М.Карабін: Прикро, що бокс сьогодні втратив свої позиції

При зміні влади здебільшого приходять нові керівники. Правда, Мирослава Карабіна, заслуженого тренера України, назвати новим важко, бо з 2002-го по 2005 рік він уже очолював управління спорту Івано-Франківської ОДА і заодно був заступником голови відділення НОК України в Івано-Франківській області. Повернення назад відбулося з підвищенням. До того ж у двох напрямах.

З липня нинішнього року Мирослав Євгенович є начальником головного управління ОДА у справах сім’ї, молоді та спорту й одночасно — головою олімпійського відділення на Прикарпатті. Напередодні Дня фізичної культури і спорту він поділився думками щодо розвитку прикарпатського спорту.

—  Пане Мирославе, де ви ці п’ять років перебували?

— Далі залишався заступником голови відділення НОК України, а крім того, при Міністерстві сім’ї, молоді та спорту був директором західного регіонального відділення з будівництва льодових споруд і при Кабміні — заступником начальника управління координаційного бюро «Євро-2012».

—  Чим конкретно займалися на двох останніх посадах?

— Я разом з іншими керівниками відділень старався виконувати програму будівництва льодових ковзанок і розвитку хокею та фігурного катання. Доводилося нелегко, а у зв’язку з економічною кризою програму взагалі зупинили. За фактом, якщо взяти тільки нашу область, в Івано-Франківську збудовано приватний, а в Калуші — державний льодові палаци. До 100-річчя хокею в Україні таку споруду планують відкрити і у Львові. Про велике значення таких будівельних об’єктів зайве говорити. У західних областях України, насамперед на Прикарпатті, швидко розвиваються хокей (івано-франківська «Ватра», беручи участь в чемпіонаті України, стала чемпіоном західного регіону), фігурне катання, на ковзанках бачимо багато дітей, які в майбутньому, можливо, потраплять до великого спорту. Згідно з останньою інформацією, із стабілізаційного фонду Кабміну виділено 150 млн. грн. для зведення нових ковзанок по всій Україні. Отож перспективи є.

На жаль, не маємо перспектив щодо «Євро-2012». Координаційне бюро розглядало питання будівництва запасної тренувальної бази та для проживання команд, які гратимуть у Львові. Мали на увазі стадіон «Рух» в Івано-Франківську і чотиризірковий готель на 65 місць. Стадіон невідомо коли буде доведений до ладу, а готель «Надія» не відповідає міжнародним вимогам. Все проравили. Шкода. Адже могли мати автомобільну трасу Івано-Франківськ—Львів світового рівня й інші зручності для населення області, зокрема івано-Франківська. Тепер підшуковують лише шість готелів для туристів, котрі приїжджатимуть на чемпіонат Європи.

—  Пане Мирославе, чи не здається вам, що управління спорту і відділення НОК України дублюють свою роботу?

— Перед цими двома структурами стоять різні завдання. Управління відповідає за всі види спорту, організовує роботу спорттовариств, спортклубів, кафедр фізвиховання навчальних закладів різних рівнів, «інваспорту», центру «Спорт для всіх», а олімпійське відділення — це спорт вищих досягнень з олімпійських видів.

—  Якщо дві організації в одних руках, то працювати тепер вам, мабуть, значно легше…

— Менше розбіжностей. Я, власне, обійнявши посаду, найпершим завданням поставив перед собою об’єднати всіх, зібрав працівників головного управління і закликав їх до дружної співпраці, допомоги один одному. Причому пообіцяв без потреби нікого не звільнювати.

А задля здорової конкуренції і перспектив головного управління при ньому створюємо молодіжну структуру. Успішні випускники різних навчальних закладів перейматимуть  найкращий досвід наших працівників, і таким чином готуватимемо собі завтрашню заміну.

—  Тепер делікатне запитання: чи не образливо за те, що п’ять років тому вас безпідставно звільнили з роботи?

— Я розумію: вічного місця немає. Прийшла нова влада, нова команда, яка в області хотіла зробити щось краще. Прикро, що звільнили напередодні Дня фізичної культури і спорту. Новий голова ОДА Роман Ткач міг хоча б подякувати за роботу чи навіть грамоту вручити. Така байдужість керівника мене образила. Я, врешті-решт, не остання людина, у мене спортивна сім’я. Дружина — викладач коледжу фізичного виховання і голова предметної комісії з легкої атлетики, син — майстер спорту з боксу.

—  Як можете оцінити діяльність управління спорту за час вашої відсутності?

