Влада серйозно взялася за землю - останній не поділений остаточно стратегічний ресурс країни

Влада серйозно взялася за землю - останній не поділений остаточно стратегічний ресурс країни. Форсувати впровадження ринку земель вимагає сам Віктор Янукович. 9 грудня парламентська більшість у першому читанні схвалила закон «Про ринок земель», який дозволяє продавати й купувати угіддя сільськогосподарського призначення. Закон наведе лад у корумпованій земельній сфері і забезпечить мільярдні доходи в бюджет - запевняє влада. Цей закон забере в українців останнє і зробить селян жебраками - застерігає опозиція. Хто має рацію? Що обіцяє цей закон звичайним громадянам і чим загрожує? Які «бомби» в ньому закладено і чи ще можливо їх знешкодити?

Безперечно одне - земельна реформа в той чи інший спосіб зачепить кожну українську родину…

Обговорити перспективи й ризики земельного ринку «Галицький кореспондент» запросив народного депутата, секретаря парламентського комітету з земельних ресурсів Романа Ткача (“Фронт змін”), народного депутата Василя Чуднова (Партія регіонів) та представника землевпорядної організації «Прикарпатський земельний центр», екс-заступника начальника обласного управління держкомзему Дмитра Стефінка. Публікуємо фрагменти дискусії.

- Василь Чуднов 9 грудня голосував за «Ринок земель», Роман Ткач - не підтримав. Які мотиви?

Василь Чуднов:

- Чому я голосував за законопроект? Я переконаний, що будь-які правові взаємовідносини - тим більше земельні - повинні бути законодавчо врегульовані. Якщо немає встановлених державою чітких правил, тоді процвітає чорний ринок, хаос і бардак. Якщо сьогодні хтось хоче сказати, що не відбувається підпільна торгівля землею, я з ним не погоджуся. Не хочу називати прізвищ, але багато хто знає, що деякі патріоти і демократи - назвемо їх умовно пан Г, і не думайте нічого поганого, просто на цю літеру починається прізвище одного такого діяча - успішно скупили величезні масиви землі. Той же пан Г, з неофіційних джерел, володіє понад мільйоном гектарів ріллі. Тож якщо ми чесно не врегулюємо відносини на землі, може статися так, що зо триста сімей будуть володіти усією землею України. Отже, це перша і найвагоміша причина, чому я голосував «за».

Це може звучати банально, бо всі посилаються на людей, на народ, але я справді поїздив по наших сільськогосподарських районах в області - Городенківському, Тлумацькому, Снятинському, зустрічався з сотнями людей, які працюють на землі, і питав їх: чи хочете ви мати можливість справді розпоряджатися своєю землею? Бо якщо ви не маєте права її продавати чи передавати, то це фікція, що ви нею розпоряджаєтеся. І більшість людей відповіли - так, хочемо.

Роман Ткач:

- Я не голосував за законопроект, і поясню чому. Я погоджуся з паном Василем в тій частині, що в Україні в питанні регулювання земельних відносин час ставити крапку. У права власності триєдина основа - володіння, розпорядження і користування. Якщо нема головного - розпорядження, то про яке право власності ми говоримо? Це перша причина необхідності запровадження ринку землі.

Прошу цифри. Вони - найкраща відповідь для тих демагогів, які полюбляють повторювати, що землю не можна продавати, що земля - це наша душа, що продамо землю - пропаде народ і т.д. Ось розподіл сільськогосподарських угідь за формами власності на 1.07.2011, це найновіші дані Держкомзему. Із 41,6 млн. га сг-угідь в Україні 30,8 млн., тобто 74%, вже перебувають у приватній власності, в постійному користуванні - державна власність - 3,2 млн. га, це 7,6%, і землі запасу та резервного фонду - 18,2 млн. га. Отже, 74% в Україні сг-угідь - приватна власність. Які ще потрібні аргументи для того, щоб вводити ринок землі?

