М.Княжицький: Українці що далі, то тверезіше дивляться на політику

Телеканал TVi, який українці можуть дивитися лише в кабельних мережах й інтернеті, залишився чи не єдиним у ніші серйозної соціально-політичної аналітики й публіцистики, від якої з різних причин відмовляються великі вітчизняні канали. На TVi ще жива та свобода говорити, думати, оцінювати і висміювати, що майже зникла з крупних ефірних каналів за останні два роки.

Чому так сталося, що чекає країну в 2012 році, що таке опозиційність у медіа - розмовляємо з ведучим і гендиректором TVi Миколою Княжицьким.

- Прощаючись з минулим роком, Ви, певно, підбивали підсумки - як медіа-менеджер, журналіст, ведучий. Яким, на Вашу думку, виявився 2011-ий для медіа-сфери України? Які головні тенденції минулого року?

Головний і дуже небезпечний тренд минулого року - посилення контролю за електронними ЗМІ. Що стосується друкованих ЗМІ, то в багатьох регіонах посилився тиск на місцеві видання з боку тамтешньої влади. Все це має просте пояснення: Україна сьогодні напередодні виборчого процесу, наслідки якого будуть багато в чому доленосними для держави. Бо від того, чи погодяться українці з масовими фальсифікаціями, які, скоріше за все, таки будуть на парламентських виборах восени 2012-го, залежатиме майбутнє всіх українців. А засоби інформації тут матимуть ключове значення. Тож медіа сьогодні стоять перед дуже важким моральним вибором - чи заробити на «джинсі», чи відмовитися і спробувати контролювати кандидатів. На жаль, у нашій економічній ситуації для багатьох ЗМІ вибори - єдиний спосіб заробити. Тому небезпека серйозна.

- У Вас немає відчуття, що українське телебачення майже зникає в якості майданчика для суспільної дискусії?

Так, воно втратило в цьому, тому що на великих ефірних загальнонаціональних каналах політичні ток-шоу формуються не в редакціях каналів, а політтехнологами, які пов’язані з адміністрацією президента чи якимись провладними політичними силами. І це одразу відбивається на їхніх рейтингах, що падали впродовж року.

Крім того, наше телебачення стало надзвичайно розважальним. На кожному каналі якесь шоу талантів. Це вже як напасть. Так, ці програми людям цікаві, їх дивляться, але що забагато, то не здорово. От немає документального кіно, немає програм про суспільне життя країни, про політичні процеси, про історію, а це вкрай потрібно. Мені видається, що й комерційні канали мали би вділяти більше уваги і таким темам. Бо, зрештою, не все вимірюється грошима, і ми всі відповідальні за суспільство, частиною якого є.

- Цікаво, що при цьому Ваша програма - «Вечори з Миколою Княжицьким» - перемогла в голосуванні на сайті MediaSapiens та у Фейсбуці, відчутно випередивши і «Республіку», і «Свободу слова» Андрія Куликова, і Шустер-live, і «Велику політику». Може, деградував не стільки сам жанр і формат ток-шоу, скільки «згасли» його творці?

І одне, і друге, насправді. Я не бачив цього рейтингу, але вдячний усім нашим глядачам за високу оцінку. З великою повагою ставлюся до колег, але мені здається, що треба бути чесними: одна справа надавати площадку політикам, яких посилають партійні штаби, і не втручатися в процес, навіть розуміючи, що ті говорять неправду, маніпулюють громадською думкою, от просто стояти і дивитися, а інша справа - вести розмову, навіть один на один, щоб люди розуміли і думали, щоб ми оперували не лише різними політичними фарбами, а й різними сенсами. Мені здається, що цього на телебаченні сьогодні замало.

- Глядачі передовсім сприймають TVi як канал опозиційний до влади. Але якщо опозиційність - то яка?

