Життєствердний сміх “вічного Павла”

У ці березневі дні він зустрів би свою 83-тю річницю. Але вже півтора року немає з нами найкращого гумориста серед аптекарів і найкращого аптекаря серед гумористів, як жартома казали про Павла Добрянського.

Проте й сьогодні відлунює у пам’яті знайомий тембром та інтонаціями його голос, незлобивий як для того, хто вмів добре бачити й осміювати людські моральні вади, адже водночас він умів прощати ближніх - закликав їх змістом і тональністю своїх гуморесок самим усвідомити й позбутися тих вад. 31 березня в Богородчанах відбудеться (і, сподіваємося, стане традиційним) фестиваль гумору ім. П. Добрянського. і, певно, витатиме душа незабутнього Павла Казимировича в залі, де виступатимуть перед слухачами продовжувачі його естафети - прикарпатські письменники-сміхотворці, читці творів веселого жанру.

А буквально кілька тижнів тому прийшла до читачів збірка спогадів про П. Добрянського під промовистою назвою і глибоким підтекстом “Вічний Павлоѕ”. Упорядник книжки і водночас автор переднього слова з біографічними відомостями про письменника та ще трьох публікацій у ній (спогаду про гумориста і написаних до його 80-річчя есею та інтерв’ю з ним, яке свого часу опублікувала “Галичина”) - Євген Баран, нинішній голова обласної письменницької організації.

Одним із її “батьків-засновників” у 1971-му був якраз П. Добрянський, він стояв біля штурвалу корабля прикарпатських літераторів найдовш з-поміж усіх його керманичів - від 1975-го до 1990 року. Вийшовши на пенсію, Павло Казимирович сам залишив цю посаду - його наступником був Ярослав Дорошенко. Їх  пов’язувала міцна чоловіча дружба. Тож зовсім не випадково у книжці читаємо і поетичну присвяту до 70-літнього ювілею Добрянського, якою привітав його Дорошенко - він відійшов у засвіти на чотири роки раніше від свого товариша.

Спогадами про незабутнього Павла Казимировича як письменника і людину з неповторною усмішкою, життєствердним оптимістичним сміхом діляться на сторінках книжки прикарпатські літератори Михайло Андрусяк, Ганна Дорошенко, Ольга Бабій, Степан Процюк, Олександр Смоляк, Неоніла Стефурак, Ярослав Ткачівський, Галина Турелик, Ольга Слоньовська, Василь Олійник, іван Павліха, Леся Шмигельська  - всіх не перелічити.

Багато з них прийшли того дня в обласну бібліотеку для юнацтва й виступали на презентації книжки. Присутніх тут хлопців і дівчат директор бібліотеки Світлана Шаган та заступник міського голови Івано-Франківська Михайло Верес закликали читати Павла Добрянського, чиї твори наснажені глибинними народними традиціями українського гумору, на відміну від грубого епатажу чи вульгарно-примітивного плебейського реготу, який культивує чимало нинішніх “пересмішників”. Саме завдяки фінансовому сприянню міської влади побачила світ у видавництві “Тіповіт” цікава, добре продумана композиційно книжка “Вічний Павлоѕ”, де є також розділ листів українських письменників до свого івано-франківського колеги, вміщено знімки з домашнього фотоархіву родини Добрянських. У залі сиділа і була зворушена до сліз таким вшануванням пам’яті дорогої їй людини дружина Павла Казимировича Емілія Василівна. 

Справді, як не погодитися з автором одного зі спогадів про прикарпатського сміхотворця у книжці “Віщий Павлоѕ” - письменником із Богородчан Василем Бабієм, теж гумористом: хоча Павло Добрянський вже належить історії, але він “зігріває нас своїм добрим поглядом звідтіля, із Вічності”, “він є, він серед нас, він у дорозі, як і його твори. У дорозі - до колег, до своїх читачів”.