Івано-Франківськ залишився без жодної громадської вбиральні в центрі міста

Напередодні Міжнародного дня туалету, 19 листопада, Івано-Франківськ осоромився на цілу країну. Одне з найкомфортніших для проживання українських міст залишилось без жодної громадської вбиральні в центрі міста. Найпопулярніший туалет на Вічевому майдані закрили за антисанітарію.

Історія повертається: 100 років тому, коли у місті ще не було каналізації та громадських туалетів, мешканці Станиславова також справляли нужду, де доведеться.

Аналогічно до вислову, що у Радянському Союзі не було сексу, можна ствердити, що франківчани не ходять у туалет. Закриття громадської вбиральні оголило й без того болючу проблему - сходити в туалет в Івано-Франківську попросту ніде.

У Східній Європі неможливість справити нужду здавна використовується як покарання і особливий спосіб приниження. Коли внаслідок такої заборони, скажімо, під час допиту, в армії чи в тюрмі хтось не в змозі терпіти і пісяє у штани, він стає морально «опущеним». З цієї точки зору, франківці “опущені” вже багато років.

Сьогодні, за словами заступника мера з питань ЖКГ Миколи Саєвича, у місті немає жодної комунальної вбиральні, усі вони в оренді. З них - жодного цілодобового туалету. Громадські туалети працюють у парку ім. Шевченка (один на міському озері), на центральному ринку та на залізничному вокзалі. Центральна вбиральня на Вічевому майдані працювала до 22.00, тож з десятої вечора ті, кому не сидиться вдома, справляли нужду у не призначених для цього місцях. Туалет у парку працює лише до 19.00, а от вбиральня на озері практично завжди зачинена. Довкола неї багато зелених насаджень, які й рятують франківчан та гостей міста. Керівництво парку питанням «ГК» про вічно закритий туалет було заскочене. Головний інженер парку Георгій Тріщук зауважив, що влітку туалет був відчинений цілодобово і працював безкоштовно. Чому ж тоді люди всідалися “по нужді” довкола нього?

Стосовно центрального міського туалету, у санепідемстанції урвався терпець. Підприємство “За здоровий побут”, яке орендує міську вбиральню вже майже 20 років, згідно з договором оренди, зобов’язалося зробити у приміщенні ремонт, однак слова не дотримало. Після численних нагадувань про зобов’язання вбиральню таки закрили. Сьогодні на заґратованих дверях туалету висить табличка “Ремонт”. Тим, хто на неї наштовхнеться і піде справляти нужду десь у сусідній під’їзд чи дворик, можемо порадити бути обережними, адже, пісяючи там, де не слід, людина перетворюється на дрібного хулігана. Таких ловить міліція.

“Якщо людина, яка справляє нужду у не призначеному для цього місці, потрапляє у поле зору патруля, правоохоронці найчастіше роблять усне зауваження. Якщо ж людина у нетверезому стані, проявляє агресію й ображає правоохоронців, вони складають протокол про адміністративне правопорушення. Найчастіше такі випадки трапляються у вечірній час”, - роз’яснив начальник сектору зв’язків із громадськістю УМВС в Івано-Франківській області Василь Гультайчук. Окремої статистики “мокрих” протоколів міліція не веде, тому залишається здогадуватись, скільки протоколів із 3721, складених цього року за статтею №173 КУ “Про адміністративні правопорушення”, отримали порушники громадського спокою, які попросту не мали куди сходити в туалет.

Як залишитися людиною тоді, коли в туалет дуже хочеться, а немає де? Можливо, в такому разі краще таки справити свою нужду, щоб почуватись людиною, а питання місця буде другорядним? З іншого боку, мешканці дворів та під’їздів, які регулярно заміняють громадські туалети, теж мають право жити по-людськи. Способи захисту своєї території у франківчан дуже різні: від встановлення кодових замків на дверях, розклеювання оголошень, які закликають до совісті, і аж до матюків та погроз облити окропом. Останні два, до речі, також дрібне хуліганство. Найоригінальніше кореспонденту «ГК» трапилось у під’їзді на вулиці Бельведерській: “Перестаньте сцяти. Скільки можна писати. Пора совість мати”. З-під нього видніється давніше й не таке гуманне - “Натравлю на вас собаку. Якщо ви сикля, ідіть лічитись куди слід”.

