Роздуми про Соборність

22 січня ми відзначаємо одне з найбільш наших національних свят – День Соборності України. Cаме 22 січня 1919 р. був проголошений акт злуки, акт єднання всіх українських земель в єдину, соборну державу. Всі часи свого існування українці прагнули до Єдності, про яку споконвічно мріяли наші пращури, Шевченком омріяної Єдності, що мала стати запорукою існування єдиної, соборної і тільки в соборності сущої демократичної України. Всі часи ми прагнули до єдності, але за весь час так і не змогли виробити спільного розуміння основних засад цієї єдності. Що може єднати українську націю. Звичайно це культура, мова, історична пам’ять, єдиний інформаційний простір інше.

В першу чергу нас повинна об’єднувати і об’єднує культура, але на жаль ми не турбуємося про неї належним чином. Ми маємо багату історико-культурну спадщину, яка містить значний потенціал туристичної та інвестиційної привабливості нашої країни на світовому ринку. Наша держава є однією із провідних країн Європи за кількістю об’єктів історико-культурної спадщини (близько 140000 – це майже в 2,5 рази більше, ніж у Польщі). Але стан її збереження досить незадовільний. Внаслідок браку коштів реставрація та ремонт пам’яток проводились явно в недостатніх обсягах, тому нині до 60% об’єктів історичної культурної спадщини в багатьох регіонах України мають незадовільний технічний стан, до 10 % - аварійні. Приблизно 300 пам’яток національного значення потребують ремонтно-реставраційних або консерваційних робіт. З двадцяти тисяч пам’яток архітектури та містобудування кожна десята пам’ятка потребує негайного втручання реставраторів. Близько мільйона одиниць зберігання музейних цінностей на сьогодні також потребують реставраційних робіт.

Нас об’єднує українська мова як єдина державна, але ми постійно сперечаємося про те, чи не потрібно вводити російську мову як другу державну, хоча ніхто в Україні не перешкоджає вільно користуватися російською мовою та мовами національних меншин. При введенні російської мови як другої офіційної - ми (через недбалість влади, та й нашу) ризикуємо втратити нашу самоідентичність і перетворитися на сіру масу. На філологічних факультетах університетів Євросоюзу можна зустріти плакати, виготовлені в Брюсселі з написами на усіх мовах країн Євросоюзу, які перекладаються приблизно так:

“Щоб мати слово (право слова) - треба розмовляти на своїх мовах”
“Німа або багатомовна - Європа повинна вибрати”

Саме у відмінності (зокрема і мовній) країн-членів Євросоюзу криється міцність і сила цієї спільноти. Тому ми повинні знати і підтримувати свою рідну українську мову та шанувати мову і культури інших етнічних груп, що проживають на нашій території.

Нас повинна об’єднувати спільна історична пам’ять, але внаслідок надмірної політизації цієї проблеми, вона нас роз’єднує, так як кожна політична сила популяризує серед українців певних історичних героїв, близьких саме цим партіям, при цьому обливаються брудом ті історичні діячі, які підтримуються іншими політичними силами. Звичайно, деякі історичні персонажі є неоднозначними і по різному сприймаються різними регіонами України, але як би там не було, потрібно поважати точку зору один одного і прагнути до діалогу і порозуміння. В Лондоні наприклад стоїть пам’ятник монарху Карлу I і його опоненту Кромвелю, який засудив його до страти, але англійці з повагою ставляться до них обох, бо кожен з них дбав про свою батьківщину, хоча й бачив шляхи її розвитку по різному.

На жаль більшість наших політиків дуже довго і красномовно можуть розповідати про любов до своєї Вітчизни і як вони прагнуть до її консолідації і єднання, але насправді більшість з них думають в першу чергу про свої власні чи партійні інтереси, а інтереси країни чи народу це вже потім. На жаль ми постійно в цьому пересвідчуємося. Зокрема останні дискусії напередодні свята на Інтері та Першому Національному каналі, де обговорювалися тема Соборності України, показали, що кращі представники політичної та наукової еліти, відстоювали тільки свою точку зору і не завжди чи взагалі не прислухалися до точок зору опонентів. Тому на жаль на протязі передачі ми неодноразово одночасно вислуховували докази двох виступаючих, які просто перекрикували один одного, доводячи, що тільки їхня точка зору є абсолютно правильною. Тому про яке єднання і яку Соборність ми можемо говорити, якщо значна частина нашої еліта не може навіть показати хоч мінімальні прояви поваги та терпимості до своїх опонентів та їх точок зору. Тому і не потрібно дивуватися чому наші депутати вирішують свої проблеми через мордобиття, а потім вони ж і розповідають як це неправильно робити і як вони не хотіли цього допускати. На жаль, поки в їхніх душах буде жити почуття безкарності і вседозволеності і допоки вони будуть знати, що їхні навіть злочинні дії будуть покриватися в силу політичної доцільності, ніяких докорінних змін не відбудеться. Декілька разів вже відбувалися бійки в Верховній Раді, але хоч один депутат був покараний? Це риторичне запитання. Тому повинна бути єдність і рівність всіх перед законом, незалежно від того яку посаду ти займаєш. Але допоки депутати будуть воювати один проти одного, відстоюючи тільки свої інтереси, думаю ні про яку Соборність і єднання з ними не варто говорити, бо це будуть чергові пусті слова і пусті обіцянки. Так як в більшості з них немає належного рівня політичної культури і взагалі культури виховання, не говорячи про любов до рідної країни, бо чи вони б доводили свої позиції кулаками у стінах Верховної Ради, позорячи Україну перед усім світом, якби по справжньому любили її. Ми повинні в першу чергу любити Україну, а не себе у ній. Тому в наших реаліях ми повинні прагнути до того, чого нам найбільше не вистачає, а не вистачає нам культури та любові.

