«Залізний» гарт ветеранів

Військові традиції – вони не мають часових та просторових рамок, об’єктивних чи суб’єктивних підходів. Часто закладаються військовими, які на власному досвіді переконалися у їхньому непохитному авторитеті в армійському середовищі. Прикладів є вдосталь і кожний, хто відслужив або проходить службу у теперішній час знає їх чимало. Однією з таких залишається відмічання у товариському колі знаменних дат. І цьому вже давно є логічне пояснення, адже левову частку свого часу ми проводимо поруч один з одним. Серед професійних свят, державних свят, знаходиться місце і дням народження, і, пробачте, сумним датам. Окремі традиції побутують у колі тих, хто брав участь у бойових діях. Люди, які пізнали ціну життя, пережили біль від втрати побратимів, товаришів всіляко намагаються у мирному життя допомагати, підтримувати один одного.

Так, у Львові, на базі 80 окремого аеромобільного полка 13 армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України, де командиром полковник Віктор Копачинський, відбулося засідання громадської організації ветеранів 7-го Прикарпатського ордена Олександра Суворова III ст. мотострілецького полку 24-ї Залізної дивізії. Цього дня ветерани збройних сил зібралися аби привітати одного з побратимів із… 90-річним ювілеєм.

Полковник у відставці, учасник Великої Вітчизняної війни Іван Парфьонович Захаренко у далекому 1940 році був призваний до армійських лав Шкотівським райвійськкоматом Приморського краю. Після навчання в одній з військових частин 32 стрілецької дивізій отримав спеціальність механіка-водія танка Т-26 був зарахований у вогнеметний танковий батальйон. Напередодні війни його відкомандирували у місто Горький (поселення Канавіно), де разом з іншими механіками-водіями він опанував нову машину – Т-34.

На різних фронтах довелося повоювати Іванові. У липні 1943 у складі 5 гвардійської танкової армії, він, вже як командир танкового взводу, брав участь у танковій битві в районі Прохорівки, де в одному з боїв отримав поранення. Після шпиталю, у складі 43 окремого танкового полка звільняв Полтаву, Харків, брав участь у формуванні біля селища Мішулін Ріг річки Дніпро. У боях за Кривий Ріг був знову поранений. Шпиталь. У середині 1944 року направлений у резерв бронетанкових військ міста Москви, а звідти, на посаді начальника розвідки полу самохідних артилерійських установок, він проходить службу на 3 Українському фронті.

Після Перемоги він продовжив службу в Київському військовому окрузі, потім у Центральній групі військ, пройшов посади командира танкової роти, заступника начальника штабу танкового батальйону. З 1962 року – він начальник штабу танкового батальйону 7 мотострілецького полка 24-ї Залізної дивізій. По завершенні військової служби в 1967 році, до 1987 року працює на окремій будівельній дільниці прикордонних військ, здійснюючи її матеріально-технічне забезпечення. Доля подарувала Івану Захаренку найцінніше – життя після п’яти років війни і він з честю пройшовши його стежками, пішов у 1988 році на заслужений відпочинок, але «залізний» гарт, здобутий в танкових військах не давав йому почивати «на лаврах». За словами Анатолія Михайленка, заступника голови ради громадської організації ветеранів 7-го мотострілецького полку, Іван Парфьонович активний учасник організації.

– Не зважаючи на свій поважний вік, він багато років є керівником секції ветеранів-танкістів. Бере посильну участь виступаючи перед учнями, молодими воїнами. Його добре знають у танкових підрозділах, адже Іванові є що розповісти про службу в танкових військах. Ви погляньте, на цього полковника, хіба йому можна дати дев’яносто, – із теплотою розповів про товариша Анатолій Михайленко.

Серед офіційних адрес та протокольних промов, знайшлося цього дня місце і віршованим строфам, і музичним вітаннями, зокрема військовослужбовці-десантники порадували ветерана виконанням серед інших й найріднішої пісні – «Три танкісти».

Засідання завершилося, як і годиться під час таких заходів, підведенням підсумків та постановкою завдань 2011 рік.