Громади Верховинщини виступають проти масового спорудження міні-ГЕС на гірських річках

Громади сіл Дземброні, де з літа 2010 року вже споруджують міні-ГЕС на місцевій річці, й Бистреця, де за планами інвесторів у найближчій перспективі мають постати три малі гідроелектростанції, під тиском змусили виконкоми сільських рад скасувати видані погодження на проектно-вишукувальні роботи й будівництво гідроспоруд. У Яблуниці, де вже якийсь час діє міні-ГЕС, розташована на річці Білому Черемоші з буковинського боку, ставлення місцевих жителів до промислового сусіда неоднозначне. Один лише Олексій Федорчак, сільський голова Голошини, переконаний: будівництво гідроелектростанцій не завдасть шкоди довкіллю й водночас завдяки інвесторам дозволить розв’язати найгостріші проблеми горян.

Власне для того, щоб вислухати аргументи людей, перш ніж на Верховинщині відбудеться ініційоване головою обласної ради Олександром Сичем виїзне засідання постійної комісії обласної ради з питань екології, раціонального природокористування, рекреації та розвитку туризму за участю експертів, науковців і представників громадськості, на якому визначатимуть долю малої гідроенергетики в Карпатах, керуючий справами виконавчого апарату обласної ради Василь Скрипничук і голова Верховинської районної ради Ярослав Кікінчук зустрілися з громадами сіл Бистреця і Дземброні та побували на чинних міні-ГЕС у Пробійнівці й Яблуниці.

«А ви хто такі?..»

Жителі Бистреця наразі раді тому, що, на відміну від сусідньої Дземброні, будівельні роботи на їхній невеликій річці Бистреці інвестор досі не розпочав.

— Від сільської влади ми довідалися, що на території нашої ради заплановано спорудити чотири міні-ГЕС: у Дземброні, самому Бистреці та ще дві — на території ради, але, можна сказати, за межами самого села, на річці Чорному Черемоші, — розповідає житель Бистреця Іван Потяк. — Першу станцію в Дземброні вже споруджують, і наші люди пішли подивитися на будівництво, на те, що і як там роблять, поцікавилися тим, як інвестор співпрацює з громадою. і побачили, що, по-перше, міні-ГЕС загрожує місцевим жителям екологічною бідою, а по-друге, між громадою і інвестором немає жодної угоди. Будівельники роблять те, що їм вигідно.

Найбільшу загрозу І. Потяк та селяни як у Бистреці, так і в Дземброні бачать у тому, що коли води з і так обмілілих в останні десятиліття таких невеликих гірських річок, як Бистрець, пустять у 800-міліметрові труби міні-ГЕС, то села лишаться без питної води. Її, на переконання людей, не стане не лише в річках, а й у криницях у всіх дворах, розташованих обабіч річок.

— Гляньмо на нашу річку тепер, коли рання весна, і її ще наповнюють сніги, що тануть. Нині її, мабуть, якраз і вистачило б, щоб наповнити оті труби, — продовжує розповідати і. Потяк. — А як прийде літо? Як настане засуха? Де тоді воду брати? Така сама біда і на Білому Черемоші. Лишень не розумію, який вплив там мали заінтересовані особи, що їм люди дозволили будувати гідроелектростанцію?!

Жителі Бистреця визнають, що на самому початку, як тільки інвестори прийшли в їхнє село і заявили, що вони ось це хочуть тут робити, були громадські слухання. Та на них зібрався лише з десяток людей. Фактично справжній схід селян відбувся аж 28 січня і тоді під тиском громади члени виконкому сільської ради одностайно проголосували за те, щоб скасувати надані інвесторам дозволи на будівництво міні-ГЕС на території ради. Місцеві люди пояснюють це браком досвіду і скільки-небудь фахової підготовки у цій загалом непростій справі. Однак брак інформації — не лише їхня вина.

— 28 січня на сході села представник інвестора переконував нас у тому, що, мовляв, скасувати дозволи на будівництво міні-ГЕС неможливо, бо у них вже готова документація, — каже вчитель початкових класів Бистрецької ЗШ Марія Готич. — Ми попросили її нам представити. Але він відмовився. Запитав: «А ви хто такі?». А десь через два тижні після того я побачила фахівців, котрі щось замірювали поблизу річки. У мене склалося враження, що вони тільки-но приступали до проектних робіт. Тобто до виготовлення, так би мовити, заднім числом отієї документації, яка нібито вже готова. Підійшла до них й запитала, що вимірюють. «Я вам не уповноважений відповідати на це запитання, — почула у відповідь. — А ви хто такі?». Кажу: «Жителька села. Ось моя хата. То й хочу знати, що ви тут міряєте і що хочете визначати?».