Відомий український діяч Михайло Туган-Барановський зазначав: “Політика ніколи не може бути вище рівня культури”. Отже, суспільство без культури любові не здатне виховати люблячого політика. “Нам так живеться погано, що ми неякісно любимо”. І ніяка демократія, нова економічна теорія або технократичний проект не здатні виправити ситуацію.

Цінність Любові давно відома, всі релігії її проповідують. У християнстві чітко сказано, що Бог-це любов і Ісус Христос, помираючи на хресті, показав всю велич своєї любові до Бога і людей, пожертвувавши навіть своїм життям. У більшості релігій найголовнішою заповіддю є Любов до єдиного Творця, який також любить нас кожну мить, навіть тоді коли ми його відкидаємо. І проявити Любов до Бога і ближнього свого буває дуже навіть легко - допомогти іншому у міру наших сил, сказати добре слово або просто посміхнутися. Але багатьом людям через все зростаючий їх егоїзм і споживацтво буває дуже складно це зробити. Наша сучасність в більшості своїй втратила, девальвувала, піддала забуттю цінність любові. І ніякі концепції толерантності та взаємоповаги не можуть її замінити. Але на жаль суспільство яке піддає забуттю цінності любові і в якому кожен думає тільки про себе, приречене на виродження і загибель і це може навіть дуже швидко відбутися, тому що наші душі втрачають все більше любові, а без любові світ існувати довго не зможе. Тому ми повинні прагнути до Любові, яка і зможе консолідувати українську націю. І коли наші політики до цього тільки на словах то прості українці це успішно роблять. Вони не сперечаються, не ображаються, не дискутують, а просто їздять один до одного в гості. І якою б мовою ти не розмовляв чи в Донецьку чи у Львові тебе зрозуміють і допоможуть, бо прості люди набагато швидше знаходять спільну мову, ніж можновладці . Тому не потрібно дискутувати і на словах боротися за Єдність, а потрібно просто діяти і на своїх добрих справах доводити, що ти щирий українець. І в якому б куточку нашої прекрасної країни ми б не жили, всі ми українці і всі ми любимо свою рідну землю. І хоча між нами є розбіжності, але головних для нас повинно бути не намагання спекулювати на цих розбіжностях, а прагнення жити в Любові до своєї рідної країни і в Любові один до одного.

Любов вимагає нового переосмислення. Необхідно навчитися заново любити один одного - усвідомлено, безумовно, так і безкорисливо. Не говорити про Любов, а діяти з любов’ю в усіх сферах суспільного життя. А любити - це значить віддавати частину своєї енергії, своїх талантів, своєї душі рідній країні та іншим людям. У нас є і політики і прості українці, які слідують цим принципам, але є і багато егоїстів, прагматиків, споживачів, які думають тільки про свою вигоду. Себе також потрібно любити і не забувати про свої потреби, але завжди потрібно пам’ятати про свою рідну країну і про інших людей. І тільки коли більшість українців будуть не на словах, а на ділі виявляти любов до рідної України, дбаючи про примноження її багатств і про благо кожного окремого українця, тільки тоді ми зможемо стати по справжньому єдиними. Тому не потрібно шукати винних у всіх наших бідах, а слід починати з самого себе і просто запитати, а що я доброго зробив для рідної країни. І для цього не потрібно здійснювати чогось грандіозного, слід зробити добру справу для тих хто поруч з нами і хто можливо потребує нашої допомоги. Зміни себе і зміниться весь світ навколо тебе, а змінити себе ми можемо тільки коли в нашій душі живе любов.