В лютому 2012 року Прикарпатський національний університет обиратиме ректора

В лютому 2012 року Прикарпатський національний університет обиратиме ректора. В колективі закладу вже точаться розмови про передвиборчі розклади й обговорюються прізвища з “неофіційного списку” кандидатів на посаду. Кампанія, підготовка до якої фактично розпочалася, обіцяє бути гарячою: надто спокусливий трофей чекає на переможця.

Вибори ректора ПНУ відбуваються кожних сім років. Сім років - довгий термін. За сім років багато що змінюється…

У 2005-ому, коли було обрано нинішнього ректора Богдана Остафійчука, ситуація і в університеті, і в області, і в країні була зовсім іншою. Остафійчук йшов на ректора під прапором Майдану і носив модний тоді довгий помаранчевий шарф. І викладачі, і студенти сприйняли його прихід як символ нових часів.

Відповідно, його попередника Віталія Кононенка молодь вважала за «динозавра» кучмівської епохи (ба, навіть і радянської, бо ж він займав ректорську посаду з 1986 року, а перед тим працював в апараті ЦК КПУ).

Багато хто тепер сумно посміхнеться, згадуючи тодішні романтичні судження, оцінки і сподівання. Але й у ті часи в середовищі науковців Кононенка поважали. Віталій Іванович міг керувати університетом до сьогодні: у 2004 році він переміг на чергових виборах ректора і 28 серпня Міносвіти підписало з ним семирічний контракт. Та спокійно добути чергову каденцію “вічному ректору” не вдалося: коли в один із листопадових днів численна колона прикрашених помаранчевими стрічками і підігрітих внутрішніми конкурентами Кононенка студентів з Вічевого майдану впритул наблизилася до адмінкорпусу, ректор оголосив про свою відставку. Кажуть, справді злякався, що його просто винесуть з кабінету. І досі начебто шкодує, що не перечекав революцію десь на лікарняному, як це зробили чимало його колег по всій Україні.

Тепер інші часи та інші механізми «керування майбутніми подіями». Що й продемонстрували, скажімо, вибори ректора в Івано-Франківському національному медуніверситеті. Там, як відомо, ректором було обрано кандидатуру, задовго до виборів схвалену владою. Те, що Миколу Рожка було призначено на посаду Києвом за лічені години після самого голосування, ніби підтвердило висновки аналітиків.

Отже, спробуємо спрогнозувати, кого ж намагатиметься поставити влада на посаду ректора Прикарпатського університету. Хоча, зауважимо, в ситуації з ПНУ сумнівно, що влада ризикнула б відверто зігнорувати результати виборів ректора колективом університету. Враховуючи це, очевидно, що Івано-Франківщину чекає цікава передвиборча ректорська кампанія.

У тих списках претендентів, які вже склала навколоуніверситетська «усна народна творчість», перше місце посідає теперішній директор Інституту туризму, доктор історичних наук Володимир Великочий. Він єдиний, хто вже тепер не приховує своїх ректорських амбіцій (у вузькому колі), збирає команду, «ділить посади» і «роздає подарунки». Йому, за чутками, симпатизує Віктор Анушкевичус. Кажуть, що він має підтримку і в певних київських колах. Що джерело цієї підтримки - у колишніх зв’язках пана Володимира в медведчуківській СДПУ(о). Тепер цей бренд тихо-мирно спочиває на цвинтарі померлих політичних проектів, проте пам’ять про нього в народі жива. І професору Великочому на виборах пригадають його політичне минуле. І до ворожки не ходи. А ще пану Володимиру слід терміново подбати про підтвердження професорського статусу атестатом ВАКу. Без цього папера, відповідно до ст. 39 ЗУ “Про вищу освіту”, про участь у виборах ректора годі й мріяти. А чекати атестата в неквапливому академічному світі іноді доводиться роками. Втім, вважається, що пришвидшити процес можна, але це коштує, скажімо так, серйозних зусиль.

Другим у неофіційних списках претендентів значиться ще один історик - директор Інституту історії і політології, професор Микола Когутяк. У 2005-му він висував свою кандидатуру на ректорство, не виключено, що спробує поборотися за крісло й вдруге. Його ім’я час від часу згадують у зв’язку з напівфантастичними «карпатськими мегалітами» та книжками, в яких науковець завзято і незграбно «пропагує» наш край, і в цьому Когутяку, кажуть, протегує керівництво Івано-Франківської ОДА.

