Одна перемога на всіх, хто вступив у кривавий двобій із фашистами

У Військово-медичному клінічному центрі (ВМКЦ) Західного регіону пройшли урочистості з нагоди 66-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні. У святкуваннях взяли участь ветерани війни та праці, які пропрацювали в цій установі багато років. За словами начальника установи – полковника медичної служби Івана Гайди, головна увага нинішнього покоління має бути прикутою до проблем ветеранів, адже саме завдяки їхній самопожертві та героїзму стало можливим сьогоднішнє майбутнє.

– Кому, як не мені разом з вами, шановні колеги, піклуватися про здоров’я наших ветеранів, – зазначив полковник медичної служби Іван Гайда. – Ми повинні зробити усе для того аби у стінах нашого лікувального закладу вони відчували себе комфортно, зручно, по-домашньому. Хочу від нас усіх подякувати їм за героїзм та можливість сьогодні жити у вільній країні і нагородити грамотами. Низький уклін вам, шановні ветерани, – наголосив він.

Продовжив зустріч заступник начальника центру з гуманітарних питань підполковник Іван Держило, який виступив із доповіддю про проведену роботу з пошуку ветеранів Великої Вітчизняної війни та детально розповів про результати виконаної роботи:

– Хоробро воювали на всіх ділянках фронту понад 238 тис. жителів Львівщини . З війни не повернулося більше 154 тис. воїнів. Серед них і колишні військовослужбовці та працівники нашого госпіталю, чиї імена навічно вписано в обелісках, монументах, пам’ятниках. Нажаль, на сьогоднішній день, ми не маємо статистики та деталізованої інформації щодо діяльності нашого госпіталю у важкі воєнні роки, не можемо згадати поіменно усіх військових медиків Львівського військового госпіталю, які полягли у боях та в тилу, виконуючи почесну місію військового лікаря, чи сестер милосердя, але пошукова робота розпочата, і я певен, що історія нашого госпіталю, в тому числі і за період Великої Вітчизняної війни буде нами досліджена, систематизована, та передана у спадок нашим наступникам, – зазначив підполковник Іван Держило.

Варто зазначити, що медична установа – Військово-медичний клінічний центр Західного регіону – є правонаступником та спадкоємцем славних бойових традицій Львівського військового госпіталю. Вже 28 червня 1941 року госпіталь було евакуйовано в тил країни, але по дорозі – в населених пунктах Золочів, Тернопіль, Київ, Охтирка, Харків госпіталь розгортався та надавав медичну допомогу пораненим. У жовтні 1941 року госпіталь перебуває у місті Кемерово і там він отримує хірургічний профіль.

В 1943 році госпіталь було передислоковано в місто Боровичі, де він увійшов до складу 1-го Волховського фронту. Того ж року госпіталь було ще раз передислоковано в населений пункт Порохов, де він увійшов до складу 1-го Прибалтійського фронту. У вересні 1944 році госпіталь повернувся до Львова та розгорнутий на 800 ліжок.

Під час свята присутні військові медики, ветерани, керівництво установи вшанували тих ветеранів, які уже пішли з життя. За словами підполковника Івана Держило з кожним роком все менш і менше ветеранів можуть прийти на подібні заходи та поділитися своїми спогадами.

– Хочу аби ми віддали шану тим, хто покинув нас за останні декілька років – це Яковлєв Василь Спиридонович, полковник медичної служби, хірург, колишній завідувач операційного відділення; Пустовалова Олена Олександрівна – хірург-гінеколог; Гайворонська Раїса Андріївна – колишня головна медсестра 1120 окружного військового госпіталю; Сорокін Олександр Наумович – колишній полковник, що працював у нас завідувачем складу, а на фронтах Великої Вітчизняної командував розвідувальною ротою. Також Козлова Олександра Амосіївна – колишня старша медична сестра кардіології; Сичов Іван Іванович, що працював завідувачем складу КЕС; Ірбенкіна Фаіна Георгіївна – колишня медична сестра приймального відділення; Альба Василь Мануїлович – колишній начальник пожежної частини; Макушенко Павло Іванович, Задко Михайло Іванович – колишні водії; Шпак Іван Стратонович, працював ліфтером; Бурлака Петро Опанасович, працював у нас сторожем; Вовк Ольга Олексіївна, працювала у продовольчій службі; Кузнєцова Надія Петрівна, полковник медичної служби, лікар 14-го відділення.

Остання втрата – минулого тижня пішов із життя Куракін Володимир Дмитрович, який був не лише ветераном-фронтовиком, але і знаним у літературних колах та серед шанувальників поетом, – зазначив офіцер.

Захід завершився святковим концертом, підготовлений за підтримки методиста відділу культури 58 Будинку офіцерів міста Львова працівника Збройних Сил України Оксани Прийми, фронтовими «ста грамами» та загальною світлиною на згадку.