За руку сходинками до знань через інклюзивне навчання - у світле майбутнє!

Час летить нестримно, час минаю невблаганно, час… Ми цінуємо його лише тоді, коли втрачаємо щось дуже цінне, не врахувавши безповоротності часу. Та найтяжче, коли втрачений час відбивається на майбутньому наших рідних і близьких людей. Так хочеться активізувати дії тих, від кого залежить майбутнє дітей з інвалідністю, щоб не було пізно діяти.

Уже багато років в Україні говорять про впровадження інклюзивного навчання в загальноосвітніх школах, з метою реалізації прав інвалідів згідно Конституції України, на виконання вимог Конвенції ООН “Про права інвалідів” та інших нормативних документів. “А віз і нині там”.

З 2010 року Коломийський міський благодійний фонд “Крокус” у партнерстві з Білоцерківським Товариством дітей-інвалідів та їх батьків “Аюрведа” намагаються довести коломийській громаді важливість цього питання, активізувати батьків, що виховують дітей з особливими освітніми потребами на дію, спрямовану на здійснення мрій своїх дітей та задоволення найважливіших потреб. Та, на жаль, нас не чують, не чують ті, на кого покладено дотримання законів України, виконання постанов Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства освіти, науки, молоді і спорту. Та все ж вони мають на це свої аргументи. Адже в цьому навчальному році до шкіл не поступило жодної письмової заяви від батьків з проханням про відкриття інклюзивного класу для навчання дитини з особливими освітніми потребами. Як освітяни мають почути голос громадської організації, коли вразливих дітей з інвалідність не чують їхні рідні батьки. Не хочуть чути чи бояться слухати?

Ці питання піднімалися на тренінгу, який проводився 3 жовтня 2012 року в рамках реалізації проекту “Батьки для батьків” волонтера БФ “Крокус” Майкла Ву за підтримки Корпусу Миру в Україні. Тренінг проводився в партнерстві з Коломийським педагогічним коледжем Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за підтримки його директора Ковтуна Валерія Івановича.

Ми вкотре знову зустрілися з головою Білоцерківського Товариства ” Аюрведа” Володимиром Крижанівським, щоб використати його позитивний досвід у розв’язанні, здавалося б, безнадійних питань. Відрадно було те, що зібралося на тренінг 16 матусь, 1 татусь і 1 вчитель індивідуальної форми навчання з міста Коломиї та Коломийського району. В цьому нашій організації посприяли в.о. начальника управління освіти районної держадміністрації Марія Василівна Боледзюк, спеціаліст управління освіти Коломийської міської ради Іван Петрович Мельник та завідуюча дитячим садком №2 шановна Людмила Володимирівна. В продовж тренінгу організатори старалися змінити мислення батьків, вчили їх будувати плани на майбутнє, формували здатність долати негативні думки і труднощі, вміння приймати рішення в користь своїх особливих дітей, аргументувати і доводити освітянам правильність і право свого вибору інклюзивної освіти та повну або часткову відмову від індивідуальної форми навчання, знаходити в собі сили спокійно реагувати на роботу та висновки психолого – медико-педагогічної консультації (ПМПК), на протести з боку батьків здорових дітей, знаходити в собі сили супроводжувати свою особливу дитину по дорозі до школи і назад, багато часу проводити в школі, допомагати вчителю навчитися вчити собливу дитину, та багато іншого.

Учасники тренінгу зробили висновки про те, що рушійною силою у поступі до інклюзії є тільки батьківська громада. Адже не освітяни стануть ініціаторами відкриття інклюзивних класів. Їм без наших дітей спокійніше, а хто з власної ініціативи буде накликати клопоти на свою голову. Бо ж завдання стоятимуть не такі вже й прості – змінити інфраструктуру школи під потреби дітей на візках (стандартні пандуси, ліфти, кімнати гігієни, центри для релаксації, тренажерні зали або кімнати ЛФК, забезпечити спеціальне робоче навчальне місце в класі…), розробити спеціальні індивідуальні програми для кожної дитини, зменшити наповнюваність класів, створити відповідний мікроклімат в педколективі та колективі дітей і батьків. Справа не зрушиться з місця, поки не спрацює ланцюгова реакція: від сімей поступлять заяви про відкриття інклюзивних класів, освіта змушена буде підготувати адекватне стану дитини навчальне середовище, заявить про потребу фінансування посад помічника учителя, корекційного та соціального педагога, психолога, подбає про підготовку кваліфікованого педагога через систему післядипломної освіти чи здійснить інші заходи на запит потреб дитини.

Бездіяльність батьків приведуть до того, що і надалі будуть іти звіти про те, що в загальноосвітніх школах давно навчаються діти з інвалідністю і все в нас гаразд. І це буде чистою правдою. Але навчаються ті, хто не потребує спеціальних заходів для створення комфортних умов для повноцінного навчання.

Ще ми рахуємо, що міцним гальмом інклюзії є запроваджена для певної категорії дітей індивідуальна форма навчання дома. Це порятунок при розподілі педагогічного навантаження. Освітяни не хочуть відмовитись від додаткових годин в супереч своїм інтересам, не рахуючись з інтересами дітей з інвалідністю. Значення індивідуального навчання заперечувати не можна, адже воно дуже потрібне для лежачих чи тих дітей, для яких відвідування шкільного колективу є загрозою їхньому здоров’ю чи здоров’ю оточуючих. Але відправляти дітей, які мають можливість відвідувати шкільний колектив, при створенні спеціальних умов, це великий гріх. Бо це шлях до сегрегації, шлях до де соціалізації, це сходинки донизу. Кожен учитель має задуматися, чи таких умов навчання він бажав би своїй рідній дитині, якщо б її спіткала подібна доля, і щиро дякувати Господу, що це не так.

Ми закликаємо батьківську громаду задуматися над майбутнім своїх замкнутих в “домашніх теплицях” дітей, у яких обмежене коло спілкування, відсутні умови повного сприйняття світу і реального життя, можливості отримати всі, існуючі на сьогоднішній день, форми, методи, засоби навчання, передові педагогічні технології, які не можливо реалізувати в домашніх умовах. Дайте їм можливість спробувати, не жалійте себе, не шкодуйте своїх сил і часу, підтримайте своїх дітей у подоланні труднощів, не допустіть розчарування, а потім запитайте, що їм більше подобається і дайте право вибору. Ви побачите, що ваші діти справді особливі, що вони сильніші духом від вас. І лише тоді ви будете впевнені у своїй правоті.

Ми закликаємо усіх зацікавлених долучитися до обговорення даного питання на сторінках коломийських ЗМІ, та до розв’язання проблеми на рівні громади.

Автор: Любов МАСЕВИЧ, голова Коломийського благодійного фонду підтримки дітей та молоді з інтелектуальною обмеженістю ”Крокус”