Українцям варто об’їздити насамперед власну країну

Про позитиви сьогоднішньої України розповідає колишній директор Центру російських і східноєвропейських студій американського Мічиганського університету історик Роман Шпорлюк, 78 років.

— У нас нема ворожнечі — ані релігійної, ані соціальної. Є певні суперечності між регіонами, але це дрібниці. Деякі країни постійно перебувають на межі розпаду — а в Україні про це серйозно не говорять. І це лише за 20 років існування незалежної держави. З історичного погляду це величезний успіх.

За ці 20 років Україна більше схожа на державу, що не вдалася, чи на успішне утворення?

— Ви уявіть, як склалося би ваше життя, якби народились не у 1980-х, а, скажімо, 1900-го. Вам п’ять років, у Росії відбувається революція. Потім настає 1914-й, батько чи старший брат ідуть на війну. Приходить 1917-й — маєте революцію, перевороти, більшовиків. Доживаєте до початку 1920-х — перший голод в Україні. Нищать буржуазію, інтелігенцію, починається колективізація. Але вам пощастило пережити це, маєте 30 років, треба одружуватися, виховувати дітей. І — нова катастрофа, Голодомор 1933-го. Але ви й тут вижили, думаєте собі: “Ну, хоч тепер буде краще”. Але настає 1937-й — рік великого терору. І вашого брата, який, можливо, був офіцером Червоної армії, переслідують як японського чи румунського шпигуна. Після цих страшних часів настає 1939-й — нова війна, Друга світова.

Якщо мати на увазі таке минуле — це диво, що виникла наша держава. Яка має й Ізмаїл, і Полтаву, і Луганськ, і Львів. Коли ще в історії існувала настільки велика держава, яка при цьому ні з ким не воювала? Богдан Хмельницький уявити не міг, що Бахчисарай буде райцентром України. Така Україна, яка зараз на карті, — феномен в історії.

Але всі ці роки в Україні майже нічого не відбувається. Дуже незначні зрушення у світогляді людей.

— Зате українці можуть їздити за кордон, чого не було раніше. Маємо зараз дуже добрі відносини з Польщею. Після сотень років конфлікту тепер це наш великий друг. Так, люди їдуть на заробітки до Італії та Польщі. Але хіба це гірше, ніж їхати на великі будови комунізму в Казахстан чи Сибір? Людей молодого віку в Радянському Союзі посилали освоювати цілинні землі. Якби я мав вибір, то поїхав би до Флоренції чи Неаполя, аніж до Астани або Тюмені.

Про сьогоднішню Україну можна сказати дуже багато критичних речей. Але якщо думати століттями, у такій перспективі ми маємо безпрецедентні досягнення.

Яке історичне насіння може дати добрі плоди? Що варто плекати?

— Треба розвивати правову свідомість. Підтримувати повагу до права, контракти, умови. Працювати чесно. Цивілізована країна не виникає тільки через те, що уряд щось робить. Потрібно самому вирішувати: я це зроблю, це мої обов’язки, а тут — вимагатиму від уряду, щоби він поважав закон. Передумова успішної держави в тому, що люди наполягають на дотриманні законів і пильнують, щоб інші їх не порушували. Для цього потрібно мати сильну і справедливу судову систему.

Тобто всіх нечесних треба вигнати й набрати нових?

— Ні. Нема гарантії, що нові судді будуть кращі. Треба уникати такого більшовицького підходу. Найбільше нещастя минулого століття — люди думали, що кризу можна подолати великою чисткою: знищимо буржуазію, знищимо куркулів, агентів імперіалізму, буржуазних націоналістів тощо. Від цього розвитку не буде. Я був завжди противником люстрації в Україні. Щоб її провести, треба знати, хто буде люстратором. Скажімо, ви хочете перетрусити Академію наук. Хто це робитиме, українські емігранти з Нью-Йорка, бо вони не такі корумповані? Треба примушувати до порядку людей при владі. Бачите, що не роблять обіцяного, — пишіть у газети. Або скаргу прокурору, організуйте мирні протести.

Зараз світ дивиться на те, що діється деінде. Людям у Штатах цікаво, що відбувається в Єгипті. А єгиптяни спостерігають, що коїться в Сирії. Отже, треба пояснити людям, які є при владі в Україні, що світ дивиться на них. Щойно чиновник щось погане зробить — про це відразу дізнаються всі через інтернет чи інші засоби комунікації. Думаю, люди при владі воліють, щоб їх поважали, а не вважали кримінальниками.

Якою ви хотіли би бачити Україну за 10-15 років?

— Країною, в якій вибори вважають чесними, а громадяни мають свободу організації й доступ до інформації. Де в уряді чесні та порядні люди, зі знанням української мови. Де існує інтеграція між простими людьми, бізнес-класом, політиками, діячами культури. У 1990-х, коли я викладав у літній школі в Гарварді, приїжджали багато студентів з Галичини та Києва. Питав їх: “Ви були в Англії, у Польщі, в Америці. А в Донецьку чи Дніпропетровську?” Виявилося, вони ніколи не бували на сході власної країни. Від того і нема інтеграції. Українцям варто об’їздити насамперед власну країну