Це оголошення, з погляду східноєвропейської ментальності, - просто прорив. Адже про фізіологічні потреби людини не прийнято говорити вголос. Цей парадокс радянського виховання не дозволяє франківчанам повною мірою скористатися з доброї ініціативи міськвиконкому, згідно з якою кожен може вільно і безкоштовно сходити в туалет у будь-якому закладі громадського харчування. Нерідко люди не йдуть в туалет у кафе через сором. Шлях до туалету, як правило, лежить через ціле кафе; того, хто прямує в туалет, супроводжують зневажливі погляди клієнтів та працівників закладу, а на дверях вбиральні нерідко висить табличка “Тільки для відвідувачів”. Треба просити ключі на барі, запобігати. Принизливо. Микола Саєвич запевняє, що жоден заклад громадського харчування міста не має права відмовити у проханні сходити в туалет: “Цим закладам спеціально для цього зняли ліміти на використання води. Коли видається дозвіл на відкриття об’єкта громадського харчування, є обов’язкова вимога - облаштування громадського туалету”. Якщо таки не пускають - скаржтесь в управління торгівлі.

Коли завершиться ремонт у центральній вбиральні, чиновники прогнозувати не беруться. Підняти репутацію Івано-Франківська тим часом зможе відновлений громадський туалет, розташований у новозбудованому торговому центрі поблизу магазину “1000 дрібниць”. Об’єкт ще не зданий в експлуатацію, але, за словами Миколи Саєвича, туалет передадуть у власність міста: “Ми будемо розглядати питання про те, щоб за умови дофінансування зробити цю вбиральню цілодобовою”. Хочеться сподіватися, що незабаром у місті таки з’явиться перший за роки незалежності комунальний туалет, який дасть можливість франківчанам та гостям міста почуватися людьми цілодобово. А поки туалетні проблеми в Івано-Франківську на стадії вирішення, у Швеції відкрили туалет… для чайок. Мешканцям шведського містечка Карлстад набридло, що птахи справляють свої потреби де завгодно, тож вони спорудили для чайок спеціальну платформу.

Наталка ГОЛОМІДОВА

З історії туалету в Європі та Станиславові

Першому туалету в світі, ймовірно, 4500 років. Ця цегляна споруда з сидінням, яке з’єднане з підземною каналізацією, знайдена у фортеці Мохенджо-Даро у Пакистані. Схожі приміщення були також у Китаї, Єгипті та Древньому Римі.

За однією з версій, перший туалет зі зливом з’явився на Кріті задовго до початку нової ери. Це було кам’яне сідало, до якого з допомогою складної системи труб підводилася вода.

У 1775 році винайшли ватерклозет, який не дозволяв проникати неприємним запахам з каналізації. Перші громадські туалети з унітазами без зливних бачків з’явилися на вокзалах у XIX столітті.

Історія каналізації в Станиславові налічує понад 100 років. До середини 1920-х років каналізаційне водовідведення Станиславова в основному здійснювалося за допомогою відвідних ровів. Перші документи, в яких вони згадуються, датовані 1861 роком. На приватних подвір’ях в глибині двору з каналізаційною метою викопувалися вигрібні ями. Очисткою міста від нечистот займався як магістрат, так і приватники, які, скажімо, в 1916 році разом мали 8 бочковозів для вивезення відходів.

За санітарним станом міських каналів і криниць наглядала поліція. Порушників норм карали штрафами.

7 серпня 1926 року воєводським урядом був затверджений Загальний проект каналізації м.Станиславова, який передбачав побудову трьох головних каналізаційних каналів та колекторів, яку розпочали у 1933 році. Проте вони охоплювали тільки центральну частину міста.

За 1924-1933 роки було збудовано понад 20 тисяч метрів каналізаційної системи. На це було витрачено понад 1,6 млн. злотих, а загалом планувалося витратити 3,5 млн. злотих. На початку 1930-их років проект каналізації охоплював вже 60% площі Станиславова.