Геннадій Романюк: роздуми про наболіле

Багатолюдно під Верховною Радою й біля Кабінету Міністрів. Сьогодні у стінах парламенту з ініціативи Партії регіонів розглядають у першому читанні законопроект “Про засади державної мовної політики”. Законопроект, котрий покликаний розтоптати нашу мову – мову Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стуса.

До учасників акції протесту приєднуються все нові й нові хвилі небайдужих. Тих, хто за покликом душі прийшов відстояти честь і гідність українців. Людське море вирує, переливаються гамою кольорів прапори, плакати, різноманітна партійна символіка.

Герой України Ніна Матвієнко, президент Національного університету “Києво-Могилянська академія” Сергій Квіт, письменник Василь Шкляр, заступник голови Донецької обласної організації ВГО “Просвіта” Марія Олійник висловили стурбованість з приводу злочинних маніпуляцій конституційними основами незалежної держави.

Закликали до злагоди, єднання й гуртування для розбудови нашого спільного дому – України.

Тут, на мітингу “за мову”, ми зустрілись (приємна несподіванка) з депутатом Коломийської міської ради першого демократичного скликання, головою постійної комісії з питань освіти, культури, туризму, інформаційної політики, засобів масової інформації та свободи слова Геннадієм Романюком.

- Пане Геннадій, розкажіть, будь-ласка, з чого розпочалася Ваша депутатська стежина? Що саме вплинуло на Ваш життєвий вибір?

В середині 80-х років минулого століття керівництво КПРС на чолі з Генеральним секретарем ЦК партії Михайлом Горбачовим ініціювало ряд політичних, економічних і соціальних реформ. Поряд з гаслами про відродження “ідеалів Жовтня”, повернення до “ленінських норм” життя і “соціалізму з людським обличчям” у нашій лексиці появилися слова “перебудова”, “гласність”, “демократизація суспільства”.

Попереду ще були Чорнобильська катастрофа, масові демонстрації та мітинги проти русифікації в Алма-Аті, трагічні події у Тбілісі, Баку й Вільнюсі. І крах комуністичних режимів у країнах Східної Європи. Спроба державного перевороту в СРСР у серпні 1991 року спричинила ліквідацію КПРС і розпад радянської імперії.

Прийшов час усвідомлення того, що ми є спадкоємцями розвиненої духовної і матеріальної культури трипільців. Народом з багатою національною історією і християнською культурою. Народом, який за велінням долі розвивався в центрі Європи й став на шлях національно-культурного відродження під знаком національної самобутності.

Під тиском світової громадськості та учасників українського руху опору розпочалося звільнення радянських політв’язнів. Із заслання повернулись В’ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Левко Лук’яненко.

У пермських таборах особливого режиму карався і помер у тюремній лікарні в’язень нескореного духу, дисидент-правозахисник Валерій Марченко.

Перепоховали на Байковому кладовищі у Києві політв’язнів-правозахисників Василя Стуса, Юрія Литвина і Олексу Тихого, котрі загинули у радянських концтаборах.

Гласність розбудила суспільство. Зароджуються опозиційні існуючій в УРСР ідеології та владі неформальні організації, які на зборах, мітингах, вуличних походах і демонстраціях під синьо-жовтими національними знаменами закликають громадян відстоювати свої права і свободи.

Чи не найважливішим кроком на шляху перебудови стали вибори народних депутатів СРСР у 1989 році. Уперше було створено умови для висування необмеженої кількості кандидатів, відкрилася перспектива реально залучити людей до активного виборчого процесу, що стимулювало поглиблення демократизації суспільства.

Загальні збори трудового колективу виробничого об’єднання “Коломиясільмаш” висунули кандидатом у народні депутати СРСР громадського діяча, поета і літературознавця Степана Пушика.

Проте окружні передвиборні збори Івано-Франківського національно-територіального виборчого округу № 47 шляхом порушень виборчого законодавства відхилили нашу кандидатуру. Відмова в реєстрації викликала значний суспільний резонанс. За наказом більш ніж півтори тисячі виборців я поїхав у Москву відстоювати наші права в Центральній виборчій комісії по виборах народних депутатів СРСР.

