Ґвалтівникам – кастрацію?

Резонансні зґвалтування на всеукраїнському рівні змушують владу думати про збільшення покарання за цей злочин. Так, в кінці березня з’явилася інформація про те, що МВС виступає за посилення відповідальності за зґвалтування. Заговорили навіть про кастрацію.

Тепер карають м’якше

Як каже керівник центру зв’язків із громадськістю обласного УМВС Василь Гультайчук, минулоріч на Прикарпатті за статтею 152 Кримінального кодексу «Зґвалтування» скоєно сім злочинів, був і один замах на зґвалтування. Цього року маємо два випадки. Покарання залежить від тяжкості злочину та рішення суду.

«Якщо статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, то це – перша частина статті й карається вона позбавленням волі на 3‑5 років, – каже Гультайчук. – Друга частина – зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який злочин, пов’язаний із зґвалтуванням, рецидив – 5‑10 років. Частина третя – це групове зґвалтування або злочин щодо неповнолітньої особи, тут позбавлення волі від 7 до 12 років. І ще є четверта стаття – зґвалтування малолітньої особи або з тяжкими наслідками. Цей злочин карається позбавленням волі на строк від 8 до 15 років».

За словами юриста Івано-Франківської правничої агенції Андрія Івановича, якщо порівняти з попереднім Кримінальним кодексом (1960 рік, ст. 117), то за зґвалтування зараз карають легше.

«Згідно з кодексом 2001 року, за частиною першою передбачена відповідальність на строк від трьох до п’яти років, а от за кодексом 1960 року – до восьми, – говорить Іванович. – А якщо порівнювати частину третю, то зараз – від семи до дванадцяти, а було 5‑15 років».

У Чехії ґвалтівників каструють ще з 1966 року, каже юрист. А в останні роки цю процедуру почали вводити і в інших країнах: Польщі, Німеччині, Франції, інших. Однак, вважає Іванович, для України кастрація буде порушенням права людини на охорону здоров’я (ст. 49 Конституції України) та права на батьківство (ст. 50). Мовляв, суд не застрахований від помилок, і якщо у злочині звинуватять помилково й покарають невинного, то відшкодувати це буде практично неможливо.

Крім цього, юрист нагадує: бувають випадки, коли потерпілими є чоловіки. Тоді що робити з жінками-ґвалтівницями? І хоча на Прикарпатті Василь Гультайчук таких випадків не пригадує, відкидати цього не можна.

Страшніше за смерть

Євген Литвинець, головний обласний позаштатний уролог і сексопатолог, розповідає, що кастрація (медичний термін «орхідектомія») – це операція, найчастіше хірургічна, з видалення яєчок. Застосовується насамперед при необхідності знизити продукцію чоловічих статевих гормонів.

«Орхідектомія є однією з простих хірургічних операцій, – каже лікар. – Пацієнт може бути виписаний додому вже назавтра. А повне загоєння рани відбувається через 8‑12 днів».

Є й хімічна кастрація. Під час цієї операції в організм вводять препарати, які припиняють вироб­лення статевих гормонів і таким чином подавляють сексуальний потяг. Не назавжди. Залежно від використаного препарату дія триває від одного до трьох місяців, а в окремих випадках – до року. Потім фізичні властивості відновлюються, тому ці препарати потрібно вводити регулярно. Як зауважує Євген Литвинець, препарати дорогі, тож витрачати серйозні кошти на злочинців «при нашій бідності в медицині і в державі – теж злочин».

Зрештою, і про фізичні наслідки забувати не можна. «Після кастрації у чоловіків розвивається посткастраційний синдром, пов’язаний з недостатнім виробленням тестостерону, що проявляється порушенням ряду обмінних та вегетативно-судинних порушень, – пояснює лікар. – Збільшується маса тіла, проходить фемінізація, зменшується м’язова маса, спостерігається остеопороз (слабшає скелет – Авт.) і навіть психологічні розлади. Проте, оскільки тестостерон, крім яєчок, виробляється ще й наднирниками, то в деяких чоловіків після кастрації може зберігатись ерекція, і вони можуть мати статеві контакти, проте не є здатними до запліднення».

Але, вважає Євген Литвинець, застосування замісної гормонотерапії може повністю нівелювати сенс покарання. І кастрація за сексуальні злочини проти неповнолітніх і злочини, здійснені з особливою жорстокістю – на кшталт знущань над Оксаною Макар у Миколаєві – це дуже м’яке покарання, каже він.

«Я запропонував би за таке робити оскоплення, тобто видаляти не лише яєчка, а і статевий член, – підсумував Литвинець. – Ця загроза сильно діє на чоловіків, оскільки для більшості з них перетворення у безстатеву істоту є страшнішим за смерть».

«Око за око» – не працює?

А от психолог Наталія Чаплинська вважає, що є тут три суспільні проблеми, які слід розглядати в одному спектрі. Це кастрація чоловіка-ґвалтівника, стерилізація жінки, яка народжує дітей і лишає їх, і смертна кара. Каже, все це взаємопов’язано.

«Почнемо зі смертної кари й подивімося на це з божественної точки зору, – говорить Чап­линська. – Ми не давали людині життя і не маємо права забирати його. Дехто скаже, що вбивця забрав життя. Так, він скоїв гріх і має спокутувати злочин, але це не означає, що ми маємо робити так само. Є довічне ув’язнення, і я вважаю це достатньою мірою. Тим більше, що ми не впевнені у наших правоохоронних органах і судовій системі, коли може бути покарана людина, яка не скоювала злочину, але на неї його скинули».

Відтак, каже психолог, вона би збільшила покарання для ґвалтівників, у деяких випадках навіть до довічного, проте не рекомендувала б робити кастрацію.

«Я розумію, що читачі можуть мені закинути, що ані я, ані мої діти цього не переживали, – говорить Наталія Чаплинська. – Так, це правда. Я боюся навіть думати, щоб із моєю донькою хтось таке чинив, але є речі, де ми маємо бути вищими і мудрішими, бо тільки так ми зможемо поміняти думку суспільства. А закон «око за око» вже віджив своє й давно не працює, все має бути інакше».

Як бачимо, думки фахівців дуже різняться. Тож, напевно, рішення має бути ретельно виваженим.