Схожу історію про відкритість інвесторів, які зводять на гірських ріках міні-ГЕС, розповів і один із жителів сусідньої Дземброні: «Коли до нас приїхали фахівці й почали робити заміри, то я зацікавився цим і підійшов їх розпитати. А вони кажуть: «Ми не знаємо. Нібито дорогу тут мають розширювати».

Василь Зеленчук із Дземброні розповідає, що зміни вже очевидні, хоча міні-ГЕС ще й не запустили.

— Під час будівництва повикорчовували дерева обабіч річки. Знищили відрізок дороги: там, де пилорама, вона обвалилася. Мертву форель, викинуту екскаватором на каміння, один з тернопільських кореспондентів навіть на плівку зафіксував, — зазначає Василь Михайлович. — А ще ж не запустили турбіну…

В.Зеленчук і його односельці бояться, що коли всупереч останньому рішенню членів виконкому сільської ради, які скасували виданий дозвіл на будівництво міні-ГЕС, вона таки запрацює, то у невеликій річці просто не залишиться води. «У кого є криниці поблизу, висохнуть повністю. Почнуть сохнути дерева на берегах, — вважає він. — Позаминулої осені я був у Черемошній і сам бачив, що руслом річки не текло ні грама води».

По дорозі на Яблуницю наш мікроавтобус підібрав приватного підприємця Галину Кучеряк. Поцікавилися у неї, чи помітили односельці якісь зміни після того, як запрацювала на Білому Черемоші розташована на буковинському боці гідроелектростанція.

— У всіх людей, які живуть біля ріки, майже пропала вода у криницях. У нас, власне, 18 років вода ніколи не пропадала, а цього року її в колодязі майже не стало, — розповіла Г.Кучеряк. — Тепер у Яблуниці люди набирають воду в річці — хто відрами, хто бідонами — і носять або возять додому. Ті, кому треба везти бідони вгору по два-три кілометри, цього літа вимушені були напувати худобу лишень раз на день. Дехто навіть мусив здавати худобу. Бо літні одинокі люди не могли самі наносити достатньо води.

Г.Кучеряк, яка торгує у Верховині на ринку, розповідає, що щодень, чи продасть щось чи ні, мусить насамперед викласти десять гривень на дорогу в один бік та ще десять — в інший. Міні-ГЕС — це, на її погляд, комусь прибуток, а людям дуже дороге таке світло.

— Я була на церемонії з нагоди відкриття гідроелектростанції, і тоді обіцяли, що завдяки міні-ГЕС електроенергія для жителів району буде дешевшою. Вдома, наприклад, користуюся електроплитою, бо дуже рано треба вставати. Як і ті люди у містах, квартири яких обладнані електроплитами і для яких енергія коштує дешевше, — продовжує розповідь Г.Кучеряк. — А для нас, у селі, де троє дітей у хаті, жодної знижки нема. У січні за електроенергію заплатила 354, а за лютий — 420 гривень.

Раді кожному інвесторові

Олексій Федорчак, якого люди вже шосте скликання поспіль обирають сільським головою Голошини, звідки до Верховини, як з Івано-Франківська до Коломиї, — 60 кілометрів, навпаки, разом із громадою доклав зусиль, щоб одну з міні-ГЕС проектанти «прив’язали» саме у їхньому селі.

— Мені доводилося починати все з «нуля» — і школу, і сільську раду, і дорогу. Коли в 1996 році в Голошині таки відкрили сільраду, то село навіть телефонного зв’язку не мало і громаді власним коштом довелося встановити 130 стовпів, — розповідає Олексій Миколайович. — 18 років я домагався, щоб нарешті до села двічі на день почав їздити рейсовий автобус. Але й цей «комфорт» голошинці мають лише доти, доки не западуть сніги. Бо взимку автобус не їздить — дорога така, що везти людей небезпечно…

Думаю, саме через ось цей досвід О. Федорчак по-особливому цінує можливу допомогу з боку інвесторів.

