Милість Божа

Для багатьох із нас земне життя — це крайнощі: живу, як усі, то за що на мене має впасти кара небесна? Як грішний не можу сповідатися і причащатися. Порада єдина: нема гріха, якого не простив би Творець за щире каяття. Але є гріх нерозкаяний, і тяжітиме він, поки не довіримося священикові.

Рукотворне терня

Роками не бачили Василя в рідному селі: як повіявся в світи неблизькі, то й слід за ним простиг. Хто глянув на нього — не міг приховати здивування: глибокі зморшки, зім’яте лице, мичкувате сиве волосся замість чуприни — і це тоді, коли ледь тридцятку накрив… З маршрутки зайшов прямо до сільської крамнички й перехилив із завсідниками. А відтак, похитуючись, попрямував на цвинтар. Востаннє був тут, коли ховали трагічно померлих батьків чи не десять літ перед тим. Місцевий люд спостеріг: минаючи церкву, Василь не перехрестився. А далі…

Вже за цвинтарною огорожею, перебігаючи поглядом між могилами, раптово знепритомнів. Очуняв уже ввечері… в помешканні татової двоюрідної сестри. Не конче вдаючись у подробиці власного життя-буття і зіславшись на неміч, відійшов до сну. Вранці з племінником підпарубчаком Грицем удвох пішли на цвинтар. Але, як і вчора, Василь знову знепритомнів за огорожею цвинтаря. Стривожені родичі покликали вже поважного в літах сільського фельдшера, який не раз лікував бешкетливого Василька. Оглянув, вислухав — розвів руками: нема хвороби!..

Спершу Василь розповів про те, що з ним сталося вночі, лише священикові на сповіді. А родині — уже детальніше…

Серед ночі здригнувся від того, що його руку хтось тримає. Розплющивши очі, побачив покійну маму. Не на жарт злякавшись і моментально гадкуючи, чи це йому не привиділося. Але ні. Мама була такою, як пам’ятав її з дитинства: молодою і вродливою, у недільній світлій сукні, на якій різко контрастувала темна пляма — якраз навпроти серця. Обливаючись гіркими слізьми, вона оповіла, що за його розпусне життя, сповнене не лише безвір’я, але й насміху над усім святим, Господь хотів його тяжко покарати. Але щирі молитви побожних тата і мами, взивання до помочі Матінки Божої зм’якшили Господа. Та Він не міг повернути великого грішника до Себе милістю, якої цей не може зрозуміти, а лише строгістю. Останнім шансом для нього стало відчуття доконечної потреби прийти до могили батьків, але доступитися Василь уже не міг, вражений надприродною хворобою, яку жоден медик не може зцілити. Тому Божою милістю мамі дано було нарозумити сина: «Ти не визнавав Господа, не вірив у потойбічне життя вічної душі — то ось я. Повір. Увіруй у Бога і не заперечуй Євангелії. А щоб у тебе не склалася думка, що це твоя розбурхана уява, — візьми хрестик, який ти колись із себе зняв і не хотів його більше носити.»

…Він, невідомим чином уздоровлений, прийшов на дорогу могилу, обціловував її і плакав. Це були сльози каяття блудного сина. Такими вони стали й на сповіді. і лише прийнявши святе Причастя, заспокоїлася душа, просвітлів розум, щоб постала перед учорашнім грішником віднайдена дорога праведного життя.

Милостиве зцілення

Раптовий крововилив вразив 95 відсотків поверхні головного мозку здорованя — офіцера міліції Бориса Пилипчука з Хмельницької області. Дві години лікарі боролися за його життя, але безрезультатно. А що було далі, Борис згодом розповідатиме багатьом…

Душа побачила широкі золоті сходи, а вздовж таких же поручнів стояли ангели в білих одежах із золотими поясами і співали псалом: «Достойний Ти, Господи, всієї слави і хвали! Ти, Господи, створив небо і землю! Ти достойний цього прославляння».

Лилося яскраве і м’яке світло, від якого віяло спокоєм, теплом, радістю і миром, яке наповнило душу таким захопленням, яке неможливо передати земними словами. І звідти, звідки лилося світло, почулося: «Сину Мій, ввійди до Мене! Я покажу тобі дещо. Я дам тобі допомогу».

