Ректоріада-2 або Присмерки невдалого царювання

Це лише здається, що в українських університетах панує академічна демократія. Насправді ректори мають у вітчизняних ВНЗ, із державними включно, повноваження, що нагадують монарші. Вони оточені, зазвичай, не командами однодумців, а зграями служак, й одним розчерком пера можуть вирішувати долі своїх співробітників - від академіків до лаборантів…

А ще ректори нагадують монархів термінами правління. Їх обирають аж на сім років. Тут вони переплюнули навіть президентів. Проте навіть такі терміни рано чи пізно закінчуються. Вже 8 лютого наступного року закінчується контракт ректора Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника - Богдана Остафійчука. Ми не знаємо, чи досидить Богдан Костянтинович на своєму «академічному троні» до цієї дати. Подейкують, що може й не досидіти.

Комісія Міністерства освіти України, яка працювала в ПНУ в останню декаду листопада, за інформацією з наших університетських джерел, «накопала» ряд порушень. Цікаво, що по роботі кафедр та деканів якихось кричущих зауважень комісія не знайшла, зате по роботі ректорату таких вистачає. Схоже, що Богдан Остафійчук таки відчував себе справжнім монархом - він своїми наказами приймав на роботу та призначав на ті посади, на які, згідно з нормативними документами та умовами контракту, він повинен був оголошувати конкурс.

Отже, комісія поїхала, а питання залишилися. Найближчим часом вже кадрова комісія Міністерства освіти повинна оприлюднити своє рішення щодо результатів перевірки. І не виключено, що ректору не вдасться «досидіти» навіть ще тих два місяці, які залишилися до завершення терміну дії контракту.

Після роботи комісії розраховувати на тверду підтримку Міністерства щодо призначення на новий семирічний термін, навіть якщо колектив і проголосував би, Богданові Костянтиновичу, певно, не варто. Та й у колективі починають ставитися до Остафійчука як до «збитого льотчика». Питання, яке ставлять колективи підрозділів - кафедр та інститутів: на кого ставити, хто буде новим ректором?

А ще колективом циркулюють чутки про можливого «виконувача обов’язків ректора», який буде призначений міністерством (вже в грудні - достроково чи 8 лютого) на період до обрання та призначення нового керівника вишу.

Серед кандидатів на в.о. ректора називаються нардеп-регіонал Ігор Зварич, екс-ректор Віталій Кононенко та кілька інших фігур, серед яких «варяг» Дмитро Дзвінчук, а також чинні університетські проректори. Не виключено і те, що в.о. можуть залишити і Богдана Остафійчука, але такий розвиток подій все більше потрапляє в розряд «ненаукової фанастики».

Здається, що Богдан Остафійчук вже майже змирився з очевидним та готує «шляхи відходу» і плацдарм для майбутньої комфортної діяльності. Тільки один факт - сумнівна «зміна цільового призначення» приміщення по вулиці Чорновола, 1, в якому раніше містився Інститут туризму. На будівлі вже з’явилася нова вивіска «Відділення фізики і технології функціональних матеріалів ІМФ ім. В.Г. Курдюмова». Як пояснити, що студенти ПНУ вчаться в дві зміни, а в той час приміщення, яке в минулому навчальному році займав Інститут туризму, з вересня поточного року пустує? Чому б не передати будівлю в самому центрі міста «під контроль» Інституту історії та політології, зокрема для підготовки фахівців з міжнародних відносин? Це ж приміщення могло б паралельно виконувати і «представницькі функції» - приймати дипломатів, закордонних гостей області загалом та університету зокрема. Чому в самому центрі Івано-Франківська повинні «жити» саме фізики? А не, власне, в корпусі «радіозаводу», куди відселили Інститут туризму.

