Особисті враження з епіцентру волевиявлення

Позаду чергові парламентські вибори — український народ обрав собі “слуг”. Хтось із полегшенням перевів подих, хтось радіє з перемоги, а хтось, м’яко кажучи, розчарований результатом. Це стосується як кандидатів, так і виборців.

Ставлення до виборів у народі неоднозначне. Насамперед через розчарування — обирали вже не раз, вибір робили нібито правильний, а результат? Попри казкові передвиборчі обіцянки життя чомусь кращим не стає. По-друге, вибори — дороговартісний процес, а кошти на організацію виборів, звісно, — із Держбюджету. Чималі суми, які витратили кандидати й партії, — це довгострокові інвестиції, що досить швидко себе окуплять. Проте мимоволі закрадається думка: це ж скільки хворих діток можна було б вилікувати за ті викинуті на вітер гроші?Цього року я мала змогу спостерігати за виборами, так би мовити, зсередини — працювала у виборчій комісії. Робота нелегка й невдячна. Важкий напружений день і безсонна ніч, яким передували численні зібрання, поїздки в окружну комісію, організація роботи дільниці і т.д. Троє членів комісії, які на період громадської діяльності звільняються від основної роботи зі збереженням робочого місця, повинні постійно бути на дільниці, приймати заяви від населення, подавати необхідні дані в ОВК і реєстр виборців. Попри ці обов’язки члени ДВК несуть ще й адміністративну відповідальність. Приміром, за незначні порушення на голову комісії може бути накладено штраф у розмірі від 30 до 100 неоподаткованих мінімумів. Їхня заробітна плата відповідно до посади — 1150-1220 гривень. І це на великій дільниці, де кількість виборців перевищує 1500 осіб. На малій і середній оклади ще менші. Якщо людина працює і на період підготовки до виборів звільняється згідно з наказом з основного місця праці, — можна отримати середній заробіток за останні два місяці роботи. А от прибиральниця, яку приймають на відповідний період, дістає 1118 гривень, тобто мінімальну зарплату. У той же час водій отримує шість гривень на годину. Це ж скільки треба наїздити, щоб набігла хоч якась більш-менш пристойна сума?! І робити це треба, напевно, за власний кошт, адже бензину виділяють мізерну кількість. А от на канцтовари не скупляться — 400-600 гривень. Головне, щоб писати було чим?

Про “мертві душі” говорили не раз — покійники “голосують” на кожних виборах. Чомусь дані про смерть не доходять до реєстру виборців. Туди ж не потрапляє й інформація про молодих людей, яким минуло 18 і які, згідно з законом, мали б голосувати. Часто не виявляється у списках і людей, які змінили місце проживання.

Проте найбільше вразило інше: ставлення людей до всього, що відбувалося. Ще до відкриття дільниці за дверима уже зібралося доволі багато людей — стареньких, дехто ледве йшов. Їм справді не байдужа доля країни, адже вони стільки часу мріяли про незалежність і так важко йшли до неї, а здобувши її, живуть тепер у повній залежності від обставин, на мінімальну пенсію, у важких побутових умовах. Такі люди справді вірять, що може щось змінитися, і щиро прагнуть цього. Молять Бога і, заходячи в кабінки, хрестяться. Дехто майже нічого не бачить, дехто не чує, у когось тремтять руки і йому важко втримати ручку, страшенно болять ноги,.. але вони йдуть, щоб вибрати і своє майбутнє. Бажання, щоб рідні — діти, внуки та правнуки жили краще, гідно, перевищує біль.

На противагу цьому молодь цілком байдужа, інертна і пасивна. Молодим людям однаково, що відбувається, — будуть вони голосувати чи ні, немає значення, хто пройде до парламенту, а хто залишиться при своїх інтересах. Дехто продавав свій голос за “гречку”, хтось за щось істотніше — що кому запропонували і в якому розмірі, а дехто просто полінувався прийти на вибори. Можливо, Помаранчева революція так повпливала — народ справді хотів щось змінити, а кращого просто немає… Можливо, те, що цьогорічна передвиборча кампанія була дуже брудною і принизливою. Звинувачення, фальсифікації та взаємна неприязнь — кандидати вилили одне на одного стільки бруду, що люди просто вирішили: такі представники їм зовсім не потрібні. А самі вибори? Недарма держсекретар США Гілларі Клінтон розцінює вибори 2012 року як крок назад у розвитку демократії в Україні. Демократичний процес в Україні рухається у зворотному напрямі.

Чого чекати? Це запитання хвилює кожного. Адже вже нині прогнозують підвищення цін. Зокрема хліб, один із основних продуктів, має подорожчати на 50 копійок. Начебто й не надто багато, але ж його щодня купуєш. Що ж говорити про прогнози на пальне та іноземну валюту, хоча й уряд обіцяє, що девальвації гривні не буде.

Чому ж у нас прогнози завжди песимістичні й невтішні, а майбутнє сірого кольору? Людям не так вже й багато треба: легшого життя, соціального захисту, гідної оплати праці, врешті-решт — стабільності, проте не тієї, яку обіцяли в передвиборчих програмах. Врешті-решт кінці з кінцями можна зводити без кінця.