Сексизм в Україні набуває ознак національної політики

Такої думки провідні вітчизняні спеціалісти з питань ґендерного права

Згідно з даними європейської статистики, Україна лідирує за кількістю розлучень серед європейських країн. На 1000 жителів припадає 5,3 розлучення, тоді як в Ірландії цей показник становить лише 0,8.

Всього з 1987 року в Україні офіційно зареєстровано 219 919 нових випадків ВІЛ-інфекції. Через цю страшну недугу 27 830 людей за цей час пішли з життя.

Україна опинилася серед держав, де спостерігається грубе порушення ґендерних прав, реєструються численні факти насильства над жінками та дівчатами, торгівлі людьми.

Фахівці переконують, що всі ці негаразди спричинені багатьма факторами, в тому числі сексизмом, пропаганда якого в Україні неухильно посилюється. Як покласти йому край? Про це йшлося 5 грудня під час київської прес-конференції, яку провели громадські організації (ГО) “Центр – Розвиток демократії” та “Інформаційно-консультативний жіночий центр”.

Захід відбувся у рамках щорічної кампанії “16 днів проти ґендерного насильства”. Цього року вона тривала з 25 листопада до 10 грудня.

Сексизмом фахівці називають ідеологію та практику дискримінації людей за ознакою статі. І вони ж визнають – особливо поширеним сексизм є по відношенню до жінок. Він проявляється в обмеженні їхніх прав на освіту, працю, участь в політичному житті, в приниженні їхньої гідності тощо.

Під час прес-конференції директор програм ГО “Центр – Розвиток демократії” Елла Ламах розповіла, що з усіх ВІЛ-інфікованих чоловіків 50% інфікувалися статевим шляхом. Але жіночий показник навіть на цьому тлі виглядає ще гірше – він сягає 91%.

Елла Ламах уточнила – до цієї статистики потрапили не лише дорослі жінки, а й дівчата віком до 15 років. Багатьох з них або примушували до надання сексуальних послуг, або вони це робили за власним бажанням.

Одним із спонукальних моментів до опанування жінками найдавнішої професії стала складна економічна ситуація. За даними Державної служби статистики, на початку вересня поточного року понад 426 тис. наших співвітчизників змушені були шукати роботу. А це дорівнює населенню середнього за українськими мірками міста.

Проте існує й інша, не менш вагома причина, яка змушує багатьох наших жінок ставитися до сексу як до виробничого процесу. Учасники прес-конференції пояснили – в Україні вже сформувалася доволі стійка психологія, за якою жінка здебільшого сприймається не як інтелектуально розвинена особистість, висококваліфікований спеціаліст, вмілий організатор, генератор ідей, лідер, любляча жінка, турботлива мати, а як сексуальний об’єкт. І чим більше його роздягати, тим сексопільніше він виглядатиме.

Особливо вагомий внесок у формування такого світосприйняття, яке вже межує з хворобливим, зробили наші рекламісти. У переліку промислових товарів та продуктів харчування, на етикетках яких дотепер відсутні оголені красуні, можна назвати хіба що хлібобулочні вироби, дитяче харчування, господарське мило, домашні віники і ще деякі.

25-30% всієї реклами спеціалістами кваліфікується як сексистська. Це надто високий показник, але що дуже важливо, він зберігає тенденцію до збільшення.

Ситуація, що склалася у рекламному бізнесі і бізнесі загалом, дратує новообраного народного депутата України Олександра Бригинця. “Рекламісти, ставлячи оголену жінку біля автомобіля, думають, що я одразу полізу в кишеню, витягну гроші з тим, щоб купити цей автомобіль. Кого це принижує? Це жінку принижує чи чоловіка? Я вважаю, що це, передусім, принижує чоловіка”. Бо у такий спосіб рекламісти прагнуть показати його сексуально стурбованою особою.

“Як на мене, - провадив Олександр Бригинець, - у даному разі йдеться про ґендерні спекуляції. Їх намагаються змусити працювати в інтересах бізнесу. Але необхідно розуміти, що бізнес повинен бути соціально орієнтованим та ґендерно чутливим”.

Реклама сексистського характеру вже стала невід’ємною частиною нашого життя. Ми постійно натикаємося на неї на вулицях, нею переповнені ЗМІ. Керівниця Інформаційно-консультативного жіночого центру Олена Суслова попереджає – подібні речі не залишаються непоміченими навіть якщо ми на них не звертаємо уваги. Вони залишаються у нашій підсвідомості, а в подальшому впливають на наш світогляд та на нашу поведінку.

Побоювання того, що Україна змириться з порушенням ґендерних прав, а отже, і з сексизмом, змушує Олену Суслову постійно боротися з тими, хто вдається до цього. При цьому вона не зважає на посади своїх опонентів та їхню знаковість. Так, варто було у 2010 році Прем’єр-міністру Миколі Азарову сказати, що проведення реформ не вважається жіночою справою, як Олена Суслова подала проти нього позов до суду.

Такий же позов проти Миколи Азарова до суду подала президент Міжнародного жіночого правозахисного центру “Ла Страда-Україна”, доктор юридичних наук Катерина Левченко. На жаль, результат таких намагань громадських діячів був нульовим.

Бездіяльною виявилася не лише вітчизняна судова система. За словами Катерини Левченко, на сексизм, який набуває масового характеру, не зважає і Уповноважений Верховної Ради з прав людини. За її повідомленням, на недавній запит “Ла Страда-Україна” з офісу омбудсмена відповіли – це не наша справа.

За такої ситуації громадські організації змушені покладатися лише на себе. Так, “Ла Страда-Україна” готує скаргу до Комітету ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок. Головна мета документу – привернути увагу світової громадськості до безпідставного обмеження прав українських жінок, що ніяк не узгоджується з чинним національним законодавством і взятими Україною міжнародних зобов’язань у ґендерній сфері.

Інформаційно-консультативний жіночий центр цими днями оголосив конкурс ідей і продукції, які мотивують і заохочують жінок та чоловіків займатися тими видами діяльності, які ще донедавна вважалися суто жіночими або суто чоловічими. Заявки на участь в конкурсі подаються до 15 лютого.

Імена переможців конкурсу стануть відомими вже наприкінці березня. Та головне, щоб цей конкурс у купі з іншими подібними заходами переміг сексизм в Україні. Зрештою, для цього вони і проводяться.

Автор: Максим НАЗАРЕНКО, Національний прес-клуб “Українська перспектива”