Інше питання, яке обговорюється в колективі, - в центральному корпусі університету вольовим ректорським рішенням надані приміщення все тим же любим ректорові фізикам (на факультеті яких в університеті навчається лише близько 300 студентів), натомість з корпусу виселені «Музей освіти Прикарпаття» та кабінет україністики. У класичному протистоянні «фізиків» і «ліриків» остаточно перемогли перші?

Стала звичною практика переслідування викладачів, які не входять в «особистий пул» ректора. Все місто свого часу обговорювало конфлікт між ним і професором Віктором Басаєм, який виграв суди, добився відновлення на посаді керівника Юридичного інституту, а потім демонстративно гримнув дверима, очоливши альтернативний навчальний заклад. Й досі тягнеться історія із професором Богданом Тимківим. Ця «розбірка» потягла за собою зо два десятки перевірок університету, коштувала нервів і сил сотням людей, а кінця їй не видно.

Виникає питання: а що далі?

А далі буде таке. Якщо Остафійчук, всупереч молитвам підлеглих, таки досидить до формального закінчення терміну своїх повноважень, то 9 лютого його буде автоматично звільнено, а на час виборів нового ректора призначать виконувача обов’язків… А потім відбудуться вибори.

І тут картина вже більш-менш зрозуміла.

Першим на черзі до трону раніше називався очільник Інституту туризму Володимир Великочий. Вважається, що він має підтримку в певних київських колах, а також на місцевому рівні. Згадують «бородатий компромат» про колишні зв’язки Великочого з вже не публічною, проте підкилимно все ще сильною командою медведчуківської СДПУ(о). Але, попри це, колектив університету міг би проголосувати за Великочого. Він викликає певну симпатію своєю толерантністю та незакомплексованістю. Втім, директор Інституту туризму вчасно не подбав про отримання професорського звання. Без цього статусу йому не світить стати ректором. Можливо, Великочий спеціально відпустив ситуацію, сподіваючись, що вже на виборах 2019 року він стане беззаперечним фаворитом?

Проректор з міжнародних зв’язків Ігор Цепенда також залишається на високих позиціях у короткому списку претендентів. В колективі університету проректор має вагому групу підтримки, а його життєвий та управлінський досвід поза сумнівом. В неофіційних розмовах працівники й далі стверджують, що Ігор Цепенда має авторитет у теперішньої влади і може бути одним із тих, на кого партія влади поставить як на майбутнього ректора. Щоправда, не лише Цепенда враховує ресурсний потенціал «реальних політиків».

Є кулуарна інформація з обласного офісу Партії регіонів, що частина претендентів вже відвідувала офіс лідера місцевих регіоналів з відповідними пропозиціями «самих себе» в ролі кандидатів на майбутнього ректора ПНУ.

Якої відповіді дочекалися там «ходоки», наразі не відомо. Зате в місті серйозно заговорили, що на трон ректора нині претендує народний депутат-регіонал Ігор Зварич, який хоч і має авторитет, але не має доброго контакту з майбутніми виборцями попри те, що «не чужий» для університету - він є заступником голови Наглядової ради ПНУ ім. В. Стефаника. Якось Ігор Теодорович прийшов на конференцію у Прикарпатський університет, виступив там, але оплесків не здобув. Втім, влада завжди вміла знаходити «аргументи» для протискання потрібних рішень. Адже у «виборчий» 2012 рік ресурсна посада ректора є цікавим трофеєм для політичних владних сил. Зауважимо, що сам Ігор Зварич на пряме запитання журналістів на прес-конференції про свій похід за ректорською булавою назвав цю інформацію «лише чутками» і заперечив такий розвиток подій. Але, як відомо, політика - річ дуже тонка. І часто з міркувань тактичних політики думають і роблять одне, а говорять інше.

Михайло Романюк, декан економічного факультету, професор з ВАКівським атестатом, але без особливої популярності серед працівників університету. Остання обставина, як кажуть, не дуже засмучує цього активного чолов’ягу. Нині пан Михайло проявляє свої організаційні здібності, збираючи «передвиборну команду» ледь не під час блукань університетськими коридорами. Приблизно за такою агітаційною схемою: «Привіт, Іване (Василю, Петре)! Хочеш бути проректором? Ходи до моєї команди!»