11 лютого 1989 року ми створили перший в УРСР осередок Товариства української мови імені Тараса Шевченка, який отримав свідоцтво № 1 за підписом голови Всеукраїнського ТУМ імені Тараса Шевченка Дмитра Павличка.

Подихом волі стало привселюдне підняття національного синьо-жовтого прапора і безсмертний “Заповіт” Тараса Шевченка у виконанні багатотисячного хору учасників свята під час відкриття 14 травня пам’ятника Великому Кобзареві у селі Воскресінці.

У вересні, незважаючи на численні перешкоди, “сільмашівці” заснували один з перших осередків Народного Руху України за перебудову де, згодом, мене було обрано головою.

Через деякий час я очолив новостворений страйковий комітет виробничого об’єднання “Коломиясільмаш” та став співголовою страйкових комітетів підприємств міста. Основною вимогою робітничих зібрань були: надання повної політичної, економічної й культурної самостійності Українській РСР та забезпечення її державного суверенітету.

Наприкінці 1989 року у жорсткій суспільно-політичній обстановці розпочалася передвиборча кампанія виборів народних депутатів Української РСР та депутатів місцевих Рад народних депутатів Української РСР XXI скликання.

По Коломийському виборчому округу № 199 було зареєстровано дев’ять кандидатів у народні депутати Української РСР. Серед них і голова Івано-Франківського крайового Товариства української мови ім. Т. Шевченка “Просвіта” письменник Степан Пушик.

Це були перші альтернативні вибори в історії Радянської України, що сформували нове покоління народних обранців – депутатів першого демократичного скликання. Мені і моїм однодумцям від національно-демократичних сил прийшлося долати активну протидію партійно-радянської номенклатури, яка захищала свої привілеї, монополію на владу, свій вплив на суспільство. У надзвичайно гострому та безкомпромісному протистоянні компартійні функціонери називали нас не інакше як націоналістично настроєними елементами, екстремістськими групами, деструктивними силами.

На виборах депутатів Коломийської міської Ради 4 березня 1990 року, національні сили вибороли дев’яносто чотири мандати зі ста. Наші виборці були нашими однодумцями і ми разом поклали початок парламентаризму. Ми були першими і ми були демократичними. Це був новий рівень мислення. Розуміння того, що стоїмо на порозі історичного вибору й готовності до самопожертви заради відродження національної української держави.

Всеукраїнські національно-патріотичні акції стають ознакою часу. Втіленням ідеалів Соборної України стала наймасштабніша у світовій історії символічна акція “живий ланцюг”, відзначення 500-ліття Запорозького козацтва, вшанування пам’яті полеглих за волю козаків під Берестечком, козацькі свята в гетьманській столиці України Батурині і славному лицарському Конотопі …

Ще одним кроком до здобуття незалежності України стало зникнення з карти нашого міста назв вулиць пов’язаних з комуністичним минулим …

- Цього року виповнюється 75 років від початку масових спецоперацій “збройного загону більшовицької партії” – органів НКВС. Щоденна всеукраїнська газета “День” опублікувала “Список Сандармоху”, де серед невинно убієнних дітей України є й ім’я випускника Коломийської гімназії Василя Атаманюка. Розстріляного з нагоди святкування 20-ї річниці “Великої Жовтневої соціалістичної революції” … Здається із небуття волають до нас крізь роки про прийдешній День гніву закатовані жертви сталінських репресій.

З крахом Радянського Союзу що був спадкоємцем, продовженням Російської імперії, Україна здобула державну незалежність. Ми відкрили для себе не лише забуті імена, а й старанно приховані події, явища, факти, злочини. Трагедія Сандармоху – це лише епізод, незначна частина масштабної, кривавої акції партійно-державного правлячого режиму.

Як звинувальний вирок, історична пам’ять спонукає нас нагадувати українській та міжнародній спільноті про жертв Биківнянського лісу під Києвом, Дем’янового Лазу біля Івано-Франківська, тюрми на Лонцького у Львові. Це реквієм, що будить пам’ять про розстріляну хліборобську еліту, видатних науковців, військових діячів, національну інтелігенцію. Це біль нашого народу і трагедія української родини загалом.

