Як нині живеться Героєві України Василеві Ткачуку

Як нині живеться Героєві України Василеві Ткачуку, якого знають на Прикарпатті і в усій державі? Про що йому думається і мріється? А мріяти можна і на тому відтинку життєвого шляху, про який кажемо «на схилі віку», — в цьому переконалися, зустрівшись і поспілкувавшись з іменитим ветераном праці на його обійсті в селі Підгайчиках, учасники недавнього виїзного пленуму обласної організації НСЖУ, що відбувся в Коломиї.

Найперше згадаю, що 77-літній В. Ткачук і далі віддає чимало часу й енергії громадським справам. Скажімо, уже втринадцяте вручено «Персональну премію Героя України Василя Ткачука» обдарованим цьогорічним випускникам загальноосвітніх шкіл м. Коломиї, Коломийського та Снятинського районів — хлопцям і дівчатам із соціально незахищених сімей. Правда, через те, що гривню відчутно «з’їла» інфляція, зменшилося — з 15 до дев’яти — число молодих людей, котрі отримали цю премію. Зате розмір її зріс до 2000 грн., себто вдвоє. У цій справі Василеві Михайловичу, членові президії Національної ради Конгресу української інтелігенції, діяльно допомагає голова КУі Коломийщини, директор готелю «Писанка» Ольга Руданець, яка, власне, і привезла журналістську братію в гості до Героя України. Ще під час навчального року разом з відділами освіти названих міста і районів виявляють здібних у тій чи іншій сфері майбутніх випускників шкіл, причому йдеться про молодих людей саме з незаможних родин, для яких через цю обставину здобуття вищої освіти перетворюється на велику проблему.

Поряд із представниками мас-медіа з усієї області того дня на обійстя В. Ткачука завітали голова Коломийської РДА Михайло Негрич та міський голова Коломиї ігор Слюзар. Щоби не просто провідати ветерана, а й почути його авторитетну думку про теперішній стан справ на Коломийщині, якими бачаться Василеві Михайловичу ті пріоритетні напрями її соціально-економічного розвитку, до яких насамперед має бути прикута увага керівництва міста і району.

Викликає повагу до цього чоловіка вже сам його багатющий життєвий і фаховий досвід, послужний список. 17-річний юнак із селянської сім’ї розпочав свою трудову біографію учнем слюсаря тодішнього паровозного депо Коломия, а згодом досяг висот визнання не лише на Прикарпатті, а й далеко за його межами як директор Підгайчиківського спиртзаводу, багаторічний голова правління агрофірми «Прут», міністр сільського господарства і продовольства України. Йому було присвоєно звання заслуженого працівника сільського господарства, Героя соціалістичної праці, а вже в часи незалежності — Героя України. Василя Ткачука обрали депутатом Верховної Ради СРСР двох її останніх скликань, потім — депутатом Верховної Ради України, обласної ради. Він був одним з ініціаторів відновлення товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка в нашій області і нині є його почесним членом. М.Негрич зізнався журналістам:

— І вже як керівник району я незрідка буваю на цьому обійсті, аби спитати у мого вчителя поради, як мені найкраще вчинити в якійсь складній ситуації. Адже багато років працював його заступником як голови правління агрофірми…

Та й інші чільники влади різного рівня приїздять до Ткачука у Підгайчики, щоби після щирої і відвертої розмови з ним могли прийняти оптимальне рішення з того чи іншого питання. Цінність порад ветерана підкреслив І.Слюзар:

— Василь Ткачук — справді велика людина, він, я б так висловився, є консолідуючою фігурою на Коломийщині. Та, ясна річ, містом Коломиєю і районом коло людей, з якими нині контактує Герой України, далеко не вичерпується. Знаю, що він дуже любить спілкуватися з творчими людьми. Тож побажав би, щоб сьогодні було започатковано традицію регулярних зустрічей прикарпатських журналістів у Підгайчиках у Ткачука.

Зрештою, до наступних «візитів» на його гостинне обійстя запрошував нас сам Василь Михайлович, який завжди толерантно ставився і ставиться до представників «четвертої влади», добре розуміє особливості, ба навіть «підводні камені» їхньої роботи. Тільки б здоров’я дозволяло йому вести тривалі, часто з духовно-філософським підтекстом, розмови з гостями.

Цього разу В. Ткачук виглядав напрочуд жвавим. Ще від воріт садиби (а за будівництвом, дизайном, плануванням території зробив її справді українською) проводив журналістів своїм етноподвір’ям, де так багато різних цікавинок. Де ростуть калина, дуб, яблуні, вишні, але є водночас і екзотичні як для Прикарпаття дерева й кущі, квітнуть штамовидні троянди. Де можна попити холодної води із джерела під дахом альтанки (власне, як каже Василь Михайлович, і дали поштовх закладанню й розвою садиби ті джерела, що віднайшов на її майбутній території, а тоді пасовиську-млаці). Де в одному ставку-озерці цвітуть прекрасні водяні лілеї, посередині його сяє бризками у світлі сонячних променів водограй, а в другому плаває пара білих лебедів. А поряд очеретяний дашок навісу над дерев’яним столиком з лавочкою.

— Це я, — каже Василь Михайлович, — учив своїх внуків, як очеретом хату крити…

У нього з дружиною Анастасією Тихонівною всього восьмеро внуків і вже четверо правнуків.

Є в садибі і свій домашній етнографічний музей. Частину старожитностей цієї літньої пори виставлено для огляду надворі. Сюди приїздять на екскурсії групи школярів зі своїми вчителями навіть з інших районів області. І добрим гостям тут завжди раді.

Улюблені вислови Василя Михайловича: «Тільки праця може дати блага», «Творіть добро — і вам добром воздасться». Основними для себе моральними цінностями він називає порядність, людяність, доброту. А у своєму визначальному життєвому принципі український патріот і меценат Василь Ткачук (на його кошти видано твори багатьох українських поетів і прозаїків, виконано чудові мистецькі роботи, на щедру пожертву збудовано у Підгайчиках каплицю Покрови Пресвятої Богородиці, де щороку відбувається Богослужіння на честь свята Покрови) сконденсував переконання: «Тільки національна гордість і висока національна самосвідомість спроможні сформувати покоління державників».