Ще один кандидат - Павло Федорук, завідувач кафедри інформаційних технологій ПНУ, останнім часом додав собі прихильників. Якщо раніше в університеті панувало переконання, що він навіть сам себе не розглядає в ролі кандидата, то зараз університетськими коридорами поширюється інформація проте, що Федорук отримав підтримку на серйозному академічному рівні в Києві. Його часті появи у ЗМІ та нові освітянські проекти, озвучені в останні місяці, нібито свідчать про визрілі ректорські амбіції. Федорука підтримують університетські «технократи», молодь і - як не дивно - частина старої професури, яка боїться, що ректором стане або партійний чиновник, або черговий амбітний маргінал. Проте є й немала частина викладачів, які вважають, що Федоруку треба ще не один «пуд солі з’їсти» в посадовій університетській ієрархії.

Практично зійшли з дистанції історики - Іван Монолатій, якому ректорські амбіції коштували загострення стосунків з теперішнім ректором аж до втрати перспективи завідування кафедрою, і Микола Кугутяк, якого позиціонують здебільшого іронічно - як «шукача трипільських мегалітів в Карпатах» з не зовсім адекватними амбіціями.

Зате на дистанції з’явилась директор Юридичного інституту Валентина Васильєва, претензії якої на посаду ректора стали для багатьох несподіванкою. В університеті добре пам’ятають її роль у протистоянні Остафійчука і Басая. Тому мало хто погоджується, що Валентина Антонівна є реальним кандидатом у ректори. Скоріше технічним, для відтягування голосів у опонентів нині правлячого ректора.

Називаються й інші кандидати, зокрема завідувач кафедри біохімії та біотехнології Володимир Лущак - єдиний на Прикарпатті науковець, який входить в ТОП-100 найбільш цитованих у світі українських науковців. Проте сам Лущак жодних помітних потуг на шляху до ректорства наразі не проявляє та й навряд чи матиме реальні шанси в цьому поході.

Півроку тому висувалася версія, що серед кандидатів на посаду ректора може з’явитися і група «варягів». В цьому контексті називався декан факультету управління та інформаційних технологій Івано-Франківського національного університету нафти і газу Дмитро Дзвінчук. Він - людина із зв’язками у Києві: науковим консультантом докторської дисертації Дзвінчука був екс-міністр освіти України Василь Кремінь, якого постійно називають «кандидатом номер один» на заміщення Дмитра Табачника на посаді Міністра освіти України. Та й на Івано-Франківщині Дмитро Дзвінчук має на кого опертися. Проте Дзвінчук за останні півроку так і не був помічений у хоча б якійсь активності на університетському напрямку. І якщо зважити, що обрання ректора - це справа колективу ПНУ, то за ті два-три місяці, які передуватимуть виборам, стати «своїм» в новому колективі йому вже навряд чи вдасться.

Важко сказати, в кого з перерахованих найкращі шанси. Очевидного лідера на старті перегонів немає. Як виглядає, топовими кандидатами є Ігор Цепенда, Ігор Зварич (якщо змінить свою офіційну думку про неучасть) та Павло Федорук. А також Володимир Великочий, якщо встигне до висунення стати професором. Звісно, не останньою у виборчому процесі буде роль Богдана Остафійчука та екс-ректора Віталія Кононенка. На кінцеве призначення нового ректора матимуть вплив місцева парторганізація Регіонів, Міністерство освіти України та голова Івано-Франківської ОДА Михайло Вишиванюк, до думки якого напевно прислухаються в Києві.

Але єдине, що не підлягає сумніву: невдовзі ми побачимо цікаві ректорські перегони та дуже ймовірно - оновлення найстарішого ВНЗ краю.