… У Соловецький монастир-в’язницю указом імператриці Катерини II заслано на довічне ув’язнення останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського. Єдиний раз за життя увійшов зі сторони моря у монастирські Святі ворота соловецький в’язень, де понад чверть віку витримував страхітливі випробування і помер в “112 літ від роду смертю благочестивою, доброю …”.
 
- Пане Геннадію. У Верховній Раді України, під прикриттям озброєних силовиків, ухвалено антиконституційний законопроект № 9073 “Про засади державної мовної політики”, який став фактом змови і брехні. Протистоянням між “русским миром” і європейським світоглядом. Виявом зухвалої та брутальної мовної агресії проти української незалежності.

З часів правління царя Михайла Романова московська держава нищила українську мову. Реакційними та ганебними були укази і його наступників - Петра I, Катерини II, Олександра II, Миколи II. Політикою лінгвоциду відзначалися постанови РНК СРСР і ЦК ВКП (б), ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР.

Нинішнє злочинне антиукраїнське дійство, що роз’єднує і протиставляє громадян нашої держави за мовною ознакою, не стало виключенням. Не ототожнюючи себе з українським народом здійснили чергову провокацію проти державного суверенітету представники промосковської “п’ятої колони” в Україні, народні депутати від Партії регіонів - голова Всеукраїнської координаційної ради російських співвітчизників Вадим Колісниченко, Сергій Ківалов і Борис Колесніков.

Україноненависникам чужа наша національна неповторність. Наповнена українським змістом соборна держава. І дім українського буття - наша мова. Мудра Берегиня, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого … “Мы их развели, как котят” – це про нас усіх з вами …

Закликав співвітчизників насолоджуватися барвами самобутньої української мови російський поет Володимир Маяковський:

“Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину
шуток не скаль.
Разучите
эту мову
на знаменах –
лексиконах алых, -
эта мова
величава и проста …”
(Газета “Известия ЦИК”, №252, 31 октября 1926 г. Стихотворение “Долг Украине”).

Свідченням зваженого, поміркованого і толерантного підходу до використання російської, мов усіх без винятку національностей нашої держави наповнені статті Конституції України. При цьому зазначається, що українська мова як державна не перешкоджає і не створює загрозу збереженню або розвитку мов національно-етнічної спільноти. Обумовлена турбота держави і про розвиток мов міжнародного спілкування. А знати й шанувати державну мову – обов’язкова вимога в будь-якій країні.

У нашому місті мешкає син далекої уральської землі пан Сергій Козлов. Патріарх української культури в нашому краї. Ініціатор та засновник перших на Прикарпатті Народних університетів культури, музичного фестивалю ім. А.Кос-Анатольського, загальноміського традиційного відкритого конкурсу читців ім. І.Франка, Музею історії міста Коломиї, ДМШ №2, симфонічного оркестру …

Сергій Іванович - учасник і один з організаторів Першого Всесвітнього Собору Духовної України, відродження Коломийського академічного драматичного українського театру імені Івана Озаркевича.

Народний театр поезії “Орфей”, очолюваний паном Сергієм, налічує десятки поетичних вистав, літературно-музичних програм за творами Тараса Шевченка, Олександра Пушкіна, Сергія Єсеніна, Олени Теліги, Василя Стуса. Поетів світової класичної і сучасної поезії …

Ім’я пана Козлова занесене в міську Книгу Пошани, він є лауреатом почесних відзнак та низки нагород.

… Біля Українського дому на Європейській площі у Києві захистили наше право на рідну мову учасники акції протесту. Вистояли і перемогли. Змогли дати опір владі і показали, що вони є і з ними треба рахуватися. Маленька, але достойна перемога. …Таке наше минуле і таке наше сьогодення.

- Розкажіть, будь-ласка, як із задоволенням потреб культурно-національного розвитку українців у Російській Федерації? Державі, яка незмінно звинувачує нас в обмеженні прав російськомовного населення в Україні.

У Москві ліквідовано єдиний на території Росії Український освітній центр, який діяв при московській загальноосвітній школі № 124. Це при тому, що українці становлять найчисленнішу національну меншину міста Москви.