Є політики, які пропонують перед введенням ринку землі провести референдум. Це, зокрема, колеги з партії «Свобода». Недавно з такою ініціативою виступили три голови облрад - Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської. Але є питання. На сьогодні в Україні проведено паювання, є 7 млн. власників земельних паїв, переважно мешканці села. З ким проводити референдум? З тими, хто живе в містах? Ясно, що вони скажуть - ми проти! І їх більшість. А що робити селянам, яким держава дала у власність земельні ділянки-паї? Є й політичний аспект. На сьогодні ЦВК не наша і нового закону про референдум немає, є чинний в редакції ще 1991 року. А згадайте, які референдуми в ЦВК чекають своєї черги - про створення Радянського Союзу, проти НАТО… Зважаючи на сьогоднішню політичну ситуацію, чи не думаєте ви, що якщо хтось дасть добро на референдум по землі, туди можуть такі вписати питання і так їх сформулювати, що, дай Боже, нам взагалі втриматися як державі?! Тому я впевнений, що до питання власності на землю треба ставитися вкрай обережно.

А тепер власне до самого тексту закону.

Вже 20 років в Україні триває земельна реформа. На цей час вже сформувалися на землях сг-призначення власники і користувачі. Якби ми говорили про ринок землі ще бодай у 2001-2002 роках, тоді ситуація була інакша. Тепер в структурі володіння землею вже є певні гравці. Так ось, із 41,6 млн. га сг-земель 16,6 млн., приблизно 60%, - це сільськогосподарські підприємства. Сюди належать агрофірми, селянські спілки тощо. Фермерські господарства мають 4 млн. га, майже 10%. Особисті селянські господарства - 3,6 млн., і земельні частки й паї, що не надані в оренду і використовуються їхніми власниками, - це приблизно 10 млн. га, тобто 22%. Отже, коли вводиться закон про ринок землі, на ринку вже є певні правила гри, є землекористування, діють договори оренди, хтось вже має землю у власності. І коли ми сьогодні готуємося до введення закону, слід зважати, що діють цивільні правила, що закон не має погіршувати ситуацію, яка існує, що закон не має зворотної дії. Треба все це враховувати.

Є й плюси в цьому законопроекті. Зрештою, я був співавтором двох попередніх законопроектів, щось із них навіть враховано в цьому.

Передусім, слава Богу, що перемогла політична воля - і в президента, і в парламентської більшості: вони все ж відмовилися від введення цього закону з 1 січня 2012 року. Тепер чітко стоїть - 1 січня 2013 року. Отже, ми маємо рік люфту. Друге - зроблено певні запобіжники. Так, юридичні особи не мають права володіти землею. В першому варіанті це ще допускалося, але зважаючи, що юридичні особи можуть бути й іноземні компанії, від цього відмовилися. Це начебто плюс. Інше питання - фермерські господарства, вони ж є юридичними особами. Минулого року я затято сперечався з Асоціацією фермерів, які добилися спрощень процедури створення фермерських господарств. І негайно, наче гриби після дощу, почали з’являтися фальшиві фермерські господарства, сподіваючись на те, що їм дозволять приватизувати землю, як це й передбачалося першою редакцією законопроекту. І тут розробникам треба віддати належне: вони відмовилися від цього. Впровадження іпотечного банку - це також загалом позитивна ідея, хоч і не в такій формі, як в цьому проекті.

Але головне - недоліки цього законопроекту. І я дуже боюся, чи вдасться нам їх виправити до другого читання і прийняття закону в цілому. Власне через ці недоліки може статися те, чого всі найбільше бояться - що за певний час земля виявиться сконцентрованою в одних руках, а згодом і в іноземців.

