З 20 листопада в Україні розпочинає працювати суд присяжних

З 20 листопада в Україні розпочинає працювати суд присяжних. Хочеться сказати: давно пора. Адже нині в нас суду довіряють десь так само, як і політикам. Коли ж на вироки хоч якось впливатиме й думка звичайних людей, то є надія на дотримання закону та справедливість.

Попит на присяжних

За словами заступника керівника юридичного відділу міськвиконкому Володимира Максилевича, 13 червня цього року до міської ради прийшов лист з Державної судової адміністрації України. Там повідомлялося про те, що у зв’язку зі змінами до кримінально-процесуального кодексу, суд буде зобов’язаний за певних обставин розглядати справи за участю присяжних.

Робиться це у тому випадку, коли під питанням довічне позбавлення волі. Нагадаємо, що така міра покарання передбачена за вбивство. Правда, присяжних залучають до розгляду тільки тоді, коли є клопотання обвинуваченого. Буває таке, що на лаві підсудних перебуває кілька осіб. Тож якщо бодай один із них вимагає суду присяжних, то й решта підпадає під дію цієї норми.

“Згідно з законом, Івано-Франківський міський суд сам встановлює необхідну кількість присяжних, — говорить Максилевич, — зважаючи на кількість справ, які підпадають під цю категорію, їхню складність і т. д. Наприклад, порахували, що одночасно може бути максимум 10 справ. Оскільки у нас невисока довіра до судової системи, то можна припускати, що всі захочуть, аби їх судив суд присяжних. Так і встановили необхідну кількість”.

Уже з червня юридичний відділ почав діяти. Спершу вони звернулися з окремими листами до керівників структурних підрозділів, управлінь, відділів, підприємств із пропозицією поспілкуватися з працівниками та знайти охочих. З’ясувалося, що це не так просто. Тому долучили ЗМІ. Врешті, довелося шукати кілька місяців.

“Не всі можуть бути присяжними, є кілька критеріїв відбору, — продовжує Володимир Максилевич. — Треба мати від 30 до 65 років, довідку про психічний стан здоров’я та про відсутність судимості (погашена чи знята). Правда, ми намагалися взагалі не брати раніше судимих, бо може бути ситуація, коли присяжний потрапить в одну колегію із суддею, який колись його засудив”.

Крім цього, обов’язковою умовою є місце проживання — виключно територія Івано-Франківської міської ради. Також є обмеження щодо місця роботи: присяжний не може бути слідчим, прокурором, адвокатом, військовим і т. д. У законі навіть йдеться про те, що присяжний має володіти державною мовою. А от освіта ролі не грає. Правда, юридичний відділ для більшої ефективності намагався брати людей саме з вищою освітою.

Непростий крок

Як каже Володимир Максилевич, шукати тяжко, бо з нашим менталітетом людям ліньки збирати необхідні довідки. Якби достатньо було лише заяви, каже він, то охочих було б значно більше. “Щоб зібрати документи, — продовжує юрист, — треба взяти довідку про відсутність судимості (вона або платна, або на неї треба чекати один місяць), поїхати у психлікарню — це певні витрати як коштів, так і часу, а люди не хочуть цього робити. Проте наші комунальні підприємства спрацювали добре. Список із 32 кандидатів уже є, недавно питання розглядав виконком, а далі воно має бути затверджене сесією міської ради”.

Усі присяжні мають право покидати роботу на час судових засідань, ці дні оплачуються. Відвідувати треба всі засідання у справі, бо суд без думки присяжних не може винести вирок. “Рідко яка справа розглядається за одне засідання, — акцентує Максилевич. — Може бути 3-5, а може бути й 10 чи 20. Усе залежить від складності справи, кількості осіб, яких треба допитати як свідків, клопотань, заяв тощо. У цьому випадку визначальну роль мають відіграти людський фактор і вміння оцінити ситуацію — винен чи ні”.

За словами приватного підприємця пані Тетяни, яка скоро стане присяжним, зважитися на цей крок їй було непросто. Мовляв, відповідальність за людські долі не може не хвилювати. Зараз їй важко говорити, що вона відчуває, адже все ще попереду.

“Наразі я думаю, що це в першу чергу — психологічно важка й дуже відповідальна робота, — говорить жінка. — Ісус казав: не суди і не судимий будеш. Але це не для нашого суспільства. Бо безкарність породжує злочини, а за злочини треба відповідати. Думаю, присяжні необхідні нашому судочинству. Оскільки незаангажовані люди з різними поглядами на життя зможуть дати більш правильну та незалежну оцінку судовим справам”.

Аби невинні не страждали

А от пенсіонерці пані Євдокії зважитися було значно простіше. Бо раніше вона була засідателем у суді й теж слухала важкі людські історії. Каже, було таке, що діти-внуки батьків-дідів вбивали, було, що й розчленовували. Однак, за 17 років практики не втомилася та хоче продовжувати цю роботу.

“Люблю справедливість, — говорить пані Євдокія, — і цю роботу. І дуже не хочу, щоб невинні люди відповідали за чужі злочини. Як правило, судді спершу питають нашу думку, а вже потім виносять вирок. Правда, були випадки, коли ми не погоджувалися із рішенням суду. Так, доводилося писати окрему ухвалу, яку направляли до Верховного суду. А там або розглядали, або повертали назад, різне бувало”…

І останнє: кожні два роки список присяжних буде переглядатися. Когось будуть вилучати, а когось додавати. Наразі хочеться побажати присяжним мудрості. Бо на кону — людські долі.