Як знайти свою нішу “новим” країнам на мапі міжнародного туризму - таким, як Україна?

На Всесвітній туристичний ярмарок, що відкрився в Лондоні, з’їхалися тисячі професіоналів, для яких мандри - не відпочинок, а робота. Серед 187 представлених цього року країн - чимало пострадянських, в тому числі Грузія і Україна.

Як знайти свою нішу “новим” на мапі міжнародного туризму країнам - таким, як Україна?

Варто лише кинути оком на список представлених на лондонському ярмарку країн, а також туристичних “жанрів”, щоб бодай приблизно собі уявити масштаби вибору, який пропонується сучасному мандрівникові: від Сейшельських островів до Сибіру, від півдня Франції до, уявіть собі, Іраку. Від пляжного туризму в країнах Середземномор’я для любителів комфорту і зручностей, до пригод в Гімалаях чи африканських сафарі для прихильників гострих вражень… Словом, будь-яка примха за ваші гроші.

Ось такий контекст, у якому мають змагатися за приплив мас мандрівників так звані “нові” (себто маловідомі, хоч яку б древню історію вони не мали!) туристичні адреси, до яких, як я з’ясувала в розмовах iз західними професіоналами туризму, відносяться і Україна, включно з Кримом, і Грузія.

Крім “новизни”, їх поєднує і багато іншого в туристичному репертуарі: краєвиди (і море, і гори), і історична архітектура, і розмаїті етнічні традиції, і звісно, гарна кухня і вино - від “Кіндзмараулі”, яке (розповідають у Грузії) любив Йосип Сталін, до червоного портвейну “Лівадія”, яке (розповідають у Масандрі) полюбляли за царським столом.

Питання в тому, чи є в цьому наборі те, що мовою британських туроператорів називається unique selling points, і що приблизно можна перекласти як “унікальні переваги для просування на ринку”.

Іншими словами, те, що (попри наявність величезного вибору!) могло б змусити сучасного мандрівника захотіти опинитися саме в Ялті, Севастополі, Тбілісі чи Батумі.

Відповідь на це, або бодай прогноз, я сподівалася отримати від представників британських турагенцій, з якими ми вирушили спочатку до Грузії, а потім і до Криму, де до нас приєдналися й експерти туризму з Німеччини та Нідерландів.

Грузія: там, де недавно була війна

“Будь обережна”, - казали мені британські друзі, дізнавшись, що я збираюсь до Грузії. Картини з випусків новин серпня 2008 року, часу російсько-грузинського конфлікту: підпалені танки в Горі, обличчя біженців, пожежі, зруйновані будинки - перше (а інколи і останнє), що згадують про ту країну пересічні споживачі новин, скажімо, у Британії.

Репутація країни, де нещодавно була війна (хоча власне, як саме “нещодавно”, може, і не всі точно пам’ятають), звісно, не є найкращою, якщо сподіватися на туризм як одну з головних дохідних статей національної економіки.
Як ми переконалися, Тбілісі намагається змінити цю репутацію, і серед інших зусиль, грузинське міністерство туризму разом із Міжнародними Авіалініями України, теж зацікавленими розвивати бізнес на цьому напрямку, організували і цю поїздку групи західних професіоналів туризму.

Ми проїжджали табори біженців під Тбілісі (акуратні ряди будиночків - так це виглядало з дороги), але взагалі одним із найбільших сюпризів для багатьох із нас у тій групі було те, що слідів війни можна і взагалі не помітити, якщо спеціально не шукати - принаймні там, де ми їздили: від Тбілісі до Телаві, від Кахетії до Аджарії, та навіть в Горі - місті, яке так часто згадувалося в новинах у серпні 2008 року.

У мене, безумовно, не було відчуття, що в Грузії треба бути “обережнішим”, ніж у будь-якій іншій європейській країні. Навпаки, складалося враження, що рани в Грузії загоюються дуже швидко.

Тбілісі: футуристичний міст із видом на старовинну фортецю

…Магія нічних вогнів міста, елегантний силует телевежі на верхівці пагорба, м’яко підсвічені старовинна церква і фортеця, і буквально поруч на тій картині, що розгорталася перед нашими очима, - буцімто якась дивовижна хвиля зі скла і металу над річкою Мткварі, більше відомою колись як Кура.

Ми наближалися до Тбілісі.

Як з’ясувалося, футуристична конструкція над водою - то міст Миру, пішохідний міст, створений на замовлення міських властей, які хочуть затвердити Тбілісі і на світовій мапі архітектурних новацій, італійським архітектором Мікеле де Луччі та французьким дизайнером світла Філіпом Мартіно. Міст зовсім новий: урочисто відкритий лише цього року.

“Будуємо нову країну!” - подібних гасел у Грузії не бачила, а от ознаки “нової країни” - так

Взагалі слово “новий” чи “оновлений” ми чули досить часто за кілька днів тієї поїздки від нашого грузинського гіда Беки і водія Зураба.
Новий катедральний собор у Тбілісі. Відреставрований древній монастир у Кахетії - вже не побачиш пошкоджень, залишених колись військовими навчаннями радянських військ, які там квартирували під час війни з Афганістаном. Хоча деякі сувеніри минулої доби так і не вдалося усунути: наприклад, ім’я якогось Сєви, навічно, здається залишиться вкарбованим у ці древні стіни.

Ми бачили навіть ціле нове місто, Сігагі, - себто місто це старовинне, але, за словами нашого гіда, кожен будинок у ньому був відреставрований властями безкоштовно для власників. Знову ж таки, все заради того, щоб привабити туристів. Не впевнена, що з огляду на цю мету ідея дуже вдала, бо місто виглядає зараз не просто новим, а мало не іграшковим. Проте наш гід Бека переконував нас, що місцеві мешканці були просто щасливі трансформацією, і проблема автентичності їх не дуже хвилювала.

Нас кличуть нові шляхи

Якщо ж говорити, скажімо, про дороги, то в цьому сенсі “нова країна” виникала навіть на наших очах. Скажімо, з Тбілісі до столиці Кахетії, Телаві, ми їхали понад 150 км, а дорога назад була вдвічі коротша - якраз під час нашого перебування відкрили нову трасу через гори, і наш водій Зураб дуже тішився з того, що заощадив цілу годину часу та ще й багато бензину.

Інші радикальні зміни “побачити” було важко, проте чули ми про них чи не від усіх, із ким спілкувалися.

Якщо у Британії улюблена тема “світських” розмов - то погода, то в Грузії одна з найпопулярніших тем - то хабарництво, точніше, його буцімто цілковите зникнення, бо це “ганебне, але корисне” явище, за висловом мешканця іншої пострадянської країни, в Грузії буцімто вдалося подолати, і це, за моїм враженням, не припиняє дивувати людей.

Корупції, кажуть, тут вже нема. Але куди ж вона поділася?

(Далі буде)