Спілка письменників: замість прапорів – онучі

Напевно ж розчарований першим етапом письменницького з’їзду в Пущі-Водиці під Києвом чинний голова Національної спілки письменників України (НСПУ) Володимир Яворівський. Його конкурентові Вікторові Баранову не вистачило якихось двох голосів, щоб Яворівський звільнив нагріте за десять років місце. Не менше за Володимира Олександровича розчаровані й тисячі шанувальників красного письменства. Однак зовсім з іншої причини – недавній з’їзд став яскравим підтвердженням того, що Спілка письменників уже не може претендувати на роль духовного провідника народу.

Не спілка, а ТОВ СПУ

Так характеризує письменницьку організацію, порівнюючи її з комерційною структурою, Михайло Сидоржевський. Тобто зі структурою, яка поставила собі основним завданням заробляти гроші. А для кого? – дивується письменник. Адже майже дві тисячі українських прозаїків, поетів, драматургів заледве зводять кінці з кінцями, чи не єдине, на що вони можуть розраховувати від Спілки, - це 200 гривень допомоги на похорон.

Провід Спілки, на переконання Сидоржевського, тільки те й робить, що підспівує голові, а сам голова – дитя совєцької культури, головування Яворівського ввійде в новітню історію української літератури як ганьба й глум над літературою, Словом. Членами Спілки стають робсількори й графомани, статус письменника дискредитовано. Тих, хто висловлює незгоду з методами керівництва, виганяють геть, як вигнали Олександра Михайлюту, Галину Тарасюк, Марію Якубовську. «Ці фіґлярі з трибун, - ріже правду-матку Сидоржевський, - заливаються солов’ями про любов до України, а в кишенях крутять дулі Україні».

Свого колегу підтримує Григорій Лютий із Запоріжжя. З міста, де російсько-сталінське засилля особливо відчутне. Та чи хвилює це керманича письменників і разом з тим голову Комісії Верховної Ради з питань культури і духовності? Аж ніяк, заперечує Лютий, бо «за 12 років мого головування Запорізькою обласною письменницькою організацією Яворівський не викроїв часу бодай зателефонувати й поцікавитися справами». Хоча справи кепські, запорізькі письменники навіть свого приміщення не мають. А були й куди сприятливіші часи, ніж нинішні, коли й голова Запорізької облдержадміністрації, і голова облради були в одній коаліції з Яворівським і він знаходив час трапезувати з ними…

Лютий також нічого не загортає в папірчики. Тепер, як колись Кучма, Яворівський просить третій термін. Для чого? Щоб дорешти доздати майно Спілки в оренду ще на 49 років? Мабуть, боїться, що без Спілки стане непотрібним у БЮТі. Але йому не місце в Спілці, він же нічим не кращий від теперішньої влади, якщо прокручує фінансові махінації, самовільно виганяє зі Спілки незручних письменників і приймає нових, як прийняв три десятки новоспечених «митців» з Криму. Одне слово, наполеончик. Найвища пора, на думку Лютого, назвати речі своїми іменами, публічно попросити Ліну Костенко поновити членство в НСПУ, бо ж неможливо письменникам жити без прапорів, підмінюючи їх онучами.

Яворівському, а також його найближчому оточенню – Анатолієві Криму, Василеві Шкляру, закидають багато чого. У письменницькій поліклініці на вул. Рейтерській у Києві за звичайний аналіз крові потрібно платити вже півтораста гривень, незрозуміла для багатьох ситуація з Одеським, Ялтинським, Коктебельським, Ірпінським будинками творчості, з пансіонатом «Нафтуся», зник журнал «Київ», гибіють журнали «Вітчизна», «Березіль», «Дзвін», у кількох кімнатках тулиться видавництво «Український письменник», яке займало раніше три поверхи в середмісті Києва…

Посварились Яворівський і Мовчан

Рішуче налаштований проти того, щоб Яворівський утретє балотувався на посаду голови Спілки, і Павло Мовчан. «Це себелюбство», - запевняє очільник «Просвіти» і розповідає, як він виходив з секретаріату Спілки на знак протесту проти відчуження спілчанського майна. Отже, написав Мовчан заяву про вихід, чекає. А Яворівський заяву в шухляду – і собі чекає. Чергового пленуму Спілки. І на пленумі оголошує: так і так, є пропозиція вивести товариша з членів секретаріату. Навіть не пояснюючи, що товариш сам попросився, це він протестує…

А вже після письменницького з’їзду в Пущі-Водиці начебто перестрів Яворівський Мовчана в сесійній залі Верховної Ради й злобно порадив: «Заткни рота своїй дружині, інакше…».

