Захисники комбікормового ще надіються на Феміду

Про цю історію ми вже не раз писали. Але, мабуть, варто нагадати її суть. Ще в рамках кампанії з приватизації промислових об’єктів в Україні розпаювали виробничі приміщення, обладнання й інше майно комунального (відтак колективного) підприємства «Тлумацький міжгосподарський комбікормовий завод» вартістю, згідно з експертною оцінкою, під півтора мільйона гривень і розподілили його порівну між сотнею з гаком працівників підприємства. Проте потім, як мовиться, правдами й неправдами одноосібним власником майнового комплексу, який зберіг свою цілісність, став тодішній директор заводу Володимир Корженьовський. Заволодівши майном, він одразу й продав його приватному підприємцеві Василеві Вівчаренку за символічні 142 тисячі. А той перепродав його зареєстрованій в Івано-Франківську фірмі «Петербург», яка, своєю чергою, збула «товар» ПП «Нова-Захід» з Тлумача.

Відбулися ці дивні торги ще 2007 року. Й коли про них довідалися пайовики комбікормового, то вдарили на сполох. Але, як з’ясувалося, не так легко було відразу повернути все назад. Боротьба за майно зав’язла у тривалій судовій тяганині. Тож нині спершу проданий, а відтак і двічі перепроданий майновий комплекс підприємства, можна сказати, й досі нічийний. Формально його власником є «Нова-Захід». Проте робітники підприємства вважають, що згідно з чинним законодавством він належить їм, точніше колективові пайовиків з числа працівників комбікормового. Проте наразі правами на майно — ні фіктивними, ні справжніми — не може скористатися ніхто.

Втім, і суд, схоже, не спроможний розплутати цей затяжний вузол, хоч і з правової точки зору, і з боку здорового глузду тут усе нібито ясно. інакше, приміром, як зрозуміти таке? 20 липня цього року Городенківський районний суд, з одного боку, погодився з позивачами — представниками заводського колективу в тому, що власником підприємства В. Корженьовський став незаконно, але з другого — визнав чинними всі акти купівлі-продажу заводського майна, яким почав торгувати його «незаконний» власник.

Більше того, суд залишив без задоволення вимогу позивачів визнати недійсним псевдодокумент, який досить вагомо фігурує у справі, — протокол № 4/1 від 1 вересня 2003 р. зборів пайовиків заводу, яких фактично ніхто не проводив. Він не взяв до уваги навіть те, що у Тлумацькому райвідділі МВС відкрили з того приводу кримінальну справу за фактом підробки документів. Було байдуже судові й до того, що під час судового провадження фірму «Петербург», одну з фігурантів справи, ліквідували її засновники. Не зацікавило його й те, що майновий комплекс заводу спромоглися продати і перепродати згідно з усіма нотаріально посвідченими документами протягом якихось трьох тижнів, що є майже неймовірною справою за нинішньої української дійсности…

Словом, позивачі, й далі відстоюючи свої майнові права, оскаржили згадувану ухвалу Городенківського районного суду в Апеляційному суді області. Вони ще надіються на справедливе рішення Феміди, хоча, як самі кажуть, «мають усі підстави втратити всілякі сподівання на те».

— За п’ять років ходіння по судах ми вже добре вивчили особливості вітчизняного судочинства, — розповіли принагідно колишні робітники заводу кореспондентові «Галичини». — Лихо в тім, що маємо справу з групою спритних ділків зі зв’язками й юридично добре підкованих для того, щоб «законно» грабувати людей. Вони те все й наколотили. По закону ми маємо рацію — тут нічого й гадати. І ми це доводимо на всіх рівнях на основі відповідних нормативних актів. Але наче в стіну впираємося. Ось і в Городенці як було? На перших слуханнях нам сказали, що все зрозуміло, що й мови не може бути про щось інше, крім задоволення нашого позову. Та коли дійшло до ухвали, то, на превеликий подив, суд став, по суті, на бік наших опонентів.

І це при тому, що ніхто з них — ні сам Корженьовський, ні представники Тлумацьких міської ради й РДА, ні ті, хто купував-перепродував майно заводу, ні приватний нотаріус, котрий посвідчував ті оборудки як третя особа, ні інші відповідачі у цій справі навіть не з’явилися на засідання, на якому зачитували судовий вердикт… Враження таке, буцімто на рішення судді повпливали якісь невидимі сили.

Слухаючи ці одкровення, не міг позбутися думки, що недарма свого часу в одній зі своїх публікацій порівняв ситуацію з комбікормовим та його стійкими у двобої за свої майнові права робітниками з героїчною обороною Брестської фортеці в роки Другої світової. Адже доля багатьох приватизованих колишніх державних чи комунальних підприємств сумнозвісно однакова — вони поступово, різними шляхами й не завше законним способом перейшли від колективної форми власності до рук окремих осіб.

Але комбікормовий наразі тримається. Як мовиться, найшла коса на камінь. Вироблена в Україні останніми роками й тут же апробована класична схема «прихватизації», яка простежується в численних документах справи, в цьому разі не спрацювала. Надалі ж усе залежатиме від рішення Апеляційного суду. Втім, якщо воно буде не таким, на яке чекають-сподіваються робітники заводу, то можна сміливо прогнозувати, що «комбікормівці» з Тлумача подадуться до столиці бити чолом до Верховного суду.