Кілька разів Головним управлінням по боротьбі з екстремізмом МВС Росії проводились обшуки в Державному закладі культури Москви “Бібліотека української літератури”, а московська прокуратура порушила кримінальну справу по факту розповсюдження екстремістської літератури.

Небезпечним націоналістичним твором кваліфікується книга “Мазепа”, всесвітньовідомої російської вченої Тетяни Таїрової-Яковлєвої. Серед заборонених видань є книги про митрополита Андрея Шептицького. Дісталося й Герою України Дмитру Павличку - український поет став забороненим. У списку заборонених значаться газети “Українське слово” та “Нація і держава”.

Верховний суд Російської Федерації своєю постановою ліквідував “Федеральну національно-культурну автономію українців Росії” (ФНКА УР), справжню самобутню українську національну інституцію з багаторічною історією.

Наші співвітчизники, котрі проживають в Росії, позбавлені навіть права мати свою організацію федерального рівня. Об’єднання, існування якого є необхідною умовою для реалізації прав етнічних українців у цій державі. Замоскворецький суд Москви підтримав Міністерство юстиції Російської Федерації у справі про ліквідацію загальноросійської громадської організації “Об’єднання українців Росії” (ОУР) і виключив його з Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Нині, за статистичними даними, в Росії проживає всього два мільйони людей, для яких Україна не просто географічна назва, насправді їх набагато більше. Принаймні вісім років тому, згідно з загальноросійським переписом тих, хто в графі “національність” писав “українець”, було три мільйони.

Таке різке зменшення чисельності за неповне десятиліття, на думку експертів, є наслідком того, що політика, яку проводить російське керівництво, змушує людей боятись недружнього ставлення до себе через “неросійську” національність.

… Президент Російської Федерації Володимир Путін запевняє, що “в Росії з повагою та інтересом ставляться і до української культури, і до української мови, і до українських традицій” …

- І насамкінець, пане Геннадій. На Вашу думку, будуємо майбутнє чи продовжуємо минуле? В чому джерела Вашого оптимізму?

Наша держава відноситься до країн молодої демократії. Тобто модне слово “демократія” є, але немає розуміння демократії. Державного устрою, за якого єдиним легітимним джерелом влади у державі визнається її народ, який через народних депутатів делегує частину своїх владних повноважень парламенту – Верховній Раді. Єдиному найвищому законодавчому органу держави!

Чи обираємо ми справді народних депутатів? А якщо обираємо, то звідки появляються неологізми “кнопкодави”, “тушки” та інші лексичні інновації. І чи займає кожен з нас активну життєву та громадянську позицію і є небайдужим до нашого політичного сьогодення? Чи пред’являємо політичній владі свої імперативи? Щоби не ми були під владою, а щоб влада служила нам. Оце головне. Те, що необхідно зробити в сучасній Україні.

Майбутнє нашої держави – це передовсім молода еліта нації, яка розвиватиме демократію, поглиблюватиме співпрацю з європейськими країнами, реалізовуватиме економічний потенціал України. Саме молодій українській еліті дбати про національні інтереси держави, забезпечувати громадський контроль за будь-якими публічними посадами на предмет доброчесності, створювати потужні важелі для захисту демократичних прав і свобод усіх громадян.

На мій погляд, важливу роль у житті нашої громади відіграє голова об’єднання громадських організацій Коломийщини “Коло” Ольга Баранецька. Багата палітра рідної мови, знання кількох іноземних, дозволяють панні Ользі спілкуватися з численними прихильниками в аудиторіях Варшави, Києва, Коломиї чи Івано-Франківська.

Кожне слово, кожен жест чи дія розкривають духовний світ українки. Почуття власної та національної гідності. Виявляють турботу про розбудову національної демократичної держави, національного бачення спільної історичної долі, української перспективи у світовому співтоваристві.

Автор: Микола СОЛОНЕНКО, учасник всеукраїнської акції на захист рідної мови і протесту проти ухвалення скандального мовного законопроекту регіоналів 5-го червня 2012 року в місті Києві.