На Прикарпатті створили альтернативу низькопробній літературі для дітей

Розмаєм оригінальних художніх образів — як словесних, так і мальованих — рясніють усі 112 сторінок «Сонячної каруселі», поетичної книжки для дітей івано-франківської поетеси Олесі Овчар. Це видання з передмовою відомого бандуриста й поета Ярослава Чорногуза й післямовою прикарпатської письменниці Марії Дзюби побачило світ завдяки видавцеві, власникові книгарні «Софія» Юрієві Височанському.

Насамперед милує око поліграфія видання. Вже самі тверді палітурки приваблюють і бентежать дивограєм барв. Кольорова і вся доволі велика добірка добротних за змістом віршів. Її проілюструвала відома художниця з Івано-Франківська Світлана Хміль. І головне — що ті складні як за ідеями, так і за відтінками й тонами малюнки вдало передали у дрогобицькій друкарні «Коло».

— Ми висунули перед друкарнею звичайні вимоги щодо оформлення такої яскравої дитячої книжки, — розповідає Юрій ВИСОЧАНСЬКИЙ. — Нічого особливого, а лише те, що передбачає Держстандарт, і домагалися, щоби все було зроблено акуратно. і, на щастя, нашим партнерам із «Кола» це вдалося. Від івано-франківських друкарів досить складно було сподіватися такого виконання палітурних робіт — цей рівень для них наразі недосяжний. Маю гіркий досвід у тому, через те й звернувся до сусідньої області.

— Пане Юрію, чому ви взялися за видання дитячої літератури?

— Бо мені так захотілося. Маю вже деякий досвід у книжковій торгівлі, в тому числі й дитячими виданнями. В асортименті «Софії» — близько тисячі назв книжок для дітей. То переважно продукція відомих вітчизняних видавництв, які випускають чимало книжок. Причому окремі з тих видань доволі непоганої якості зовні, але їхній зміст часто різко дисонує з першим враженням. Відверто кажучи, видавництва, зокрема з Києва та східних регіонів України, наповнили ринок так званою україномовною дитячою літературою, 99 відсотків якої — не просто макулатура чи словесне сміття, а, як на мене, й ідеологічно шкідлива річ. Усвідомлення цього, до речі, теж спонукало мене взятися за видання «Сонячної каруселі».

— Чим саме грішать ті книжки?

— Передусім їхні тексти доволі неоковирні — в них повно чужомовної кальки, зокрема аж кишить русизмами, речення побудовано з грубими порушеннями синтаксичних правил тощо. Це все наслідок механічного, неопрацьованого комп’ютерного перекладу, як правило, з російської мови на українську. В одному з харківських видавництв, які утримують лідерство на книжковому ринку для дітей, навіть зізналися, що в них немає ні літературних редакторів, ні коректорів, ні інших знавців української мови.

Зрештою, річ навіть не у відсутності україномовних філологів на тому конвеєрі, а у спотворених текстах на сторінках його видань. Як розуміти, приміром, такі перли, як «індики кукурікають», що часто-густо рясніють на їхніх сторінках? Буває в тій книжковій продукції й таке, що казка українська, а ілюстрації до неї виконано на мотиви російського фольклору з російськими героями в їхніх же національних строях.

Гадаю, це робиться не просто так. Більшість із тих знаних нібито й українських видавництв, якщо не всі, — це дочірні підприємства чи філії закордонних видавничих концернів. Отож, припускаю, «хазяї» й диктують і видавничу політику взагалі, і зміст книжок для української малечі зокрема. Недарма ж більшість із рідномовних книжок для них, — це, повторюю, невправні, кальковані, навіть підрядкові переклади російськомовних видань.

Словом, усіма способами російський книжковий бізнес, у якому обертаються величезні кошти, завойовує український ринок — чи то російськомовною, чи й низькопробною україномовною продукцією. Я б сказав, що це свідомо спланована диверсія проти всього справдешньо українського. І найгірше, що це робиться для дітей, чия свідомість, мов губка, всмоктує все, що їй подають. Що з того, що ті книжки й україномовні? Їхні тексти закладають у голови нашим дітям, національне самоусвідомлення яких лише формується, спотворене уявлення про рідну мову і культуру. В Україні ж немає ні ідеології, ні програми дитячого книговидавництва.

— Чому ж саме Олесю Овчар ви вирішили протиставити чужій стихії?

— Мені її вірші відразу сподобались як безпосередні, вишукані, цікаві. Принаймні в тому потоці дитячої літератури, який наводнює Україну, твори такого рівня трапляються рідко. Я відразу усвідомив, наскільки поезія Олесі потрібна дітям. Але проконсультувався з авторитетними літераторами, і ні від кого не почув негативних відгуків про вірші для дітей Олесі Овчар. Усі відзначали неординарність, самобутність авторки. Так і прийняв рішення видати «Сонячну карусель». Наразі єдиний недолік цієї книжки, як повідали самі «фахівці» книготоргівлі, що її авторка ще «нерозкручена» як поетеса. Втім, і видавець її теж невідомий. Та головне, що у книжки — здорова основа. Тож рано чи пізно її час наспіє. Про це вже свідчить те, що нерідко покупці «…каруселі» повертаються до нашої книгарні, щоби подякувати за книжку або й придбати ще один примірник — у подарунок для друзів чи колег. Впадає в око ще й така особливість книжки Олесі Овчар. Якщо порівняти ціну на цю добірку дитячої поезії з уміщеними на її сторінках понад 80 віршами з вартістю інших видань для дітей, удвоє-втроє менших за обсягом, то і в цьому бачиш переваги «Сонячної каруселі»: її видали аж ніяк не задля одержання надприбутків. Словом, приємно і в руки взяти книжку як чудове подарункове видання, і купити недорого. І немає сумніву: за змістом вона гідна стати настільною в кожній родині, де виховують дітей.