— Моя колега з Пробійнівки щорічно отримує в сільський бюджет 100 тисяч гривень і вже не їздить по дотацію до Івано-Франківська, — продовжує розповідати О.Федорчак. — Коли в село йде будь-який інвестор, то я тому радий. І люди тому раді. Коли прийшли будівельники, які мають з собою і потужний екскаватор, і кран, і автомашини, то ми попросили одного з інвесторів, і він дав екскаватор, два самоскиди, і за два дні десь 200 машин гравію ми усипали на 15-кілометровому відтинку дороги, де вже було суцільне бездоріжжя. І ніхто з громади села за це ні копійки не взяв. Навесні будівельники почнуть перевозити труби і мають повністю поставити і зварити нам 16-метровий залізний міст, який у нас вже є. Така існує домовленість, я й сьогодні розмовляв з керівником фірми «Новосвіт» і він підтвердив, що слів на вітер не кидає…

За словами О.Федорчака, сільська рада ще 2008 року видала п’ять погоджень на спорудження міні-ГЕС приватному підприємцю Валерію Миронюку й фірмі «Новосвіт» з Вінниці. «Все це робилося зі згоди громади, на сході села, а інформацію про це було оприлюднено у нашій районній газеті «Верховинські вісті», — зазначає сільський голова. — Я живу з людьми. і так само не хочу, щоб ми зробили щось не так, завдали шкоди нашій природіѕ Але, вважаю, був би ворогом села, якби нагнав інвесторів, які прийшли до нас вперше за 19 років».

Як пояснює сільський голова Голошини, першу міні-ГЕС планується збудувати у місці, де немає людських обійсть, а отже, — й небезпеки, що у криницях зникне вода. На запитання, чи не побоюється він того, що забір води у труби без належного захисту, як це наприклад, зроблено на міні-ГЕС у Пробійнівці, призведе до загибелі форелі, Олексій Миколайович зауважує, що жодна місцева сім’я не виживає завдяки рибі — так, щоб зловив, продав і мав дохід на родину. На жаль, це правда, бо в державі, яка є власником лісових угідь, немає навіть паперової, не те що фінансово наповненої програми відродження лісових угідь та флори і фауни Українських Карпат.

Остаточні висновки — за комісією

Наразі ще невідомо, до яких висновків прийдуть члени постійної комісії обласної ради,  яка спільно з науковцями, спеціалістами та громадськими активістами вивчатиме і обговорюватиме проблему будівництва міні-ГЕС у Карпатах. Звернемо увагу лише на три, як на наш погляд, очевидні речі. По-перше, ні у сільських радах, ні, як підтвердив нам голова Верховинської районної ради Ярослав Кікінчук, у районній та обласних радах немає повних комплектів документів на міні-ГЕС, які збудовано чи будуються або ж ще планується споруджувати. А відтак практично нема доступу до інформації про те, хто конкретно давав погодження і дозволи, щоб впевнитися, що ці люди — достатньо компетентні й чесні. і що твердження самих інвесторів про відсутність шкоди природі Карпат є насправді достовірними.

По-друге, через брак цієї інформації фактично неможливо переконатися в тому, що під час будівництва гідроспоруд на гірських ріках замовники і підрядники дотрималися всіх будівельних норм і правил. А такі запитання виникають. Насамперед тому, що практично на всіх об’єктах, очевидно, щоб здешевити роботи, замовники використовують труби, які вже були у вжитку. і невідомо ні те, що саме перекачували ними до того, як поставити у чисті верховинські річки, ні те, скільки ще зможуть вони прослужити. Та й укладають їх по-різному. Якщо на міні-ГЕС у Пробійнівці їх встановили на надійні бетонні опори, котрі, на переконання і Я. Кікінчука, і О. Федорчака, під час повені 2008 року врятували дорогу, яку, напевно, розмило б, то в Дземброні їх наразі зварюють на обочині русла потоку і там, де є заїзд до приватних осель, замість того, щоб збудувати місток, просто загортають гравієм з допомогою екскаватора.

— Можна було б зробити так, щоб одна частина ріки й далі текла своїм руслом. Живила, як раніше, річку й береги. А другу частину, призначену для виробництва електроенергії, акумулювати у спеціальному резервуарі, — переконаний керуючий справами виконавчого апарату обласної ради Василь Скрипничук. — Надійно захищеному, щоб бути певним, що туди не потрапила риба.

І, нарешті, по-третє. Те, що на останньому відтинку річки перед машинним відділенням міні-ГЕС у Пробійні навіть нині, після танення снігу, руслом вода біжить лише тонким струмком, а Білий Черемош перекрито бетонною конструкцією, через яку невідомо чи зможуть піднятися вверх течією форель та дунайський лосось, ставить під сумнів запевнення про те, що ці гідроспоруди абсолютно безпечні для гірських річок та їх живого світу. Напевно, вони могли б бути такими. Якби не економити. Якби не ставити лише на швидкий прибуток…