Очільник «Просвіти» незадоволений і поведінкою голови статутної комісії НСПУ Олеся Лупія. Бо тому варто було встати на з’їзді й сказати, що Яворівський не має права втретє балотуватися, а він промовчав. Але нічого, заспокоює себе і нас Мовчан, Яворівський все одно приречений, що б він не робив, утриматися в керівному кріслі не вдасться.

Не дивно, що й Яворівський не палає особливою симпатією до Мовчана. Каже, що ця «Просвіта» (як, до речі, й Рух, «Меморіал» і т.д.) зародилася в надрах Спілки письменників і вже двадцять років безроздільно належить Мовчанові. А сам Мовчан – елементарна «тушка», потрапив у депутати завдяки БЮТу й зрадив. Про що з таким і балакати?!

В їдальні обід з горілкою!

Цілковиту рацію мав Роман Скрипін, називаючи Яворівського в недавньому інтерв’ю на радіо «Свобода» демагогом. Згідно зі статутом, головою НСПУ можна бути тільки два терміни. Делегати з’їзду проголосували проти того, щоб статут було змінено, отож чинний голова не мав права висувати свою кандидатуру втретє. А висунув. І не посоромився заявити в інтерв’ю Скрипіну: «Говорити, що я страшенно хочу бути головою Спілки, все-таки нерозумно, думаю, трішки неетично».

А етично видавати до з’їзду біографічний довідник «Сучасні письменники України» й писати в ньому на букву «К» Крим Анатолій, зате не писати Костенко Ліна? Етично писати на букву «Т» Турчинов Олександр, зате не писати Тарасюк Галина? Етично, зрештою, бути мільйонером і мати біля розкішної вілли вертолітний майданчик у країні, яка котиться в прірву?..

Розмова Скрипіна з Яворівським – це розмова з глухим. Ось Скрипін легко дорікає: ви тягнете те, що вам вручили ще 1934-ого Сталін з Горьким, тобто Спілку письменників, боретеся за статус національної, за фінансування з бюджету… Варто ж робити зовсім іншу Спілку письменників, на іншій основі. Та що ви, махає той руками, нічого Сталін мені особисто не вручав, а про бюджет узагалі говорити не варто, хіба то серйозні гроші, так, копійки. І Спілку розпустити, як ви натякаєте, - це лише стати на позиції Ганни Герман, вона теж за розпуск. Але руки короткі в Герман, влада не має права розпускати громадські організації.

Ну візьміть хоча б приклад з Польщі, радить Скрипін, гляньте, як вони зробили. Ви ж тримаєте цей бастіон НСПУ, а Лубченко – Спілку журналістів, на вас двох дивляться, як на динозаврів. Е, що в Польщі? – не погоджується Яворівський, там влада дає ґранти на видання книжок, тамтешня влада не ревізує своїх письменників так, як наша.

Це, нагадую, каже людина, яка працює в найвищому органі держави, законодавчому! Яка вже вп’яте проходить у Верховну Раду, спекулюючи на найсвятіших почуттях українців!

До речі, ще один прецікавий факт. Пригадуєте, 2003-ого року м и всі дружно вболівали за наших письменників, які зібрали свій з’їзд на вулиці просто неба, протестуючи таким чином проти альтернативного з’їзду, організованого Наталею Околітенко? Так ось, Околітенко організувала тоді альтернативний з’їзд у Пущі – Водиці. Саме тут, у санаторії «Пуща-Озерна», підпорядкованому Державному управлінню справами, й обговорював недавній з’їзд кандидатуру нового керівника. Кошторис з’їзду, що відбувався чомусь у закритому режимі, - понад півмільйона гривень. Можна було й скромніше. Якби, скажімо, провели захід у Києві, то для 130 київських делегатів не доводилося б витрачатися на нічліг у дорогому готелі й сніданок.

А ще, кажуть, саме тоді, коли делегати голосували за голову, хтось кинув у маси клич: в їдальні розпочинається обід з горілкою! Зрозуміло, що проголосували не всі, смачнющі запахи з їдальні перемогли почуття обов’язку.

«За місяць ми знову, браття і сестри, зберемося на наш одноденний з’їзд і вирішимо, кому бути головою», - патетично вигукнув насамкінець у напівпорожній зал Яворівський. Що дало підставу Василеві Портякові сумно зітхнути: «Під це облудне «братове» нас мають за витріщену братію, яка, за Шевченком, мовчить собі…».