Ганна Михлюк і її «Анничка. Косівська випічка»

Сьогодні не те що косівчанам, але й багатьом іванофранківцям, а від Петрівського ярмарку, що на Петра відбувся у Чернівцях, — вже і буковинцям хліб, а особливо тістечка, торти і пляцки торгової марки «Анничка. Косівська випічка» представляти не треба. Секрет цього простий — випічка приватного підприємства Г. Михлюк з Косова завжди вабить око і смакує так, якби її нам приготувала з любов’ю бабуся або ж матір. А ще тим, що серед розмаїтого асортименту продукції колективу ми знайдемо не лише звичні нам торти «Київський» і «Празький», а й солодощі, випечені за рідкісними старовинними рецептами, які Ганна Василівна з запалом колекціонера не припиняє розшукувати й збирати на Гуцульщині і навіть на Львівщині, де у неї є чимало друзів та однодумців.

  «…Ми не встигали пекти і підвозити хліб»

Г. Михлюк зуміла вловити сприятливий момент і не побоялася ризикнути, — взявши у банку кредит і вклавши всі заощадження і матеріали, вона відкрила приватну пекарню. «А то був час, коли прилавки магазинів споживчої кооперації через розвал колись налагодженої системи постачання враз спорожніли. Настав період тотального дефіциту, — розповідала вона під час нашої першої зустрічі. — Добре пам’ятаю, як ми спекли першу партію хліба. Відвантажили ще геть гарячі буханці на Косівський ринок і присіли з дівчатами перепочити, та й переживаємо. Мовчимо, але ж думаємо про одне: «Чи сподобається наша випічка людям? Чи купуватимуть хліб у ще невідомого виробника?». Аж тут телефон дзвонить. Наша продавець радісно кричить у слухавку: «Весь хліб розкупилиѕ і люди запитують, коли ще підвеземо?». Тоді було так, що ми не встигали пекти хліб, як він продавався…».

Варто наголосити, що Михлюк та її пекарі відразу ж визначили для себе головне правило, яке з тих пір ще жодного разу не порушували, які б виробничі проблеми чи труднощі перед ними не поставали. А стосується воно якості — борошно, дріжджі і всі інші складники для хліба й солодкої випічки, а також і робота пекарів незмінно мають бути найкращими. «Пекти як для себе», — так коротко можна сформулювати девіз колективу. Цим самим вони почали створювати собі репутацію на ринку. А вже невдовзі цей девіз почав працювати на колектив, забезпечуючи йому успішні продажі та сприяючи розвиткові бізнесу. Хліб від «Анничкиѕ» пішов Косовом та гуцульськими селами, а там дістався і до Покуття — Снятинський ринок став першим місцем за межами свого району, де з’явилася продукція нового приватного підприємства. До речі, її й сьогодні там жваво продають.
 
А їй вже бачилося щось нове і неодмінно — незвичне

Свій бізнес Г. Михлюк починала з випікання хліба. Але з самого початку вона внутрішньо відчувала, що це не просто стартова, а й перехідна сходинка в її діловому житті. і річ навіть не в тому, що її лякала жорстка конкуренція — за останні роки на Косівщині чи не всюди печуть хліб. і в самому райцентрі, а ще у багатьох селах — Смодному, Черганівці  та інших. А є ще кутський хліб — старий і так само популярний бренд на Гуцульщині, як, скажімо, «залізничний» хліб серед іванофранківців. Більш вагомою для Ганни Василівни була інша причина — їй не хотілося зупинятися на випіканні самого лише хліба. Бо це її обмежувало.

Прив’язувало до чогось незмінного і монотонного, наче стрічка фабричного конвеєра. А їй, як, безперечно, кожній жінці, хотілося щось творити, експериментувати, відкривати. Її манили пляцки, торти, печиво. Бо вони — то щоразу щось нове. З іншими складниками і незвичним смакомѕ Тож колектив поступово зміщував акценти — з хліба на солодку випічку, яка власне й творила новий бренд — «Анничка. Косівська випічка».

«Свято хліба-2010» — це просто чудо…»

Просування власного товару на ринку — це, зрозуміло, турбота передусім самого виробника. Проте підприємці, насамперед представники малого бізнесу, належно оцінюють зусилля влади, спрямовані на підтримку вітчизняних виробників.

