На Прикарпатті діє понад півтисячі фермерських господарств

Про важке сьогодення й брак перспективи для українських рільників, а надто ж для так званих малоземельних і дрібнотоварних виробників, ішла мова й на цьогорічній звітній конференції ради правління обласної організації Асоціації фермерів та приватних землевласників.

Делегати форуму чи не найбільше нарікали на те, що хоча теоретично в аграрному секторі держави діє понад два десятки програм підтримки сільгосппідприємств, на практиці фермерським господарствам (ФГ) припадають лише крихти бюджетних коштів.

І то далеко не всім, і то здебільшого по лінії Фонду підтримки ФГ, якому з держскарбниці виділяють порівняно з іншими програмами чи не найменше грошей. До того ж обсяги цього фінансування й далі скорочують. Скажімо, торік вони становили 28 млн грн, а на 2012-й передбачено вже на мільйон менше. Та це на всю Україну. Відповідно ж на Прикарпатті, де діє понад півтисячі ФГ, одержали торік лише 195 тис. грн.

До того ж з 2011-го рішення про те, яким із місцевих ФГ надати допомогу, а кого залишити без неї, вирішують уже не в регіональному відділенні Фонду, як було доти, а в Києві, що аж ніяк не відповідає державному курсові на децентралізацію влади.

Отож учасники конференції вирішили домагатися через відповідні структури влади та самої Асоціації повернення статус-кво в цьому ділі. Водночас висунули пропозицію про збільшення обсягів підтримки фермерського руху в Україні з «нещасних» кількадесят гривень до мільярда. А взагалі, як пропонують господарі, варто не розпорошувати державні кошти між різними програмами, що нерідко призводить до несправедливого перерозподілу їх, за якого й так багаті свинокомплекси і птахофабрики, агрохолдинги й інші «куркулі» одержують неабияку допомогу, а загал «незаможників» зостається ні з чим. Найкраще — налагодити таку аграрну політику, яка вже десятиліттями ефективно діє у світі, — виділяти однакову дотацію всім сільгоспвиробникам з розрахунку на кожен гектар землі, яку обробляє та чи інша фізична чи юридична особа…

Втім, поки на владному Олімпі спроможуться на цю кардинальну реформу в галузі й почнуть вести таку агрополітику, яка домінує в розвинутих країнах, потрібно шукати інші ймовірні шляхи виходу з глухого кута, в якому опинилося фермерство, погодилися присутні. Й відтак одноголосно заявили про потребу створення й ухвалення на сесії обласної ради регіональної програми розвитку фермерства. Оскільки, як резонно стверджують ґазди, якщо не буде такої програми, то фермерство й далі не матиме жодної перспективи.

Заступник голови облдержадміністрації Василь Брус, котрий взяв участь у форумі, погодився як з тими, так з іншими конструктивними пропозиціями господарів. Але й закликав фермерів підтримати ОДА в її нинішніх намаганнях всіляко сприяти налагодженню в сільгоспвиробництві основи будь-якого бізнесу — умов для вчасної реалізації виробленої продукції. Причому — через створювану мережу плодоовочевих комбінатів та агроторгових домів, завдяки яким можна реалізовувати будь-які обсяги дарів поля чи молочних і м’ясних виробів і в яких навіть закриті установи можуть закуповувати городину напрямки без посередників і тендерних комісій. В. Брус також нагадав присутнім на фермерській конференції головам РДА про їхній обов’язок всіляко лобіювати інтереси місцевих сільгоспвиробників і не йти назустріч спритним ділкам, які завозять зокрема молочну продукцію нерідко сумнівного походження з-за меж області в обхід тутешніх переробників.

Водночас заступник керівника області порадив господарям не нарікати на долю, бо від цього фермерство виглядає ще безпросвітніше, ніж є насправді, а брати її, долю, у свої руки. Як аграрій зі стажем керівної роботи він порекомендував фермерам — кожному з них зокрема та їхньому обласному об’єднанню з його районними філіями загалом — посісти значно активнішу суспільну позицію. Як через нарощення своєї участі у згадуваних урядових програмах, так і просуваючи своїх представників до сільських, районних та обласної рад, які б могли відстоювати прийняття потрібних для розвитку фермерства рішень. Адже, мовляв, 60 відсотків жителів Івано-Франківщини проживає в сільській місцевості, а в депутатських корпусах обласного й районних представницьких органів переважають городяни. В.Брус навів приклади того, як такий дисбаланс нерідко перешкоджає ухваленню місцевих програм підтримки села. «Якби серед наших депутатів було більше господарів, то вони б не допускали такого, приміром, як сталося в одному з районів, що на розвиток спорту виділили 70 тис. грн, а на сприяння сільському господарству — лише п’ять тисяч», — висловив переконання В. Брус.