“Святий Миколай іде до сиріт”

Вони не розбалувані батьківською любов’ю та подарунками. На їхній короткий вік уже випало чимало недитячих випробувань. Але вони, як і всі діти, вірять у святого Миколая, пишуть йому листи і хочуть, аби і в їхньому житті знайшлося місце для маленького дива.

Я буду за тебе молитися…

«Мене 13 років, – пише Мишко Рабенюк. – У мене є два брати, і нема у мене тата, і слаба нога у мене, ніхто не може вилікувати. Святий Отче Миколаю, принеси мені такі речі: курточку зимову і літню, штани, шкарпетки, шапку, трусики, чоловічі духи, канцтовари».

«У мене є мама, дві сестри і два брати, – звертається до Миколая Іра Гулюк. – У мене тато помер, коли мені було чотири роки. Я за ним сумую. А ще хочу розповісти, що моя сестра має народити дитину саме на Миколая. Прошу вас, Миколаю, принесіть мені, будь ласка, курточку зимову, шапку, чоботи, штани джинсові. А ще косметику, сумку, духи, миючі засоби і цукерок дуже багато».

«Мені 15 років, я люблю малювати, співати, танцювати, – пише дев’ятикласниця Юстинія Волощук. – Нещодавно збулася моя мрія – я сіла на шпагат. Я хочу поділитися з тобою своїми досягненнями. І якщо це тобі цікаво, то мої плани на майбутнє – вступити до Косівського художнього інституту і стати відомою художницею або співачкою. Звертаюся до тебе з таким проханням – якщо можеш, то подаруй мені, будь ласка: балетки для танців, резинки для волосся, блискучі кольорові ручки та солодкі цукерки. Ось, напевно, і все. Та знай, що мені буде приємно одержати від тебе будь-який подарунок».

«Я мрію стати медсестрою ще з п’ятого класу, тому у День святого Миколая я хочу отримати медичну енциклопедію, – просить у своєму листі Наталя Пасайлюк. – Хоча, можливо, я й не заслуговую на цей подарунок, тому що буваю нечемною та роблю необдумані вчинки. Але згодом я про це жалію та хочу, щоб мені вибачили».

«Я завжди мріяв про футбольну форму «Шахтаря», м’яч і бутси, – пише Вітя Фокич. – Святий Отче Миколо, якщо ви можете, подаруйте ще коробку цукерків «Київ вечірній». Буду дуже вдячний, якщо Ви мені принесете те, що я написав, і буду за Вас молитися Ісусу Христу».

«Після дев’ятого класу я буду поступати на кондитера, – пише Оля Марусяк. – Я дуже люблю брати участь у шкільних заходах і співати. У мене є старша сестра Леся, якій 16 років, і молодший братик Назарій, якому два рочки. Я дуже б хотіла, аби мені святий Миколай приніс: зимові чоботи, джинсові штани, косметику. І для мого молодшого братика велику м’яку іграшку і солодощі».

Це писали учні Яблунівської школи-інтернату та Смоднянської санаторної школи-інтернату. У першій вчаться дітки з вадами розумового розвитку, у другій – з малими та затухаючими формами туберкульозу.

Не варто боятися

Ці листи лежать на столику у невеличкому приміщенні на Лесі Українки, 1, у Івано-Франківську. Саме сюди приходять люди, які хочуть стати помічниками святого Миколая. Беруть листи, а згодом приносять подарунки. До речі, запакованих у кольорові обгортки пакунків тут також вже зібралося чимало. Хоча до свята ще два тижні.

Все це – акція «Святий Миколай іде до сиріт», яку вже у тринадцятий раз проводить Мальтійська служба допомоги та Карітас Івано-Франківської УГКЦ. Цього року у ній задіяли 20 сиротинців Прикарпаття, загалом – 1800 дітей.

«На початку жовтня ми телефонуємо у школи та просимо, аби діти написали листи, – розказує Леся Гунчак, працівник мальтійської служби. – Дитина має написати щось трошки про себе і, звісно, свої прохання».

Разом з тим дітки малюють. З їхніх робіт організатори вибирають найкращий малюнок. Він і стає обличчям акції, а його автор отримує спеціальний подарунок.