— «Свято хліба», яке вже традиційно організовує виконком івано-Франківської міськради — це просто чудо. і ми щиро вдячні владі обласного центру за запрошення, бо участь у святі приносить нам нові ділові контакти, додає нових покупців, дозволяє повчитися чогось у наших колег і запозичити якісь цікаві ідеї, — зазначає Г. Михлюк. — Після «Свята хліба-2010», що відбулося  29 серпня, ми отримали багато телефонних дзвінків і з обласного центру, і навіть з Калуша з пропозиціями про співпрацю. У нас з’явилося троє нових ділових партнерів — магазини, де з вересня постійно продається продукція нашої торгової марки…

Зауважимо, що на запрошення організаторів «Свята хліба–2010» відгукнулися колективи загалом 18 підприємств, в тому числі три — зі Львова. Але нагорода за «Найкращий торт-2010» поїхала все ж у Косів — професійне журі присудило її саме торговій марці «Анничка. Косівська випічка».

—Не знаю, як про нас довідалися у Чернівцях, але запросили цього року на традиційний Петрівський ярмарок, — продовжує свою розповідь Г. Михлюк. — До речі, торгову площу його організатори надали нам безоплатно. А коли відкрили прозору скриньку і перерахували вкинуті до неї спеціальні талони на підтримку солодощів, що найбільше сподобалися учасникам ярмарку, — тут оцінки виробникам ставили самі люди, то з’ясувалося, що найбільше голосів набрала торгова марка «Анничка. Косівська випічка». Нам відразу ж запропонували відкрити у Чернівцях фірмовий магазин та запросили на виставку-продаж хлібобулочних і кондитерських виробів «Буковинський завиванець», що проводилася 2 жовтня в рамках святкування дня міста.
 
Пропозиції заманливі… Але не для нинішніх реалій

Заманливі пропозиції і від калушан, і від буковинців про відкриття фірмових магазинів Ганна Василівна наразі, на жаль, вимушена відкладати до своїх потенційних перспективних планів.

— Ми сьогодні печемо хліб і солодощі на максимальну потужність, яку забезпечує наша пекарня. Але розширювати бізнес найближчим часом не плануємо. Через об’єктивні обставини, — ділиться думками Ганна Василівна.

Г. Михлюк, яка вже набула певного досвіду ведення бізнесу, найбільше переймається тим, що обігові кошти підприємства в останні місяці поволі, однак невблаганно вимиваються. Спочатку у незаплановані і непродуктивні видатки завела стихія. Великий град, що у липні пройшовся Косовом, зруйнував дах на пекарні і магазині. і довелося негайно купувати матеріали та наймати майстрів, щоб замінити 900 метрів побитої покрівлі. А вслід за цим подорожчало блакитне паливо. «Ми до останнього сподівалися, що 50-процентне підвищення цін на газ не торкнеться підприємств харчової промисловості, — зауважує Г. Михлюк. — Але газовики піднесли сюрприз — без попередження виставили рахунок на 100-відсоткову передоплату газу за його новою вартістю». А далі стали зростати ціни на борошно. і що найбільше стурбувало Ганну Василівну, то це те, що на ринок навіть за високими цінами почали «викидати» недоброякісне борошно. Купувати таке борошно Михлюк не може собі дозволити. Бо справді доброякісний хліб, а особливо тістечка, торти і пляцки з нього випекти неможливо. Це стало б катастрофою для репутації торгової марки, а заодно перекреслило б усі минулі старання і працю колективу підприємства.
 
Зберегти колектив і не втратити торгову марку

Г. Михлюк журиться тим, що цього літа вперше за останні роки їй не вдалося хоча б на трохи підвищити зарплату працівникам підприємства. «Насамперед — дівчатам-пекарям, —  зазначає вона. — Бо їхня праця справді важка і надзвичайно відповідальна. На жаль, наразі на всьому колектив вимушений заощаджувати». Єдине, що Ганна Василівна залишає незмінним у своїй бізнес-стратегії, — це постійне оновлення продукції.

— Ми щомісяця пропонуємо споживачам два-три пляцки за новими рецептами, — розповідає вона. — Бо всі, а особливо жінки, весь час прагнуть відкривати для себе і пробувати нові ласощі. і ми намагаємося не розчарувати їх. Хоча водночас постачаємо і наші традиційні вироби, наприклад, пляцки з чорносливом і курагою, бо частина наших покупців їх весь час запитує…

Втім, як зазначає вона, обсяги продажів у 2010-му також зазнали істотних коректив. «Навіть ті наші постійні покупці, які люблять доброякісну випічку і не звикли собі відмовляти в цьому, купують, як і раніше, і те, і те, й інше, але всього геть потроху. Майже всі ретельно вибирають і зважують що і скільки купити, бо зайвих грошей у гаманцях людей нема», — зазначає  Г. Михлюк.

Отож найголовніше завдання, яке за нинішніх реалій ставить перед собою
Г. Михлюк, — це зберегти колектив і, звісно ж, не загубити репутацію продукції торгової марки. Бо у неї вже багато шанувальників, котрі на родинних і навіть колективних святах на десерт незмінно подають своїм гостям чудову косівську випічку.