У селі Городниця обурені несправедливим паюванням

У селі Городниця обурені несправедливим паюванням сільськогосподарських угідь мешканці штурмували організовані владою збори пайовиків. Чиновники пропонують компроміс: селянам землю, порушення - забути.

Невеличке село Городниця, яке затишно вмостилося в пазусі між двома горбами дністровського каньйону, відоме передовсім помідорами. Вирощування помідорів тут стало родинним бізнесом, що передається у спадок вже протягом майже століття. І навіть епоха «Радянської України», як тут і називався колгосп, не змогла зашкодити цьому приватному підприємництву. Ландшафт, клімат, ґрунт і ґаздівський підхід виявилися сильнішими за ідеологію колективізму.

До речі, клімат тут - цілком середземноморський: влітку середня температура на 8 градусів вища, ніж у Городенці, яка всього за 12 км від села. Близькість Дністра підвищує вологість, високі стіни каньйону захищають від холодних вітрів, даючи Городниці всі підстави вважатися райською місциною. «За сезон на помідорах можна було заробити на машину”, - з ностальгією згадує один місцевий господар часи, коли на ринок овочів ще не проникали іспанські чи турецькі томати. Жіночки поруч підтакують: хоч і важче стало продати врожай через імпортні помідори, але хто працює, той ще заробляє. В теплицях одної цього року її чотири тисячі кущів дали стільки плодів, що тоннами вивозили в Городенку й далі. Словом, село заможне.

Здавалося б, кон’юнктура ринку овочів й іноземні конкуренти - чи не єдине, що мало б хвилювати городницьких господарів. Але вже п’ять років у селі не вщухають пристрасті, які перетворюють цей помідоровий рай на справжнісіньке пекло.

Городниця - єдине в Городенківському районі село, де не відбулося паювання землі. Точніше, воно відбувалося так, що вартувало попередньому війтові Богдану Дуб’яку посади: у 2004 році на референдумі селяни висловили йому недовіру й достроково позбавили повноважень. Це був перший такий референдум в Україні.

Паювання сільськогосподарських угідь у Городниці почалося ще в 1997 році. Колишні колгоспні землі тоді вже обробляло КСП «Городницька». Згідно з вимогами законодавства, саме сільський голова мав би забезпечити проведення загальних зборів пайовиків, які б затвердили список претендентів на земельну частку, її розмір. Далі - справа землевпорядних організацій і районної влади, зокрема управління земресурсів, яким передається список пайовиків і протокол зборів. Пайовикам мали видати сертифікати, що посвідчують їхнє право власності на земельну частку, а згодом - акти на землю.

Але сільський голова просто не провів зборів. Чи то через недбальство, чи то через некомпетентність. Про це кажуть і самі селяни, про це свідчать результати перевірки обласної держземінспекції у 2008 році. Втім, списки Дуб’як таки склав, очевидно, на власний розсуд. Звісно, не забув вписати туди передусім свою численну родину й наближених. Потрапили до списку й ті, хто на той час працював у КСП. Але майже двом сотням селян, чимало з яких віддали колгоспу по 20-30 років життя, не пощастило. Війт про них не згадав.

Далі - 10 років помилок, недбальства, брехні й просто віслючої впертості деяких чиновників. Без протоколу зборів пайовиків і необхідних висновків органів земресурсів розроблено проект роздержавлення і приватизації 810 га сільськогосподарських угідь в Городниці й 140 га в селі Передівання Городницької сільради. У проекті не вказані ані кількість пайовиків, ні навіть розмір земельної частки. Проект не затверджений ні зборами пайовиків, ні сільрадою. Порушення можна перераховувати ще довго, але вони чомусь не завадили зрештою видати 625 земельних сертифікатів. А сам Дуб’як і його родичі ще в 2000 році спромоглися отримати одразу акти на землю - по 1,46 га, без сертифікатів і без проекту, який так-сяк був затверджений райдержадміністрацією лише в 2002 році. Тим, хто опинився поза списком, районна влада цинічно порадила шукати справедливості в судах.

