Мовчання ягнят

Днями троє молодих чоловіків, які проживають у Коломийському і Тлумацькому районах, заявили до обласної прокуратури, що стали жертвами трудової експлуатації, виїхавши на заробітки до Росії. Запропонував їм роботу мешканець Коломиї. Натомість, після прибуття в Краснодарський край передав їх невідомій особі, яка відібрала в хлопців паспорти (начебто для реєстрації) та примушувала працювати на будові розважального центру по 12-14 годин на добу. Так тривало майже три місяці.

У жовтні Європа відзначала День протидії торгівлі людьми. Для Ук­раїни, за даними ОБСЄ, ця проблема стоїть надзвичайно гостро. Адже, за різ­ними даними, від двох до семи мільйонів українців перебувають у сучасному рабстві. Це численні “наташі” (так називають повій із СНД західні жур­налісти), сотні тисяч заробітчан, яких експлуатують у промисловості, сільсь­кому господарстві, жебрацтві у державах ЄС та Росії. Усім відомі історії дівчат, які погодилися працювати офіціантками чи покоївками за кордоном та були змушені власним тілом “відробляти борги” перед своїми “помічниками-посередниками”. Трагічних історій, скалічених доль – не злічити.

Повертаючись до наших постраж­да­лих земляків, то нам вдалося додатково з’ясувати, що на життя (грубу їжу) що­тижня їм виділялись мізерні кошти, хлопці майже жили впроголодь. До цього ж їхній “знайомий з Коломиї”, власне робото­давець, пообіцяв вигідні умови праці та високу заробітну платню – 1 тисячу до­ларів на місяць. Загалом, опісля майже трьох місяців роботи, чоловікам заплатили лише близько 2 тисяч гривень. Очевидно, аби якраз вистачило на дорогу додому для всіх трьох. Доки ведеться про­ва­дження в справі, іме­на фігурантів влас­тиво не розголошую­ться. По закінченні слідст­ва повідомимо про його результати.

Таких історій (та ще й набагато трагіч­ніших) громадські організації України та журналісти зафік­сували сотні. Але бі­льшість з них зали­шиться лише у пам’яті жертв. А вони, наче про жахливий сон, намагаються якомога швидше про це все забути. Свідки чи потерпілі найчастіше не зізнаються – не лише міліції чи громадським орга­ні­заціям, а й навіть найближчим родичам: уникають сорому чи осуду, не вірять, що експлуататори справді будуть покарані. Адже “роботодавці” часто тримають своїх “рабів” у лещатах саме погрозами завдати шкоди близьким або ж вих­валяннями, що у них “все схоплено, скаржитися нема кому”.

Іншим проблемним аспектом є ставлення до озвучених проблем всередині держави: влада абсолютно безвідповідальна у цьому відношенні, та й в самому суспільстві рівень розуміння проблеми є досить низьким. Не варто в уяві вибудовувати рай там, де його немає. Спостерігаючи за різними заро­бітчанськими історіями, виникає за­питання: чи не втрачається на цьому нелегкому шляху щось набагато цінніше, аніж здобувається? І що здобувається, зрештою? Намагаючись втекти від фінан­сової скрути у власній країні, від того, що постійно нехтують твоїми правами, не дотримуються елементарних соціа­льних зобов’язань, слід бути готовим ці права відстоювати і на чужині. З пе­ре­тином кордону нічого само собою не зміниться. Не знаючи мови, місцевих звичаїв та умов праці, легко стати жерт­вою всякого ґа­тун­ку “ділків” та за­мість вимрія­ного но­вітнього раю, пот­­рапити у раб­ство.

Найперше ні­ко­ли не віддавай­те (особливо нез­на­йомим людям) свого паспорта чи інших доку­мен­тів. Намагай­тесь з’ясувати ад­ресу, ім’я, реквізити роботодавця, а також – телефони посольства у тій країні, куди виїжджаєте на заробітки. Хоч наші державці не дуже опікуються своїми громадянами та їх проблемами за кордоном. Як нам вдалося з’ясувати у столичному відділенні Інтерполу, ос­таннім часом за кордоном зникло та пропало безвісти більше 5 тисяч ук­раїн­ців. Найбільше наших земляків зникло в Росії, Чехії, Бразилії, Мексиці… Хто роз­бирався з цим, хто шукав їх? Що сказали сім’ям? Українців просто вбивають, користають на органи, змушують до тіньового рабства? Як захищає держава своїх громадян? Відповідей нема.

“Уряд України має знайти кошти не лише на допомогу жертвам торгівлі людьми, а й на протидію їй. А це підготовка ква­ліфі­кованих правників, правоохоронців, при­кордонників, соціальних працівників. Проект держбюджету на наступний рік не передбачає подібних чималих витрат, отже, захищати “наташ” та інших “рабів” із України будуть і надалі лише громадські ор­ганізації, а не держава”, - вважає експерт-правозахисник Лариса Лопулях.

То, може, якщо влада не годна поря­тувати народ від злиднів, час рятувати країну від влади.

Автор: Тарас Григорчук, бюро журналістських розслідувань ”Відсіч”