Так ось, загальне тло - цей законопроект працює проти селянина, проти фермера, проти великих агрохолдингів, він працює на чиновництво, на владу. Чому? Спробую обґрунтувати. Ось дивіться, наприклад, пропонується така норма (я так і не зумів дізнатися, хто ж її автор): в одному районі орендар має право мати не більше 6 тис. га ріллі і не більше 5% в межах сг-угідь в області. Цифри ніби й немалі. От в Херсоньскій області наприклад сг-угідь 1,96 млн. га, в Миколаївській - 2,1 млн. га. То 5% від 2 млн. - це 100 тис. га, немало. Але розумієте, питання не в кількості. Агрохолдинг в одному районі може понабирати 6000 га в 60 селах по сто га. А логіки ж нема на 100 га гнати «Джон дір»? Зрозуміло, що великі холдинги хочуть мати сконцентровані земельні масиви. Сільське господарство - це ж не тільки посів зернових. Це, скажімо, і зайнятість сільського населення. А зайняти його можна передовсім через тваринництво. Через потужні тваринницькі комплекси - птахівництво, свинарство, ВРХ. Цей законопроект заважатиме цьому, бо не дозволяє сконцентрувати достатню кількість землі, щоб можна було побудувати свинокомплекс на 50 тисяч свиней чи тваринницький комплекс на 5 тис. голів худоби. Відомо ж, що на 1 корову треба 1 га пасовиська…

Цей законопроект робить ще одну страшну річ. Є стаття 8.3.01 в чинному законі про оренду землі, яка чітко забороняє відчужувати право оренди земель комунальної і державної власності. Цей же законопроект дозволяє, а таких земель в Україні ще є 10 млн. га! Пояснюю: фізособа чи юрособа приходить в сільраду і бере в оренду з земель запасу 300 га ріллі. Припустимо, укладається договір оренди, потім орендар іде в банк і бере кредит під заставу договору оренди, банкрутує - земля переходить банку. Сільська рада втрачає землю. Тобто це одна із лазівок, яка дозволить забрати такі угіддя. Не можна цього допускати! На жаль, ця норма пройшла, хоча начебто всі були проти…

І все-таки дві найбільші бомби, закладені в цей законопроект, інші. Якщо він буде прийнятий остаточно в такому вигляді, ми можемо породити двох монстрів. Документом вводиться поняття державного оператора на ринку землі. Щоб ви собі уявили, що це може бути, процитую кілька статей. Так ось, державний оператор, який створюється постановою Кабінету міністрів при державній агенції земельних ресурсів, забезпечує серед іншого «навчання і сертифікацію оцінювачів з експертно-грошової оцінки і земельних торгів». Що це означає? Плати! «…Навчання і сертифікацію ліцитаторів» - плати! «Сертифікацію виконавців земельних торгів» - плати! «Рецензування звітів про експертну оцінку земельних ділянок» - плати! «Відбір виконавців для проведення земельних торгів» - плати! Ми запитували держагенцію з земельних ресурсів, а чому ви ці функції не можете виконувати? Що це за новий державний оператор? А цей оператор - це просто тендерна палата №2.

Наступне - поняття державного іпотечного банку. Яка колись була ідея? Припустимо, завтра запускаємо ринок землі. І ціна на угіддя звідки візьметься? Вона виникає з попиту і пропозиції. Але є якісь базові ціни. І тому на першому етапі була задумка ввести цей державний іпотечний банк, надати йому право першої руки: коли продавець не йде зразу до покупця, а спершу до банку, де йому пояснять, скільки земля коштує. Бо ж навіть в одному селі вартість може відрізнятися. А що зараз пропонується? Законопроект пропонує створити банк як спеціалізовану державну фінансову установу, з функціями купівлі, продажу, застави земельних ділянок. Але, згідно з Конституцією і законом про банки і банківську діяльність, він не матиме права цим займатися! Навіть Нацбанк не має!

А тепер - українська дійсність. На сьогодні такий банк - не акціонерне товариство, а державний іпотечний банк. Але як пройде два, три, чотири роки, цей банк акумулює зо 5 млн. га ріллі і в когось виникне ідея - а давайте пустимо цей банк на приватизацію, зробимо його акціонерним. Не треба тоді буде їздити до людей, скуповувати по 1 гектару… Треба буде просто купити цей банк. Бо тихенько так в останній частині законопроекту вписали: «зобов’язати Кабінет міністрів забезпечити передачу земель сільськогосподарського призначення державної власності до статутного капіталу державного земельного банку». Нащо зараз витрачати гроші, коли земель державної власності є 3,2 млн. га? В цьому банку одразу буде 3,2 млн. га! Фінансова установа - і має землю. Кому вона її дасть? Тому, хто має право її обробляти. А кому конкретно - самі думайте, шукайте прізвища…