У мене двійко малюків — десяти- і трирічного віку, й саме вони — перші слухачі і критики моїх творів, — відкриває секрети своєї творчості Олеся ОВЧАР. — А нерідко виступають і співавторами. Коли народжуються ритмічні рядок-два і я починаю їх промовляти, то діти негайно підхоплюють. Ми можемо так тиждень поміж роботою й навчанням, серед побутових справ спільно декламувати ті рядки, аж поки не народжується і продовження, й закінчення вірша. Так писалася, приміром, забавлянка «Ходить бусол по болоті»… Діти — вельми тонкі споживачі віршованого слова, вони чуйно вловлюють фальшиві нотки. і, навпаки, якщо пропускають щось повз вуха, це означає, що воно — не те. Водночас радісно, коли чую, як вони, усамітнившись десь у кутку, повторюють напам’ять ті чи інші рядки.

Діти можуть і підказувати мені тематику чи навіть просять написати про щось. Напевно, тому і вдалося написати стільки дитячих поезій, які подобаються не лише моїм дітям і не лише найменшим. А ще багато в чому допоміг мені зробити ті тексти довершенішими Ярослав Чорногуз, мій хрещений батько в літературі, людина доброзичлива й водночас багатогранно обдарований професіонал у красному письменстві. Тож коли книжка побачила світ і я роздарувала її примірники родичам і знайомим, а ті дали почитати їх сусідам, колегам і т. д., то невдовзі зіткнулася з тим, що чимало людей захотіли мати «Сонячну карусель» у своїх домашніх бібліотечках — настільки вона їм сподобалася. І це для мене найвище визнання. А найкраща нагорода, коли в дітей від прочитаного світяться оченята, коли вони перечитують книжку вдруге, як про це не раз розповідали їхні батьки.

— Олесю, а коли ви почали писати для дітей і чому?

— За фахом я математик, та любов до дитячої поезії і прози як з’явилася в дитинстві, так і досі не зникла. Власне, почала писати вірші в дитячому віці. Коли й до школи ще не ходила, вже робила перші римування, натхненно писала віршики. Пізніше, звісно, перейшла на «дорослу» поезію. Але два роки тому написала під настрій один вірш, і мені хтось із друзів, яким прочитала його, сказав, що то гарний текст і саме був би для дітей. Після цього в моїй свідомості мовби зануртувало джерело. Я написала «Гусей на осені» («Гостини осені») й наче налаштувалася на дитяче світовідчуття — вірші виходили з-під пера один за одним, і на кожен діставала гарні відгуки. Я не планувала написати книжку. Просто писала все, що лягало на серце.

— А як поєднуєте це захоплення з професією?  

— Мені до вподоби мій фах. Праця педагога — викладача у вищому навчальному закладі — добра до мого серця. На роботі стараюся викладатися на всі сто відсотків, принаймні мені це подобається. Але творчість — це інший вимір. Вимір, у якому я відчуваю, що дихає не лише тіло, а й душа. Дихає моє єство через кожне слово, вимовлене з любов’ю. І тоді відчуваю, що живу по-справжньому, безвідносно до простору й часу. Та попри це процес творчості залишається для мене незбагненним, як і поняття нескінченності. Отак і стараюся поєднати мовби обидва життя — «в реальності» і «в поезії». Що ж із того виходить — судити не мені.

— Чи поділяєте думки про проблеми дитячих книжок?

— Авжеж. Ще коли сама не писала нічого для дітей, а лише купувала для своїх малят підхожі книжечки, то звернула увагу на неохайність їхніх текстів. Чи не вперше це помітила років з вісім тому, коли надибала у дуже тонкій книжечці до півтора десятка помилок. В одній з радіопередач зачитували навіть мого критичного листа про це. Але відтоді нічого не змінилося на краще. Проблема й досі актуальна. В тих книжках — чимало низькопробного з точки зору як філології, так і самої мелодики, ритміки текстів. Коли натрапляєш на такі огріхи, відпадає бажання читати. Тепер, коли хочу купити дитячу книжку, то спершу переглядаю її в кількох місцях. Це рекомендую й іншим людям: перед тим, як купувати такий ризикований товар, варто спочатку ознайомитися з ним, оцінити його. Тим паче нині, коли трапляються книжки, обкладинки котрих виконано відповідно до новітніх дизайнерських ідей, — не завше під такою обгорткою розміщено гарні тексти.

Користуючись нагодою, хотіла б подякувати Світлані Хміль, професійному ілюстраторові книжок, викладачеві інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника, за прекрасне художнє оформлення моїх текстів, за добросовісне виконання малюнків. А особливо — за терплячість. Кажу це, бо робота над ілюстрацією «Сонячної каруселі» тривала впродовж року. Малюнок до кожного вірша художниця узгоджувала зі мною і з видавцем. І відтак ретельно враховувала наші побажання. До того ж, хоча зміст книжки було затверджено заздалегідь, у процесі її ілюстрування я раз по раз додавала нові свіжі тексти. Звичайно, великі спасибі і Юрієві Височанському за те, що мої твори не просто побачили світ, а з’явилися перед людьми в такій гарній «упаковці».