Це певне спрощення. Ми не вважаємо себе буквально опозиційними: ми не є на боці жодної опозиційної політичної сили. Свого часу ми так само, як і нинішню владу, критикували, наприклад, прем’єра Тимошенко. І вона страшно на нас ображалася. Тому ми, звичайно, опозиційні до влади, але в широкому сенсі. Переконаний, що всі незалежні й чесні засоби інформації мали б бути опозиційними до влади, тому що вони на боці суспільства. А особливо до такої влади, яка цьому суспільству служити зовсім не поспішає. Відтак ми критикуємо владу, багато про неї говоримо, але не тому, що підтримуємо якусь опозиційну силу, а тому, що у влади більше відповідальності перед громадою, ніж у політичної опозиції.

- Як народилася ідея, що недавно просто підірвала вітчизняний інтернет, - відмовитися від трансляції новорічного вітання президента, а натомість спародіювати його?

У нас за виробництво телевізійних програм відповідає ваша землячка Наталка Катеринчук. Ніхто, звичайно, нас не зобов’язував транслювати привітання президента. Нам хотілося пожартувати. Мені здається, що в інших країнах люди уміють жартувати над своїми керівниками. От, наприклад, у Франції є передача на одному з інформаційних каналів, де щодня виходять пародії на Саркозі. І в європейських країнах таких програм безліч. Це одна з ознак демократії. Мені здається, що це була добра пародія, ми ж не закликали до чогось поганого. Ми лише жартували над тим, що й так бачить вся Україна.

- Була реакція з Банкової?

Мені не відомо. Мені особисто ніхто не телефонував. Що, знову ж таки, свідчить про те, що у нас не настільки погані справи, як, наприклад, в тій же Білорусі.

- Каналу так і не вдалося отримати частот - ні ефірних, ні цифрових. А як складаються стосунки з провайдерами кабельного телебачення? На них не тиснуть за трансляцію каналу?

Були такі випадки, але сьогодні ми працюємо нормально з усіма нашими партнерами.

- От Ви кажете: 2012 рік буде доленосним. Хоча багато хто сумнівається, що вибори до Верховної Ради змінять політичну карту країни. У Вас які підстави для оптимізму?

Мені здається, що сам виборчий процес може змінити політичний ландшафт, тому що люди нарешті не повинні дозволити себе обдурювати. Не так важливий навіть кінцевий результат цих виборів, як щоб ці вибори пройшли чесно. Мені здається, це є найголовнішим. Думаю, українці що далі, то тверезіше дивляться на політику. Їх вже стільки разів обдурювали, стільки зачаровували, розчаровували… І вони розуміють, що ситуація в країні залежить від них і майбутнє їхніх дітей теж залежить лише від них. І якщо вони будуть підтримувати злодіїв, які їх обкрадають, а потім за ці гроші їх же й підкуповують на виборах, то їх діти не будуть мати в цій країні жодної перспективи. Бо так само чинитимуть і з цими дітьми…

- Сьогодні жваво обговорюється перспектива походу гуманітарних авторитетів у політику. Запрошують до виборчого списку Ліну Костенко, розпитують Юрія Андруховича тощо. Як Ви ставитесь до цієї ідеї?

По-перше, для мене політика - це справа відповідальна та чесна. Якщо хтось з гуманітарних авторитетів, письменників, наприклад, захоче піти у політику, то це потрібно тільки вітати. Але цього в жодному разі не можна від них вимагати. Гуманітарні авторитети просто мають відповідальність перед суспільством. І для того, щоб людей вести, не обов’язково самому ставати політиком.

- До речі, відома журналістка Тетяна Чорновіл недавно оголосила, що буде балотуватися по одному з мажоритарних округів на Львівщині. А Ви б ризикнули податися в якийсь список чи по мажоритарці?

Я колись брав участь у виборах по мажоритарному округу у Львові. Зайняв почесне друге місце. Це було для мене цікавим досвідом, добре таке тренування було.

Мені здається, що я більше зроблю, займаючись журналістикою. І на ті гроші, які отримують депутати, я б не сказав, що зможу якісно жити, а хабарі брати не хочу. Журналістикою я зможу заробити більше, нехай не набагато, але більше. І зрештою, це не менш відповідально, ніж займатися політичною діяльністю. Головне чесно визнати, чим ти займаєшся. Якщо ти незалежний журналіст - треба ним бути до кінця і не використовувати це для політики. Якщо хочеш іти в політику - чесно про це казати і чесно змагатися. От і все!

Розмовляв Андрій СОВА