Третім називають доктора політичних наук Ігоря Цепенду, який в Прикарпатському університеті на посаді проректора відповідає за міжнародні зв’язки. Колеги характеризують його як досить амбіційну людину, що або не дуже вміє, або не дуже хоче працювати в команді. В оточенні теперішнього ректора Ігор Євгенович тримається дистанційовано і, здається, грає власну гру. Можливо, такий «аристократизм» зумовлений його дипломатичним досвідом.

Пан Цепенда десять років відпрацював у посольстві України в Польщі. Кажуть, йому пророкували добру дипломатичну кар’єру, але «щось» стало тому на заваді. Що саме, нам невідомо, адже у МЗС вміють зберігати свої корпоративні таємниці. В неофіційних розмовах працівники університету переконують, що Ігор Цепенда має авторитет у теперішньої влади і може бути одним із тих, на кого Київ (Партія регіонів) поставить як на майбутнього ректора.

Цікаво, що в університеті роками не призначається перший проректор. Очевидно, що в цій ситуації даються взнаки фрейдистські страхи ректора Богдана Остафійчука. Адже перший проректор завжди розглядається як кандидат номер один на заміщення ректора, що відійшов від справ. Ще одна очевидна мотивація ректора - рішення усіх без винятку питань має концентруватися «в одному кабінеті».



Зрозуміло, що така «логістика» не сприяє ані розвитку університету як складної багатофункційної структури, ані розвитку самоврядування. Не варто дивуватися тому, що в рейтингах престижності Прикарпатський університет зірок не хапає. Злі язики називають ВНЗ «комбінатом з виробництва дипломів».

Але значуща деталь - кабінет колишнього першого проректора займає все той же проректор-міжнародник Ігор Цепенда. Очевидно, таке місце сидіння навіть підсвідомо сприяє підсиленню ректорських амбіцій Ігоря Євгеновича.

Ще один можливий претендент - Михайло Романюк, декан економічного факультету, професор з ВАКівським атестатом, але без особливого авторитету поза рідним факультетом. Шансів, здається, у нього небагато. В 2005 році він вже претендував на ректорство. Тоді Романюк позиціонувався як батько студента Дмитра Романюка, який кинув «тверде тупе» яйце в кандидата в президенти України Віктора Януковича.

Зрозуміло, що не варто відкидати можливий успіх у змаганні, за симпатії влади, теперішнього ректора. Не буде правильним йти за думкою більшості і вважати його «збитим льотчиком», що абсолютно втратив авторитет у колективі. Богдан Остафійчук також має друзів на Печерських пагорбах. А також реальні ресурси впливу та владу у вищому навчальному закладі, де навчається маже двадцять тисяч студентів. Щоправда, останнім часом Богдан Костянтинович здивував багатьох своїх симпатиків незрозумілими вчинками.

Напередодні місцевих виборів 2010 року Остафійчук змінив партійну прописку: з УНП Юрія Костенка подався до безнадійно маргінальної “Патріотичної партії України” й від неї балотувався до Івано-Франківської міської ради. Вибори програв з тріском, поступившись на мажоритарному окрузі, до якого входили й гуртожитки ПНУ (!), молодим і маловідомим представникам “Свободи” і “Фронту змін”.

Ще дивнішими були деякі кадрові призначення Богдана Остафійчука. Проректором з виховної роботи стала колишня чиновниця Ганна Карась, відставка якої з посади «культурного» керівника області була зовсім не тріумфальною. А її фіктивне входження на заступника фінансового управління обласної ради часів Ігоря Олійника на три місяці з метою лише отримати десять посадових окладів при виході на пенсію нещодавно стало предметом жвавого обговорення в місцевих ЗМІ питання - як така особа взагалі може займатися вихованням студентів?

Подейкують, що пані Карась, яка керувала одним із підрозділів передвиборчого штабу кандидата в мери Івано-Франківська Юрія Солов’я, вже формує «передвиборчий штаб» Богдана Остафійчука…

У списку можливих кандидатів на ректорство фігурують також «молоді» Іван Монолатій та Павло Федорук, а також «старий» Іван Миронюк.

