ділитися з губернаторами. Нам розповідали один із таких прикладів. Так, фірма виграла тендер і перед виконанням робіт їй заплатили 20% від їх загальної вартостіт. Якщо міський голова не допоміг отримати тендер цьому підприємству, то решту коштів виконавцю не виплачують, а реєструють як державну заборгованість. За такими схемами кошти осідають у кишенях чиновників.

Основною причиною підвищення рівня корупції щодо використання публічних коштів є те, що минулого року Верховна Рада прийняла, а Президент підписав законопроект № 9634. Цим документом закупівлі комунальних та державних підприємств було виведено з-під дії Закону № 2289 “Про державні закупівлі”. Відтоді що, у кого та за які гроші купують державні та комунальні підприємства фактично невідомо. Раніше управління освіти самостійно проводили тендер щодо закупівлі продуктів харчування для дитячих садочків, шкіл. Наразі ми бачимо іншу тенденцію, а саме, що управління просять місцеві ради про створення комунальних підприємств, які б забезпечували проведення харчування. Відтак, керівники управлінь освіти та створених для них комунальних підприємств самі вирішують, які продукти, за якою ціною та у якого підприємця їм купувати.

Є особливості у зловживанні коштами у сфері культури. Працівники цієї галузі скаржились нам неодноразово, що керівники бібліотек, музеїв, театрів тощо приймають на роботу 80% “живих людей”. А решта - це друзі, знайомі, трудові книжки яких просто лежать у відділі кадрів установи, проте ці люди жодного дня не працювали на своєму робочому місці. Водночас їхні зарплати ідуть у кишені “зацікавлених” чиновників. Відстежити, чи дійсно працюють у певному театрі чи музеї усі юридично оформлені працівники майже неможливо.

Високопосадовці обласних державних адміністрацій найбільше зловживають бюджетними коштами під час проведення тендерів на маршрутні пасажирські перевезення. На розвиток доріг певному райцентру виділяють, наприклад, 5 млн гривень. Але це місто проводить тендер таким чином, що замовлення на проведення робіт виграють представники вищестоящих органів влади. У результаті, зацікавлені чиновники формально до тендеру не мають жодного відношення, проте кошти осідають саме у їхніх кишенях.

Необділеними у корупційних схемах залишаються і правоохоронні органи. Працівники міліції та прокуратури неофіційно розповідають, що на їхні установи “припадає” 20% відкатів, а 10% йде членам тендерного комітету. Так, якщо в області чиновника зловили на хабарі чи участі у корупційній схемі, то перевірити порушення приїжджають контролюючі органи з іншої області, найчастіше столичні. Наприклад, у Херсоні заарештували заступника начальника митниці, але затримувала його київська прокуратура й УБЕП.

Зловживання бюджетними та комунальними грошима відбувається пропорційно по всій Україні, адже система в корені корупційна. На місцях крадуть 50-60 млрд гривень, на рівні комунальних та державних підприємств - 200-300 млрд гривень. Наприклад, енергетична компанія “Чернівціобленерго” замовила в “Укрінбанку” послугу з прийому платежів від фізосіб за користування електроенергією. Зазначена сума в договорі – 4 999 999 гривень 99 копійок. Учасники ринку пов’язують АТ “Український інноваційний банк” з родиною колишнього очільника НБУ Володимира Стельмаха. Інше підприємство, НЕК “Укренерго”, закупило 29 автомобілів “Нива Шевроле” загальною вартістю 4,89 млн. гривень у компанії “Глобал Автогруп” з Василькова, якій на момент підписання договору виповнилось менше 1 року. Ця провінційна компанія є на диво успішною. Від перших днів існування “Глобал Автогруп” перемагала на відкритих торгах у групи “Автоінвестрой”, до складу засновників якої входив нардеп-“регіонал” Дмитро Святаш. На сьогодні сума укладених васильківським щасливчиком договорів з різними підприємствами та організаціями держави перевищує 50 мільйонів гривень.

Потрібно залучати до контролю над владою громадські організації. У США, наприклад, обирають громадського аудитора на лімітований час. Його діяльність фінансується з центрального бюджету, цей аудитор має повноваження робити перевірки будь-якого органу місцевої влади, контролювати фінансові документи та якість робіт тощо. Це - довірена особа громади. Тому може передавати матеріали прокуратурі з вимогою порушити кримінальні справи. Органи місцевої влади бояться його більше, ніж самої прокуратури. У Європі діє закон про електронні закупівлі, відтак громадяни можуть не виходячи з дому подивитись що, коли, у кого і за скільки купив певний орган влади чи комунальне підприємство. В Україні такий законопроект був проголосований у першому читанні, але так і не увійшов у дію.

Віктор Таран, директор Центру політичних студій та аналітики