Цього року перемогла учениця 10 класу Яблунівської школи Світланка Андріанова. «По відгуках вчителів, дуже хороша дитина, – розказує пані Леся. – Коли ми вибирали переможця, то побачили кілька дуже гарних малюнків, але писаних наче одною рукою. Подзвонили до школи. Вчителі сказали – дуже добре, що ви на то звернули увагу, бо ця дитина допомагала малювати всім у класі». Світланка з дитинства не знала свого батька, десь три роки тому померла її мама, а через рік у їхньому будинку згорів її брат. Який подарунок отримає дівчинка, поки що не знають. Кажуть, її листа вже забрали. А ближче до свята вирішать, що подарують їй як переможниці конкурсу.

Вернемося до листів. Часто діти пишуть довжелезні списки того, що хотіли б отримати від Миколая. «Того переліку не варто лякатися, – каже Леся Гунчак. – До цих листів треба підходити творчо. З того всього списку вибрати ті речі, які необхідні дитині. Мобільні телефони, цифрові камери, плеєри – не є предметами першої необхідності, тому ми просимо їх не купувати. Поки вони ще вчаться у школі, можна той подарунок зробити дуже хорошим, навіть не вклавши якусь дорогу річ. Найосновніше, що просять – одяг, взуття і щось за вподобаннями. От вчора сміялися з листа, де хлопчина-дев’ятикласник хоче, крім випускного костюма, – бензопилу».

Жодного зайвого

Поки ми говорили з пані Лесею, за листами постійно заходили люди. За годину забрали чотири. Спершу дві жіночки скоренько вибрали по листу та й пішли. Молодий чоловік довго перечитував, але не взяв жодного. «А чи можна вам просто принести нові речі?», – ніяковіючи, запитав він. «Звісно, можна», – відповіли, і він, заспокоївшись, пішов.

Середніх літ пані, яка погодилася назвати лише своє ім’я – Оксана, розповідає, що листи беруть кожного року, для їхньої сім’ї то звичайна справа. «Хочу подивитися, чи вийде мені купити подарунок, – розглядає вона листи. – Бо того року дівчинка просила майку з якимось особливим малюнком. Я все місто оббігала, та тої майки не знайшла. Взяла іншу. І якось так мені совісно було, думаю, може, та дитина не рада була». Жінка таки вибрала собі листа. І ще передала 20 гривень для сиріт від своєї мами.

«Інколи люди ще у серпні питають, чи маємо ми листи, – каже пані Леся. – Навіть школярі приходять. Вони переважно готують подарунки на клас. Так само як і студентські колективи. Приходять і трохи заможніші, і з вигляду далеко не багачі. Ті, хто прийшов вперше, кажуть, що то є добра нагода закінчити рік хорошим вчинком. Є й такі, що роблять подарунки одній і тій же дитині з року на рік. А ще протягом року приносять солодощі, речі та просять передати саме тій дитині».

Леся Гунчак пригадує, як нещодавно до них приходила жіночка. Вона щороку брала листи одного хлопчика, потім забирала його до себе додому, бачила, як він виріс, як пішов учитися. А тепер знову хоче взяти когось і так само ним опікуватися.

Такого, аби листи залишилися, тут не пригадують. І хоча кожного року до акції долучають ще якийсь інтернат, але й тих, хто хоче допомогти Миколаю, також більше. І щоби хтось узяв лист, а подарунка не приніс, не було.

Уже з 17 грудня групи волонтерів починають їздити по інтернатах. У кожному показують виставу, під час якої Святий Миколай з рук у руки віддає дитині її подарунок.

«Ми не знаємо, що люди вкладають у той пакунок, – каже Леся Гунчак. – Але дуже рідко буває, щоб діти лишалися незадоволені. Бо скеровуємо людей, аби не було так – купив речі за списком, запакував і відправив. То не є наша мета. Головне, аби той подарунок був зроблений з душею. І якщо це справді так, то дитина завжди відчуває».

Інколи тут стаються справді дивовижні речі. «Був у нас один лист, писав хлопчик, випускник: «Святий Миколаю, я у тебе вже сім років прошу велосипед і це останній рік, коли я можу щось у тебе попросити. Принеси мені його». І цей лист дуже довго стояв, бо велосипед для старшокласника – то річ дорога. І от буквально за день чи два до того, як ми мали їхати до тієї школи, прийшов чоловік і каже – я маю можливість купити велосипед, дайте мені якогось хлопця, якому б ця річ знадобилося…».

От саме у цьому й полягає головне чудо святого Миколая – він зводить усіх, хто хоче помогти, і тих, кому ця допомога потрібна.