«Harmonia Nobile» святкує свій 25-літній ювілей

Академічний камерний оркестр Івано-Франківської обласної філармонії «Harmonia Nobile» (художній керівник заслужений артист України Олег Герета, концертмейстер заслужена артистка України Наталія Мандрика) зустрів свій 25-літній ювілей.

Колектив, котрий із днів свого створення і до сьогодні зберіг  незмінним творчий склад — рідкісне явище у світі музики, але камерний оркестр «Harmonia Nobile» саме такий. Проекти «З вірою і любов’ю» (всеукраїнський тур на підтримку зведення Патріаршого собору УГКЦ в Києві),  «Музика Голлівуду», «Весняні акорди гармонії та краси» (профінансований кандидатами в мери івано-Франківська), «Оперний феєрверк», «Казкова подорож в країну Музику» (для наймолодших), фестиваль професійного мистецтва «Прикарпатська весна», традиційні  вечори до дня святої Катерини, променад-концерти за участю зірок світової сцени, тематичні фестивалі за кордоном,  зворушливі «Сім слів Спасителя на Хресті» Й. Гайдна  в час Великого посту та ще багато вечорів із «Harmonia Nobile», котрі для нас, слухачів, стають незабутніми,  для музикантів-професіоналів є звичайною роботою. Роботою, що вміщує постійне освоєння нових творів і підготовку різнорівневих програм, участь у благодійних заходах,  творче хвилювання перед кожним виходом на сцену і самозаглиблення в музику під час концерту та прискіпливий самоаналіз після виступів.

Шлях до музики через слово

Такою дорогою веде слухачів музикознавець Інна Чикирис. Завдяки її ремаркам навіть непідготовлений слухач стає всезнаючим. Пані Інна  завжди поруч із музикантами. Красива і натхненна, елегійна та динамічна, словом,  неперевершена ведуча програм «Harmonia Nobile» Інна Чикирис розповідає:

— Моя творча діяльність у колективі розпочалася 1 вересня 2005 року з екстріму, бо перший робочий день у філармонії збігся з поїздкою оркестру на концерт до Хмельницького. Звичайно, я відвідувала концерти «Harmonia Nobile», була знайома з їхнім репертуаром, проте з першого дня бути ведучою двогодинного концерту..! Відчуваючи тоді моє хвилювання, оркестранти підтримували добрими словами, а Тарас Турянський як людина найбільш імпульсивна і безпосередня, сказав: «Ну що ж, бойове хрещення отримала. Вітаю». Це для мене в той момент означало, що музиканти прийняли мене у свою родину. Отож перше, що мене вразило — це повна їхня довіра. Я чітко усвідомлювала свою роль, а особливо відповідальність своєї місії: я працюю з найкращими професіоналами нашого краю, тому моє слово має бути коротким, точним, ємким,  щоб  не забирати на себе увагу слухачів, не затримувати оркестрантів, налаштованих на музику. І ці коментарі мають насамперед задовольнити фахівців, присутніх у залі, а також бути зрозумілими для непрофесіоналів. Найулюбленіший твір у кожного свій. Для мене — «Страсті за Матвієм»  Й. С. Баха, особливо арія альта — як приклад найдосконалішої музики, створеної генієм Баха. Мене не перестає дивувати неповторність кожного концерту. На це впливає велика кількість чинників: пора року, час проведення, слухацька аудиторія, реакція публіки. Найулюбленіші мої концерти — у церковних храмах, де звучать духовна лірика поетів Галичини та перлини світової духовної музики. Бачу сльози на очах людей і виняткову вдячність. Я щаслива, що доля подарувала мені співпрацю з цим колективом творчих людей, музикантів-віртуозів, кожен з яких є особистістю — індивідуальною і неповторною. Я дякую Олегові Гереті, Наталі Мандриці та всім музикантам за довіру і повагу,  завдяки їм я стала часточкою трепетного живого організму під назвою «Harmonia Nobile».

Співзвуччя, злагода, любов…

До речі, словник синонімів Святослава Караванського видання 1928 року до лексеми «гармонія»  наводить такі синоніми — співзвуччя, милозвучність, злагода, згода, любов, товариськість, єдиномисліє. У випадку з героями нашої розповіді всі ці слова можуть бути означеннями, що пасують їм якнайкраще. Журналісти знають, що музиканти, як правило, не люблять говорити, бо їм притаманні потужна внутрішня енергія, слова для якої знайти непросто, та багатство внутрішнього світу, що його вони бережуть для слухачів та своїх учнів. Усе ж нам вдалося зустрітися з окремими музикантами, аби розпитати про те, що для них є просто професією.

