Чи відітнуть містові половинку?

Зазвичай такі ідеї приходять у голову в той час, коли нічого іншого не можеш ані придумати, ані зробити, коли в державі криза, а в суспільстві занепад і апатія. Тоді в українській голові раптом спалахує свічка ідеї, а рот поспішно озвучує ідею. І тоді пробуджується приспана громадськість. Бо одна річ своїми шкіряними мештами ходити чи їздити іномарками “по курних хатах мужицьких, по верстатах ремісницьких” і щось тлумачити своїм краянам, у чомусь їх переконувати, до чогось закликати, а цілком інша — кинути через мас-медіа ідею, хай і безглузду, і пробудити маси. І тоді навіть найбезініціативніший хлоп чи найсонніша панночка здригаються і починають плодити свої додаткові ідеї, додавати підідеї, класти ідею з ніг на голову. Зрозуміло, що у нас мало хто розуміється на економіці й фінансах, на нових технологіях і китайській мові, але в перейменуваннях, назвах, історії — о, тут у нас кожен другий почувається професором…

Місто Івано-Франківськ, як відомо, з такою назвою існує вже 50 років. До того це був Станіслав і Станиславів. Загал навіть склав відому приказку: “Якби не їв і не спав, то купив би Станіслав”. Причому всі знали і знають, що місто в ХVII ст. назвали на честь польського коронного гетьмана Станислава Потоцького. Всі також знають, що 1962 року совіцька влада перейменувала місто на честь видатного українця Івана Франка і так на мапі з’явився Івано-Франківськ. Може, воно й не дуже оковирно з мовного огляду сполучення імені й прізвища, але що вдієш? Треба було щось з цим робити ще 1991 року, за перших демократів, коли пачками перейменовували вулиці й села. Натомість така ідея зродилася аж на 22-му році незалежности.   

Виринула нова пропозиція: забрати Івано-, а залишити Франківськ. Між іншим, якщо зазирнути до першого видання “Українського правопису” (Харків: ДВУ, 1929), то там на сторінці 76-й наші справжні мовознавці радили вживати закінчення в назвах українських міст не “-ськ” і “-цьк”, а “-ське” і “-цьке”. Тобто мало би бути Франківське. Але чи хтось узагалі пристане на те, аби в нас одностайно полагодити це питання? А про заміну печаток, бланків, документації, то про це в нас ніхто й ніколи не думає. 

Зрештою, таку ідею непросто зреалізувати. По-перше, всі вже звикли до “Івано-Франківська”. А звичка, навіть шкідлива, як відомо, викорінюється дуже важко. Гадаю, для більшості вживати “Франківськ” замість “Івано-Франківськ” не має великого значення. 

По-друге, при такій перейменовній реформі одразу спохопляться всі наші івано-франківські модерністи, кубісти, футуристи й анархісти та одразу ж запропонують інакшу назву — Станиславів, причому запропонують писати це слово латинкою. Заодно вони винесуть ідею замість пам’ятника і. Франку перед “Надією” поставити пам’ятник Станиславу Потоцькому, перейменувати його іменем театр і вулицю.

Доведеться й народному артистові України Михайлові Кривеню змінити деякі слова в своїй популярній пісні про Івано-Франківськ, де є такий приспів:

Над кварталами небо погідне,

Пісня крила здіймає дзвінкі,

Я люблю наше місто привітне,

Я люблю мій Івано-Франківськ.

Якщо наша влада і громадськість таки встановлюватиме мовну корекцію і замість Івано-Франківська ухвалить вживати Франківськ, то приспів можна буде змінити так:

Над кварталами небо погідне,

Пісня крила здіймає дзвінкі,

Я люблю наше місто привітне,

Я люблю без “Івано” Франківськ.

А якщо переможе нова (де)генерація, то можна буде приспів змінити на такий:

Над кварталами небо погідне,

В центрі чути перегавкіт псів,

Я люблю наше місто привітне,

Я люблю рідний Stanyslawiw.

Ідея з перейменуванням нагадала одну нашу давню приказку: “Аби в хаті, як у млині, — ніколи не тихо”. Зрештою, це справа іванофранківців, і чи я маю право давати їм свої поради з Коломиї…