День захисника Вітчизни
“За нами тисячолітня культура! …цивілізацію своїми грудьми
боронили, злучили в собі обі течії: східно-візантійської та
західно-римської культури. Ми – нація старокультурна!”.
Ярослав Окуневський.
Українська нація є спадкоємицею розвиненої духовної і матеріальної культури трипільців, скіфів та сотень поколінь українців … І постала самостійна суверенна соборна українська держава внаслідок понад трьохсотлітньої національно-визвольної боротьби нашого народу, який став на шлях національно-культурного й духовного pвідродження української родини в контексті європейському та світовому …
Національна ідея була провідною і визначальною ідеєю світогляду Тараса Шевченка, а його творчість, за визначенням Івана Франка, принесла йому: “… невмирущу славу і всезростаючу радість …”.
На пробудження національної свідомості, розвитку патріотичних почуттів українців Галичини мало значний вплив літературне угруповання “Руська трійця” (1833), створене вихованцями Львівської греко-католицької духовної семінарії М.Шашкевичем, Я.Головацьким й І.Вагилевичем, яке стверджувало: “… русини Галичини є часткою великого українського народу, який має свою історію, мову і культуру …”, а також літературний альманах “Русалка Дністровая” (1837) наскрізною їдеєю якого були - єдність Наддніпрянської та Наддністрянської України.
Серед духовних цінностей, які береже коломийська громада на сучасному етапі державотворення є національно-історична пам’ять. Саме ця цінностна складова національної ідеї відображає спрямованість національного поступу, формує суспільні ідеали українства, єднає нас в думках і діях навколо історії нашої матері України.
Багато славних постатей, особистостей і талантів різних поколінь, які стали символами нації дав світові наш край.
Мешканці старовинного й патріотичного галицького міста над Прутом пишаються найвидатнішим полководцем Європи, Петром Конашевичем Сагайдачним.
Схиляють голови перед життєвим подвигом світлої жертовності Блаженного Священномученика, сотника, польового духівника УГА, священика отця Омеляна Ковча.
Не пропала і не забулась самовіддана праця Кирила Трильовського у відродженні незалежної української держави.
Коломияни шанують пам’ять про одного з видатних українців кінця 19 початку 20 століття адмірала Імператорського й Королівського військово-морського флоту Австро-Угорської імперії Ярослава Окуневського.
Крізь час і простір мандрують з нами славні лицарі запорожці, герої творів Андрія Чайковського, невтомного борця за кращу долю України.
Мученицькою смертю, як і мільйони убієнних синів і дочок України, в урочищі Сандормох загинув в’язень Соловецької тюрми особливого призначення, український діяч періоду розстріляного Відродження Василь Атаманюк.
Свідченням неосягненного злочинства більшовицько-комуністичної системи стало знищення Міністра освіти УНР Антона Крушельницького, його синів Івана, Тараса, Остапа, Богдана, дочки Володимири …
Не в’януть живі квіти біля меморіальної дошки станичному УПА Іванові Майданському, вихованцеві єпископа Григорія Хомишина, сподвижнику Августина Волошина, незламному українському патріотові, який після жорстоких тортур був страчений енкаведистами на ринковій площі у 1945 році …
Гнані злою долею залишили землю предків покоління вихованців “Просвіти”, “Сільського господаря”, народних кооперативів, “Рідної школи”, “Пласту”, “Січі”, української церкви, політичних партій, військових формувань …
Українська родина усвідомлює – без минулого немає майбутнього. Саме наповнене драматичними подіями наше історичне минуле сформувало нас такими, як ми є. І в наше непросте сьогодення не маємо права забувати про такі очевидні речі: знати історію свого народу, вміти вчитися на помилках минулого, відстоювати національні інтереси, не стояти осторонь, коли Руїна насувається на Україну … Без знання свого минулого, своєї історії, неможливо давати оцінки подіям сьогодення, будувати майбутнє.
Неоголошена війна Радянської Росії проти Української Народної Республіки розпочалася в половині грудня 1917 року, а з проголошенням Четвертим Універсалом незалежності України Центральною Радою УНР 22 січня 1918 року наша держава опинилася у фактичному стані війни з більшовиками. Розглядаючи Україну як невід’ємну частину спільної більшовицької держави, В.Ленін у “Маніфесті до українського народу …” дав зрозуміти, що Росія не змириться з нашою незалежністю і 30-ти тисячна армія під командуванням М.Муравйова після боїв під Бахмачем, Конотопом, Крутами увірвалася до Києва. Лише в перші дні жахливої середньовічної різанини червоноармійські частини знищили тисячі киян, розстрілювали навіть тих, хто розмовляв на вулиці українською мовою. Органами ЧК була запроваджена система заручництва …
28 січня 1918 року Рада Народних Комісарів РРФСР видає Декрет про створення Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА). З часом появляється обґрунтування партійно-бюрократичним апаратом про святкування цієї події 23 лютого. Відтоді й почало 23 лютого своє самостійне життя як День РСЧА, пізніше – День Радянської Армії та Військово-Морського Флоту, а зараз – День захисника Вітчизни.
Міф про “перемогу під Псковом і Нарвою”, який на сьогоднішній день розвінчано, був винайдений особисто Й.Сталіним у 1938 році.
23 лютого в Україні, а також в Росії, Білорусі та невизнаній Придністровській Молдавській Республіці відзначають День захисника Вітчизни. Чи наше, українське, це свято?. Безсумнівно, ні!
Це одна з дат, що випробовує українську спільноту на зрілість, тестуючи кожного з нас на громадянську свідомість. Але ж ми знаємо, що святкуємо і чому саме 23 лютого. Проте чи замислюємося? Чи можна виховати українських патріотів на одвертій брехні й історичній неправді? Чому б нам не святкувати цілком патріотичні українські свята?
Щороку 14 жовтня до нас наближається урочисте свято. Свято Покрови Пресвятої Богородиці. Заступниці, Покровительки і Цариці нашого Українського народу. Водночас в цей день відзначається національне свято – День Українського козацтва. З недавнього часу урочисто проводяться річниці створення Української Повстанської Армії (УПА).
6-го грудня День Збройних Сил України. Лише 20 років нашій сучасній армії, але її духовну силу живить більш ніж тисячолітня традиція бойової доблесті захисників свободи і незалежності України.
Серед визначних дат історії України є одна трагічна і водночас героїчна. Дата, яка, напевно, більше інших гідна стати Днем захисника Вітчизни. Це – 29 січня. Саме в цей день (точніше 27-29 січня 1918 року) відбулася битва під станцією Крути, де більшовицькі червоногвардійці зіткнулися з тими, хто став на захист рідної землі.
6-го травня весь християнський світ відзначає День Святого Великомученика Юрія (Георгія) Переможця. Святий Юрій є покровителем України, духовним заступником українського воїнства та опікуном Пласту. Це свято українських чоловіків.
То ж чи не пора українській спільноті, при своїй християнській духовності, мудрості й толерантності, прийняти виважене рішення стосовно дати відзначення Дня захисника Вітчизни?
Автор: Микола СОЛОНЕНКО, ветеран військової служби