Світлана Симчич, друга скрипка:

— Тут минула половина мого життя.  Я закінчила Харківський інститут мистецтв і одразу згідно з розподілом потрапила до Івано-Франківська, на роботу у філармонію. Спочатку наш колектив називався  камерним оркестром філармонії, а пізніше керівництво запропонувало, щоб ми отримали якусь впізнавану назву, як-от «Київські солісти» чи «Камерата». Точно знаю, що було кілька варіантів, от інші не пригадую, але за «гармонію нобіле» проголосувала більшість.  Пригадую, ще за першого керівника Бориса Дев’ятова я якось не брала участі в концерті  і сіла слухати програму, яку я теж грала. Думаю, от зараз почну шукати «блохи». Сиджу, слухаю і милуюся, бо вони грали настільки бездоганно, блискуче, високопрофесійно, що я була щаслива. З’ясувалося,  що це зовсім інші емоції, як на сцені.  І ще один концерт мені врізався в пам’ять. Це був Шостакович. Аж мороз за шкіру ішов. Мені хотілося кричати «браво!», а народ, можливо, нічого такого надзвичайного і не помітив, просто аплодували.  інші враження якісь не такі сильні. Бо ж граємо ми щодня, і ще вдома доопрацьовуємо.

Ми відвідували Польщу, Угорщину, Швецію, іспанію, італію, країни Прибалтики, Казахстан, Росію, Білорусь. Калейдоскоп вражень, цікаво було всюди, особливо в італії. Коли їдемо на фестивалі за кордон, то отримуємо заздалегідь програмку з нотами творів, які там треба виконувати, а для концертів в Україні твори відбирають художній керівник та концертмейстер. У ювілейному концерті ми зіграємо найкращі наші твори, ми визбирували з кожної програми перлини — сюїту Е. Гріга «З часів Хольберга», «Серенаду» Ельгара, «Серенаду для струнного оркестру» Чайковського, 3 і 4 частини, «Варіації на тему Франка Бріджа» Брітена, «Симфонію, присвячену матері Вітчизні»  Філіпенка. Останні чотири-п’ять років ми граємо малі форми, музику із популярних кінофільмів, котра впізнавана і подобається публіці, навіть тій, яка непідготовлена слухати класику. Тут варто, як мовлять медики, не завищувати дози.

Леся ГЛОВАК, друга скрипка:

— Я народилася в Росії, мої батьки були репресовані. Вчилася два роки в музичній школі, а відтак вступила до Івано-Франківського музичного училища ім. Січинського. Вчилася в Ігоря Пилатюка, згодом заочно закінчила Львівську консерваторію. Ігор Михайлович якраз формував тоді оркестр і запропонував нам з Тарасом Турянським прийти під його керівництво. Я не вагалася, була щаслива. З того часу я в камерному. 1 серпня 1985 року  в рекомендаціях у нас у багатьох записано «прийти на роботу до філармонії».  Цей день ми і святкуємо як день народження оркестру.  У нас тоді якраз закінчуються відпустки, ми всі сходимося на роботу — і починаємо святкувати.

Сильними враженнями тих перших років були закордонні поїздки, але не в Польщу, де ми дуже часто, а туди далі,  в Європу.  Там публіка інакша. Більш підготовлена, напевно. Ми часто граємо в церквах, і видно, що люди  в Європі більше слухають класичну музику, ніж у нас. Я дуже люблю «Пори року» Вівальді.  Цей твір часто грала з різними солістами і не втомлююсь. Та, звісно, улюблених творів насправді дуже багато.
 