Іван Монолатій - доволі амбітний і продуктивний молодий науковець. Вікіпедія подає цілу «колекцію» звань та титулів цього 35-річного кандидата в ректори: доктор політичних наук, кандидат історичних наук, доктор філософії Українського Вільного Університету, член Національної спілки краєзнавців України, Наукового товариства імені Шевченка, ВГО «Союз гетьманців-державників», історико-краєзнавчого об’єднання «Моє місто», Капітули НГО «Ї», президії ВГО «Наукове гуманітарне товариство», науковий секретар Івано-Франківського осередку НТШ, професор кафедри політології Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Хоча шанси додати до цієї «колекції» простий і вагомий запис у трудовій книжці - «ректор ПНУ» - виглядають наразі майже неймовірними.

Павло Федорук - доктор технічних наук, завідувач кафедри інформаційних технологій ПНУ та наймолодший член-кореспондент академії технологічних наук України - доволі закритої елітарної технократичної тусовки. Розглядається як реальний і стратегічно мислячий керівник, проте в кулуарах ПНУ твердять, що «він, може, і би був перспективним добрим ректором, але він не піде, йому то не потрібно…». Тобто виглядає так, що він є або такою собі зовсім «безамбітною» протилежністю до Монолатія, або ж дуже вміло власну амбітність приховує.

Іван Миронюк, добрий адміністратор старої школи, проректор з питань науки, доктор хімічних наук. Вміє організовувати роботу колективу і знає всі тонкощі університетської кухні. Втім, йому може забракнути необхідного для кандидування стажу науково-педагогічної роботи.

Усі згадані персонажі - внутрішній кадровий резерв університету. Та не виключено, що за ректорство змагатимуться і кандидати ззовні. Цікаво, що сценарій “варяга” має прихильників навіть у колективі ПНУ. За словами одного з наших співрозмовників, прихід “чужого” оздоровив би академічне середовище вишу, втомлене від внутрішніх конфліктів, інтриг і конкуренції. Схоже, пережити перемогу “чужинця” багатьом з потенційних кандидатів було б морально легше, ніж тріумф когось із “своїх”.

Список “варягів” ще належить заповнити, але одне прізвище університетський поголос вже до нього заніс. Дмитро Дзвінчук - доктор філософських наук, професор, декан факультету управління та інформаційних технологій Івано-Франківського національного університету нафти і газу. Дмитро Іванович - депутат обласної ради, голова постійної комісії з питань науки та освіти. Його належність до “Фронту змін” не викликає алергії ані на Франківщині, ні в столиці, де в Дзвінчука, кажуть, давні і впливові зв’язки. Так, науковим консультантом докторської дисертації Дзвінчука був екс-міністр освіти України Кремінь, а в Івано-Франківську через його факультет пройшли “апгрейд” сотні чиновників. До речі, нинішній голова облради Олександр Сич досі за сумісництвом почитує на факультеті Дзвінчука лекції. Загалом, кандидатура Дзвінчука навряд чи викликала б заперечення і в місцевої влади, і київських “небожителів”. А трудовий колектив визначатиметься в процесі виборчої кампанії, і його прихильність - значною мірою справа технології. От тільки чи самому Дзвінчуку потрібен такий трофей? Особливо в нинішніх умовах, коли ціна питання часто зводиться до питання ціни…

Наразі складно прогнозувати світоглядний вибір колективу Прикарпатського університету. Кого вибере колектив - “своїх” чи “чужих”, “молодих і перспективних”, до когорти яких можна віднести і названих вище Володимира Великочого, Ігоря Цепенду, чи “старих і досвідчених” на чолі з чинним ректором?

Як кажуть, молодість - це «недолік», який швидко минає… Проте колектив ПНУ може думати інакше.

Якби ситуація в країні загалом і в освітній галузі зокрема була іншою, то, безперечно, всі названі кандидати могли б розглядатися як претенденти. Але в «епоху Табачника» звання «своєї людини» часто важить більше за наукові досягнення, академічні звання, мотивації, світогляд та менеджерські здібності.

Кажуть, що в кожній частинці системи віддзеркалюється вся система. Так і в ситуації з виборами ректора у Прикарпатському університеті віддзеркалюється вся ротаційна система нашої держави.

Автор: Олег МАТІШИН

“Галицький кореспондент” уважно стежитиме за подіями довкола виборів ректора найбільшого вишу Прикарпаття й запрошує експертів, науковців, кандидатів на посаду ректора та широку громадськість до відкритого обговорення теми на сторінках газети.