І насамкінець. Як правило, в будь-якому законі після його назви, у першій же статті дається визначення основних термінів. Цей закон називається «Про ринок земель». А в тексті так і не пояснено: а що таке ринок землі. Ми собі можемо говорити - оренда, продаж, купівля, суперфіції… Цього немає. Я з самого початку був проти того, аби взагалі виписувати закон про ринок землі. Треба було зробити дві речі. Виписати окремо закон про обіг земель сг-призначення, врегулювати орендні відносини і, як вимагає Земельний кодекс України, вписати закон про аукціони земель несільськогосподарського призначення, які проводять місцеві ради. Крапка.

- Напередодні голосування найгостріші дискусії в суспільстві стосувалися права іноземців купувати українську землю. Законопроект це начебто забороняє. А ви впевнені, що заборона справді нездоланна? Наскільки надійний це запобіжник?

В.Чуднов: Подивимося, наскільки добре цей закон буде виписаний в остаточній редакції. Ви ж знаєте, що чимало законів в Україні писалися так, щоб їх можна було обійти. На сьогодні я в одному переконаний: абсолютно всі представлені в парламенті політичні сили тримаються думки, що земля може належати тільки громадянам України. І це мені дає впевненість, що закон буде виписаний чітко - без лазівок - і земля справді буде продаватися тільки громадянам України. Тим більше, що документом передбачається створення державного банку землі для контролю над цими процесами.

- Перед тим, як цей законопроект винесли на розгляд Ради, усі боялися, що він надаватиме переваги великим агрокорпораціям. Тепер ви кажете, що він їм не вигідний. Але ж в сесійній залі сидять люди, в тій же фракції Партії регіонів, які встигли акумулювати тисячі гектарів на свої агрокомпанії. Чому вони голосували собі на шкоду? Це такий громадянській подвиг?

Р.Ткач: Я не знайшов жодної людини - ні в комітеті, ні в міністерстві - яка б змогла мені пояснити, чому, наприклад, обмеження на оренду для компаній не більше 6 тис. га в районі, чому 5%, а не 10%, не 15%, не 1%? У мене таке враження, що хтось, користуючись політичним моментом, увів ці норми як привід для торгів з агрохолдингами. Щось я думаю, що ця норма буде змінюватися в бік збільшення. Інакшого логічного пояснення немає! От у Колеснікова, у Веревського, Ахметова - у них нікого немає пояснень, для чого це.

В.Чуднов: Друзі, давайте задумаємося. Двадцять років триває земельна реформа. Держава зробила перший крок - розпаювала землі. А чи стали наші землі продуктивними? Може, кожен клаптик обробляється? Ми так нахвалювали наші чорноземи, обіцяли нагодувати увесь світ, і що? Самі себе не можемо прогодувати. Тому не все, очевидно, гаразд в Україні із земельними відносинами.

Проїдьтеся областю - угіддя скоро на болота перетворяться. Хіба це активи? А чому? Тому що селянин сьогодні не має доступу до дешевих кредитів. Ми йому землю дали, а інструмент держава не дала. І сьогодні мова йде про принципові речі. Звичайно, що закон не досконалий. І такі люди, як Роман Ткач, внесуть ще тисячі правок, випишуть і вилижуть його до досконалості. Але давайте забезпечимо селянину доступ до дешевих кредитів, можливість організувати свій бізнес, піти від сірих схем продажу землі чи здачі в оренду. Мова йде про те, що влада дає сигнал суспільству, що в земельних відносинах буде наведений лад, що пора виходити на прозорий ринок землі. По-друге: а чому ми вже так не віримо нашому селянину, вважаємо його недолугим пияком, який неодмінно все продасть і проп’є? Ми так боялися приватизації, але ж працюють сьогодні заводи. Чому ми боїмося дати селянину його клаптик землі? Закон же не зобов’язує селян продавати землю. Він дає можливість її повноцінно використовувати. Так, ще багато треба відшліфувати, і багато цих недоліків будуть виправлені до другого читання. Треба обговорювати проект публічно, але не можна стояти на місці, бо мине ще 20 років, і ми не зрушимося, і на землі буде ще більший занепад.