Враження з країни на іншій планеті

Тарас Турянський, віолончель:

— Найбільше моє враження — це виступ нашого колективу, здається, 1989 року у Колонній залі  Будинку спілок у Москві. Це був збірний концерт митців України. Він так і називався. Чому ці враження незабутні? Бо ми тоді ще були молоді, а найголовніше — мали змогу грати на сцені, на котрій співав легенда української сцени, кумир українців Іван Козловський. З того часу, з перших днів роботи в колективі для мене кожен концерт — окрема подія, пов’язана з тим, що він — концентрація твоїх можливостей і емоцій, повторити які не можна. Я люблю барокову, романтичну музику. Звісно, із закордонних поїздок вражень завжди багато. Для мене неповторною і незбагненною є Швеція. Таке враження, що там усе дано згідно з генпланом, нема жодної різниці між селом і містом, усе чисто, чітко і пунктуально. Пам’ятаю, як ми в Стокгольмі гастролювали і голосували, взявши в Україні відкріпні талони, єдині з присутніх в цій країні в той час українців. Що таке Стокгольм? Мегаполіс, але ми приїхали дуже легко, без навігаторів, знайшли посольство без проблем, бо вказівники дуже чіткі і їх є достатньо. Ще здивувало:  сидимо на зупинці в одному селі у Швеції, чекаємо. Коли під’їжджає автобус, то зразу опускається платформа для заїзду інвалідів, водій чекає, а за графіком собі їде, хоч ніхто і не сідає. Для мене Швеція — це якась країна на іншій планеті.

Був ще такий випадок, коли брат Володимира Банашека гастролював із народним колективом з Тернополя в українській діаспорі, а там їх запросили зіграти на приватній території для українців. Вони згодилися. Щасливий господар показує їм диск із записами нашого оркестру, мовлячи, що йому дуже подобається це виконання. А брат Володі з не меншим захопленням каже: «Та то ж мій брат грає в тому камерному оркестрі».

Якби довелося прожити життя знову, я б нічого не поміняв. Кожен період — неповторний. Наші діти виросли поруч із нами, тепер дехто вже на сцені, завтра солістом буде Назарій Пилатюк, зірка світового рівня, а він також виріс на наших очах. Завдяки Ігорю Пилатюку ми і сьогодні разом. Ми маємо старі відеофонди і ними дуже дорожимо, бо такий факт, коли колектив 25 років разом  на професійній сцені,  — це виняток. У нас це правило.  Це наше життя.

Довідка «Галичини»: Академічний камерний оркестр «Harmonia Nobile» створено у 1985 році при Івано-Франківській обласній філармонії. Засновник та перший керівник оркестру — народний артист України Ігор ПИЛАТЮК (нині ректор та професор кафедри скрипки Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка).

Незмінним концертмейстером і солісткою від заснування оркестру є заслужена артистка України Наталія МАНДРИКА, художнім керівником —  заслужений артист України Олег ГЕРЕТА.

За час творчої діяльності колектив співпрацював з такими видатними диригентами, як Крістоф Харель, Петер Маркс (Німеччина), Пекка Аахонен (Фінляндія), Джузеппе Караннанте, Франческо Д’Овідіо (Італія), Владислав Чернушенко (Росія), Ігор Пилатюк (Україна).

Партнерами по сцені були такі виконавці світової слави, як Богодар Которович, Олексій Горохов, Лідія Шутко, Назарій Пилатюк, Богдан Каськів, Олександр Козаренко, Наталія Дацько, Вікторія Лук’янець, Олександр Гурець, Фемі Мустафаєв, Олександр Василенко, Ніна Матвієнко, Марія Стеф‘юк, Андрій Шкурган, Тарас Петриненко (Україна), Ігор Фролов, Сергій Кравченко, Олексій Набіулін, Іван Мозговенко (Росія), Владислав Клосевич, Титус Войнович (Польща), Андрій Війтович (Англія), Едуард Ідельчук (Фінляндія), Ксав’є де Местр (Франція), Фелікс Айо (італія), Тошікі Усуї (Японія) та інші.

Оркестр часто гастролює в Польщі, Франції, Бельгії, Швеції, Німеччині, італії, Іспанії, Португалії, Угорщині, Білорусі, Росії, Казахстані та інших країнах.
За час існування оркестр зіграв понад 2 300 концертів, понад 120 програм.
У репертуарі колективу — твори світової класики, сучасна музика, власні аранжування та безліч адаптованих для струнного оркестру творів.
Творчість оркестру записано на 5 CD-альбомах.

1998 року оркестр удостоєно мистецької премії ім. Василя Стефаника як найкращий творчий колектив року.  2006-го оркестр здобув почесне звання «Академічний».