Обраний в 2004 році на позачергових виборах, а згодом у 2006 році переобраний сільським головою Богдан Козак спробував відновити справедливість. Спочатку засипав різні інстанції листами, звертаючи увагу на порушення при розпаюванні в Городниці. Без результату - у відповідь байдужість і відписки. Зрештою, у 2008 році голова сам ініціював збори пайовиків. Збори затвердили список осіб, які мають право на землю, схему розподілу паїв і проект роздержавлення. До списку нарешті включили й несправедливо забутих при паюванні селян. Власне, це були єдині збори, рішеннями і протоколом яких мала б керуватися влада. До речі, затверджений зборами список був компромісним - до нього включено й тих мешканців села, які вже отримали на руки сертифікати.

Не визнавати ці збори в РДА й районному управлінні земресурсів вагомих підстав не було. Визнати ж - означало б розписатися у власній некомпетентності, а то й у зловживанні службовим становищем. Адже якщо легітимні збори відбулися в 2008-му, яким чином 625 осіб отримали сертифікати й акти в 2000-2003 роках? Хто за це відповість? На попередніх документах з ознаками фальсифікації стоять підписи чиновників, які встигли посісти високі крісла в обласному держкомземі. Скажімо, нинішнього заступника начальника обласного держкомзему Я. Спасіва. А інші «достойники» на зразок начальника Городенківського районного земуправління М.Гев’юка вже тішаться заслуженим (?) відпочинком.

З іншого боку, владі потрібно було нарешті завершити видачу земельних актів бодай власникам сертифікатів. Районна адміністрація вирішує сама уточнювати списки і проводити збори.

У четвер, 3 листопада, до сільського клубу запросили тільки власників сертифікатів. На захід прибув голова РДА Іван Мороз у супроводі десятка міліціонерів на чолі із заступником начальника районного відділу міліції Ігорем Липчуком. Реєстрація учасників зборів тривала майже три години. Міліція і голова РДА заблокували двері до клубу, щоб не впустити сільського голову й колишніх колгоспників, які до уточнених списків так і не потрапили. Старенькі жінки спробували прорватися, але міліція встояла.

Тим часом ті півтори сотні пайовиків, що пройшли всередину, опинилися в пастці. Усі виходи з приміщення були заблоковані, і старенькі кілька годин не могли потрапити в туалет. Зовні лунали вигуки «Ганьба!», двері прогиналися під тиском протестуючих. В залі люди почали хвилюватися, комусь стало погано. Щоб заспокоїти односельчан, активістки місцевої самодіяльності Маруся і Параска заспівали пісню про Городницю…

Самі збори під головуванням Івана Мороза тривали 15 хвилин. Розгублені люди, що виходили з зали, так і не зрозуміли, за що вони піднімали руки. «По-моєму, вони нас взули, півсела буде без землі», - сплюнув спересердя якийсь ґазда. Під вигуки «Ганьба!» керівництво району з міліцією швидко сіли в машини і поїхали. Селяни, які так і залишилися поза паюванням, ще довго радилися, як бути далі. Домовилися їхати до голови ОДА Михайла Вишиванюка.

У понеділок, після тривалого очікування у приймальній губернатора селяни таки отримали слово Вишиванюка: землю дадуть усім, причому - до нового року.

У який саме спосіб влада збирається слова дотримати, пояснив голова РДА Іван Мороз. 35-річний чиновник, який очолив райдержадміністрацію в 2010 році, городницький конфлікт отримав у спадок. Він визнає, що при паюванні городницької землі були помилки, а документи втрачено. Не заперечує, що у четвер, 3 листопада, під його керівництвом фактично відбулася легалізація рішень попередників. «Якщо там є порушення, нехай з’ясовують правоохоронці, - каже Мороз. - Давайте не будемо шукати колишніх винних, а думати, що можна зробити, щоб люди отримали землю».

На думку Мороза, компроміс сьогодні можливий тільки такий: пайовикам з сертифікатами видати акти, а потерпілим селянам, які не потрапили до списків, виділити такої ж площі ділянки під особисте селянське господарство. «У нас майже 400 га резервного фонду і зо 200 претендентів. Землі вистачить на всіх, - запевняє Іван Мороз. - Ви просто уявіть собі ситуацію: зараз завершується земельна реформа, стартує ринок землі і припиняється видача паїв. А Городниця - не встигла. Тоді буде ще більший конфлікт. Треба встигнути зробити так, як ми робимо. Переробляти вже нема часу». Вже незабаром він обіцяє підписати розпорядження про виділення землі для майже двох сотень потерпілих від халатності посадовців селян. Газета простежить, чого варте слово чиновника.