Переміщаючись у просторі, він ніби ковзав. Посеред великої красивої галявини було величезне місто в формі куба. Високі стіни складалися з різнокольорових куль, котрі виблискували і мінилися в сяйві світла. Коли я наблизився до самого центру міста, то побачив надзвичайно яскравий потік світла… Опустив голову і відчув непереборне бажання стати на коліна. Та ангели підтримали мене, і я почув голос: «Сину Мій, того, що Я показав тобі, поки що достатньо. Ти повинен повернутися назад, щоб сповістити Мою славу, силу і могутність, щоб передати те, що побачив і почув». і хоч душа благала ласки зостатися тут, але дістала відповідь: ти маєш дружину і троє дітей, до яких повинен повернутися…

Борис відчув поштовх і різко опустився у своє тіло на столі моргу. Якась величезна сила вибила зачинені двері моргу і вони впали на землю, «каталка» стала вертикально, щоб Борис міг зіп’ястися на ноги, які не могли йти. Від побаченого зімліли троє медпрацівників, а дружина воскреслого впала на коліна, дякуючи Богові. Божа сила відчинила двері ординаторської, за якими забарикадувалися шафою перелякані лікарі… Потім 15 медкомісій майже три місяці вирішували право на працю Бориса, який був цілком здоровим.

Він далі служить у міліції, розповідає всім про своє чудесне перебування на Небесах і про славу Господню. і дає вичерпну відповідь тим, хто хоче знати, що треба робити, аби після смерті бути з Богом. «Цей шлях відкритий кожному. Я чистосердечно покаявся, звернувся до Бога, і сповідав Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем, прийняв тверде рішення жити за Божим Словом. Це шлях для всіх, хто хоче мати благословенне життя з Богом тут, на землі, і вічне життя з Ним після фізичної смерті, Бог повернув мене на землю, щоб я підтвердив цю істину…»

Кара Господня

Відомо, як страшно завершив свій ганебний земний шлях Юда Іскаріот із петлею на шиї. Убивця дітей і гонитель Дитяти Ісуса Ірод терпів страшні болі в нутрощах і не міг нічого їсти, через страшний сморід із спальні відреклася від нього жінка, а їжу йому (цареві!) подавали на довгому дрючку. Помер від червів. Внука ірода Агрипу на царському сідалищі вразив ангел Господній за те, що не віддав славу Богові. Був сточений червами і помер — не прощено йому було вбивство апостола Якова та ув’язнення Петра. Ірод Агрипа, який грішив із дружиною свого брата, в біді скінчив своє життя на засланні в Іспанії. Виконавиця сороміцького танцю Саломея, яка запросила за це голову Івана Хрестителя, впала з мосту в річку, де дві несподівані крижини відтяли їй голову. Її конвульсії нагадували той жахливий танець. За переслідування Спасителя в 70-му році загинуло близько мільйона жителів Єрусалима, а місто римляни спалили і сплюндрували, не полишивши каменя на камені. Було вирубано всю деревину у Святій Землі для розп’яття чоловіків на хрестах, а 100 тисяч людей узяли в неволю на циркові ігрища і для пожирання звірами. Весь народ розселився по цілому світу. Каяфі стяли голову, Анна сам заподіяв собі смерть. Понтія Пилата мучила совість і привид Христа в терновій короні на голові. Втопився, будучи на засланні над Женевським озером. Жінка повернулася до Риму і стала християнкою. Гонителя християн цісаря Нерона під час втечі пробив мечем власний невільник. Переслідувач християн цісар Деоклетіан на вигнанні спух на цілім тілі, черви точили язик.

Подібна до цього доля була і в єретиків та всіх гонителів релігії. Скажімо, єретик Арій розпукся. У часі Французької революції 1789 р. богохульники несли по Парижу високо на ношах вуличницю, яка похабно зображала народження Дівою Марією свого Сина. Нагло нещасна дістала страшні корчі нутрощів і вмерла. Вольтер як великий безвірник написав у листі до приятеля, що через 20 літ Бог буде мати відпочинок, стверджуючи про знищення Церкви власною силою і рівно у цей час помер у великому приступі скаженості й розпуки. І таких прикладів кари Господньої є немало в пізніші та, на жаль, і теперішні часи…