- А як крупний агробізнес реагує на законодавчі ініціативи влади?

Р.Ткач: В силу посади в комітеті я часто спілкуюся з Олегом Бахматюком, Петром Косюком, Андрієм Веревським, Петром Порошенком, іншими…

Перед тим, як починалася вся ця епопея, знаєте, що вони казали: нам не потрібен закон про ринок земель. Ми не будемо вилучати оборотні кошти, щоб купувати землю, ми вас просимо - відшліфуйте нам закон про оренду землі. Цього досить.

Сьогодні закон про оренду землі зобов’язує кожен договір оренди реєструвати в Державному земельному кадастрі. І ця структура просто обдирає бізнес. Відповідна постанова Кабміну виписана так, що дозволяє ДЗК в різних областях і навіть в районах справляти різну сплату за реєстрацію. Що це означає? Наприклад, я орендую 2000 га паїв в одному селі. Значить, дві тисячі договорів я уклав з людьми і зобов’язаний зареєструвати їх в ДЗК. В різних регіонах беруть від 300 до 600 грн. за 1 га. За що? Реєстрація виглядає так: сидить дівчина, щось в комп’ютері записує - і за один договір 300 грн.? Так я за один день, ще навіть не почавши працювати, в цьому селі за 2000 паїв вже зобов’язаний сплатити 60 тис. грн. І не в державний бюджет!

- Подейкують, що існує начебто негласна вказівка головам держадміністрацій не виділяти землю у власність за межами населених пунктів. Нібито цю землю накопичують… Для кого і чого?

Р.Ткач: Як політик скажу, що цілком ймовірно. Це, може, менше стосується Івано-Франківщини, малоземельних регіонів. Але ті регіони, де є земельні запаси по сотнях і тисячах гектарів… До речі про продаж землі, тут так само. Я був в Херсонській області в 2004 році перед виборами. Там є села, які мають по 2000 га ріллі. Щоб ви собі уявили: увесь наш Тисменицький район має 29 тис. га. Там середній пай землі - 10,6 га. Я був у сім’ї з 6 осіб - у них разом під 70 га паїв. Вони кажуть: ми собі вже все розписали. Вони не здавали цю землю в оренду, а самі займалися вирощуванням цибулі і баштанними. Частину збиралися продати. В Херсонській області на сьогоднішній день нормативна оцінка десь 18 тис. за 1 га, множимо на 1,7 - то це умовно 30 тис. 5 га продати - це 150 тис. в сільську родину. А решту вони б не продавали, навіщо? Те ж саме в моїй рідній Ямниці. Там середній пай 0,87 га. Є сім’я пенсіонерів, які не мають дітей і готові продати 1,6 га. Тож дайте можливість їм цим скористатися.

- Чи реально вдосконалити цей закон, чи можна буде за ним жити? Чи зробить він українців, як запевняє влада, багатими?

В.Чуднов: Я не знаю, чи зробить когось багатим сам закон. Як на мене, головне, щоб цей закон робив нас сильнішими: щоб земля виконувала функцію, яку має виконувати - годувати людей, а не ставати предметом зловживань і чорного бізнесу. Оце важливо.

Повторюю, закон прийнятий у першому читанні і недосконалий. Але головне - принципові засади. Ми бажаємо навести лад в земельних відносинах чи ми хочемо бардаку і зловживань? Тільки законодавчо врегульовані відносини зроблять землю тим, чим вона має бути. І не треба шукати в кожному акті чогось такого антинародного. Треба нарешті сказати суспільству, що прийшов час і пора навести лад.

Р.Ткач: Питання навіть не в законі. Ну, приймемо закон… А скажіть, будь ласка: що буде з сільськими дорогами, клубами, школами? Змінюється структура землеволодіння на селі, а хто буде відповідати за інфраструктуру? На це відповідей немає.

Взагалі, до закону безліч питань… А 2012 рік - рік футболу і виборів, тому, боюся, у влади просто не дійдуть руки до цього закону. І який буде його результат, важко говорити.

Круглий стіл відбувся в рамках проекту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.