Д.Овчар: На демонтажі пам’ятника Леніну було більше людей, аніж на відкритті монумента Франкові

У четвер, 15 вересня, в івано-франківському арт-кафе «Мармуляда» відкрилася фото-ретроспектива «20 років тому. Родинний альбом». Експозицію виставки сформували чорно-білі світлини з архіву проекту «Станіслав: віртуальний Івано-Франківськ» (stanislaw.in.ua), зняті у період з 1990 до 1992 року.

За задумом авторів виставки - це спроба альтернативного відзначення 20-ї річниці незалежності держави без показухи та шароварництва. Проект спонукає глядачів згадати часи становлення державності, зародки Станіславського феномена в нашому місті, згадати, де ми були в момент проголошення Незалежності, замислитися, де ми зараз і куди прямуємо.

Серед експонатів фотографії з таких подій, як демонтаж пам’ятника Леніну, перший «Ланцюг єднання», святкування першого Дня державності та останнього в місті параду на 7 листопада. Збірка світлин пов’язана з певним колом людей, частина яких вже не з нами. Серед відомих особистостей, чиї світлини можна побачити на виставці, - Юрій Андрухович, Левко Лук’яненко, Опанас Заливаха, Тризубий Стас (Станіслав Щербатих), Юрій Іздрик, Роман Рось («Мертвий півень»), Іван Ципердюк та Степан Процюк.

Становлення Івано-Франківська як культурного центру висвітлюють знимки з Міжнародного бієнале «Імпреза-91», презентації журналу «Четвер №1», вистави «Крайслер Імперіал» (Львів, фестиваль «Вивих-92»), а також фотографії знаменитих тоді груп «Захід», «Морра», «Бункер Йо», «Анейрос». Додатковим візуальним рядом експозиції слугують світлини реальних та віртуальних друзів, на яких видно, як люди змінилися за 20 років.

Так чи інакше, всі персонажі фоторетроспективи є добрими знайомими автора проекту, журналіста дев’яностих Дениса Овчара, що й лягло в основу концепту - родинний альбом. Для того, щоб встановити зв’язок між минулим і сьогоденням, світлини подані у двох варіантах - 20 років тому і сучасні. Відкриття відзначалося інтерактивно - глядачі виставки стали учасниками геппенінгу - вони в буквальному сенсі відкрили виставку, зриваючи старі газети, якими були прикриті фотографії. Куратором проекту є Анатолій Звіжинський (галерея ”Маргінеси”).

Організатори подбали про те, щоб створити на відкритті справжнє свято - гарний настрій гостям подарував виступ групи “Перкалабські придатки”, а пісні з першого альбому гурту «Мертвий півень» «Ето» заграв їхній колишній скрипаль Роман Рось.

Розмовляємо з автором ідеї та фотографій - Денисом Овчаром.

- Денисе, ти назвав виставку «Родинний альбом», а родина з тих часів, з 90-их, збільшилась чи стала меншою?

Родина змінилася. Багатьох людей вже нема серед нас, деякі повиїжджали, з іншими припинилося спілкування. До певних людей я, на той час шмаркач, нарешті доріс, і мене впустили в певні кола. Але загалом, родина збільшилася - хоча б завдяки віртуальним друзям. Це, напевно, вікове: втратилася ота молодецька удаль - тепер якось все поміркованіше. Зате є нові знання та досвід. Знову ж таки - збільшилося коло спілкування.

- Відчувається певний присмак ностальгії за тим часом, коли всі молоді і мають надію, що найголовніше ще не сталося з того, на що сподівалось?

Так, звичайно ж, є ностальгія. За всіх не знаю, але в мене особисто велика печаль виникає, коли дивлюся на ті мітинги, політичні акції… Багато було сподівань, і тепер, через 20 років очевидно, що не всі вони здійснилися.

Правда, з віком і погляди на життя та пріоритети змінилися. Як написав один з читачів у Фейсбуці - на демонтажі пам’ятника Леніну було більше людей, аніж на відкритті монумента Франкові. Це показово. В цьому проекті ще важливим аспектом є пам’ять - згадування прожитого минулого. Адже щоб спрогнозувати, куди йдеш, треба відповісти на два класичних питання: де ти є зараз і звідки прийшов.

Я бачив під час відкриття, як молоді дівчата щиро дивувалися фотографії з чергою у чоловік п’ятдесят, вона їм видавалася величезною. А ми ж бачили і не такі черги. Тут вже виникає елемент певного просвітництва, і воно не примусове, це не лекції «з-під патика».

- На світлинах - багато творчих людей. Ти був, як фотограф, в епіцентрі зародження так званого Станіславського феномена. Розкажи детальніше, як для тебе то було, про свої відчуття… Або ж розвінчай міф.

Не можу розвінчати. Все насправді - для мене - було якось загадково і міфічно. Тоді, дев’ятнадцятирічним, я слабо розумів важливість тих чи інших подій. Пам’ятаю тільки, що з відкритим ротом слухав старших, коли випадала нагода. Деякі навіть ганяли, аби не фотографував. Тепер ми стали ближчими, а от феномен змінився. Здається, для молодших повторюється ситуація загадковості.

- Молодші зараз такі ж сильні, на твою думку?

Однозначно! І мудріші, і сильніші. Принаймні ті, яких знаю. Адже в них нема за плечима ходіння строєм під червоними шматами.

- Ти зараз один із найактивніших у творчому середовищі міста: віртуальні панорами міста, фотовиставка, кіноклуб і багато чого іншого… Водночас у Франківську відчувається певна стагнація у творчому житті, мало проривів. Як би ти прокоментував цю ситуацію?

Мені тяжко за інших щось казати. Щодо мене, то якось так виходить, що накопичується певна критична маса (думок, знань, відчуттів) - і тоді це все проривається у вигляді якихось завершених продуктів. Так було з кіноклубом: ми з Сергієм Пілявцем так багато гарних фільмів переглянули, що просто було б гріхом сидіти на валізах з дисками. От і народився кіноклуб. Правда, не можу з тобою не погодитися - публіка, здебільшого, інертна. Не знаю, може, то у всьому світі такий малий відсоток зацікавлених людей, а в нашому маленькому місті їх, відповідно, одиниці, тому й здається, що стагнація.

- В тебе на фотографіях багато музикантів, як змінилась музична ситуація в нашому місті і в країні, на твій погляд?

Скоріше, я змінився - не слухаю тепер рок так, як колись. Але слабкість до репортажів з концертів залишилася - люблю знімати музикантів, лапати звук і ритм через пози та міміку. На відкритті спеціально заграли “Перкалабські придатки”, які, як на мене, найближчі по звуку до музичного настрою того часу. І Романа Рося, колишнього скрипаля “Мертвого півня”, вдалося запросити зіграти старі композиції. Настроєва вийшла вечірка.

- Насамкінець - що далі?

Працювати! Багато сили і часу на цей проект пішло - тепер витру сльози ностальгії (кривиться) і візьмуся до поточної роботи. Зараз багато над проектом “Станіслав: віртуальний Івано-Франківськ” працюю, а ще запустив новий проект “Віртуальні Карпати”. От, поки стоїть гарна погода, планую декілька пішохідних маршрутів довкола Яремче відзняти.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