— Кожен газда працює по-своєму. Я не можу сказати, що Роман Вірастюк не впорався з роботою. Йому треба віддати належне, він усіма шанована людина, триразовий учасник Літніх Олімпійських ігор. Ще раз наголошую: я прийшов сюди не поламати, розігнати, а навпаки — всіх об’єднати. Нам нічого ділити. Чи мій спортсмен перший прибіг до фінішу, чи твій, немає значення. Сьогодні ти чемпіон, а завтра — ні. А є лише плідна  праця. Така, як у Надвірні в місцевій СДЮШОР «Нафтохімік Прикарпаття», в якій директором Роман  Теребушка. Злагодженість колективу приносить вагомі результати. Йдеться про боротьбу дзюдо і самбо. Хтось із тренерів підводить спортсмена до певного юнацького розряду, а Євген Боднарук, наприклад, готує чемпіонів і призерів України, Європи та світу. Є колективний підхід, у кожного свій фаховий рівень. і жодних образ, є тільки доброзичливість і довіра.

Після закінчення Львівського інституту фізичної культури я працював тренером з боксу і був заступником голови однойменної федерації. і мені прикро, що бокс втратив свої позиції. Пригадаймо 2000 рік: від області два учасники, а один із них — бронзовий призер Олімпійських ігор у Сіднеї Андрій Федчук. На наступній Олімпіаді в Афінах теж два учасники. У 2004-му в Донецьку — чотири чемпіони України. Це не були мої вихованці, це були вихованці всіх наших тренерів. А нині — жодного нашого боксера у збірній України.

Загалом є втрати і в окремих видах боротьби. Натомість вільна боротьба набирає серйозних обертів. Василь Федоришин став срібним призером Олімпійських ігор у Пекіні. Почали відкривати спеціалізовані зали, такі як у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника.

—  З огляду на сказане, які конкретні заходи збираєтеся вживати, щоб виправити нинішнє становище в спорті й домогтися високих показників на різних змаганнях?

— Недавно завершилися перші юнацькі Олімпійські ігри, і приємно, що наша легкоатлетка Анастасія Ткачук була їх учасницею. Шкода, без медалі приїхала додому. Чому подібне до цього трапляється, треба постійно аналізувати, робити висновки. Скажімо, в нашій області є багато талановитої молоді, яка може показувати високі результати. Є тренери високої кваліфікації. А вони чомусь перебувають в тіні, без перспективи зростання.

Тривожить проблема будівництва й облаштування спортивних баз. Я в цей час їжджу по районах і зустрічаюся з районними керівниками, депутатами, сільськими головами, працівниками фізичної культури і спорту й намагаюся вирішувати це наболіле питання. Відрадно, що у Верховині на навчально-спортивній базі «Черемош» приступили до будівництва і реконструкції трамплінів. Думаю, до початку зимового сезону все буде готове, бо згідно з домовленостями голови ОДА Михайла Вишиванюка цей об’єкт під своє крило взяла «Укрзалізниця». І база повинна мати сучасний вигляд під Олімпійські ігри-2022. На Верховинщині є перспективні стрибуни  на лижах з трампліна, є два учасники Олімпійських ігор, є п’ять чи шість членів збірної України. Є, нарешті, фанат своєї справи — тренер Василь Прокоп’юк.

Сьогодні також ведеться ррунтовна розмова щодо реконструкції трамплінів у Ворохті і всього майнового комплексу. Шукаємо інвестора, щоб оживив усе це. Та й не лише трампліни, треба оживити й П’ятихатки, де колись щотижня проходили змагання різних рівнів. Вірю, що спільними зусиллями нашого управління, профільного Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, ворохтянської громади дамо нове життя спортивним базам.

—  Ви сказали про реконструкцію верховинського «Черемошу» під Зимові Олімпійські ігри-2022. Отож, на вашу думку, чи реально втілити в життя ідею Президента і провести в нашій області найвищий спортивний форум? Адже ви були у Ванкувері на зимовій Олімпіаді і можете оцінити наші можливості.

— Нездоланних завдань не буває. Хто не хоче щось робити, той шукає причини. Авторитетно заявляю: нам це під силу. Звісно, Олімпійські ігри — це не просто спортбази, це перебудова всієї інфраструктури. Важко сьогодні, економічна криза, але попри все ми впевнено прямуємо до футбольного «Євро-2012», і переконаний, що проведемо його на високому організаційному рівні. Зайве порівнювати Канаду з Україною. Там своя специфіка, у нас — своя. Головне, щоб ми були в таких іграх зацікавлені, тож тоді здолаємо всі труднощі. Візьмімо за приклад «Буковель». Колись про нього ніхто не чув, а тепер він настільки розвинутий, що важко взимку туристам туди потрапити. У наших чудових Карпатах є всі умови для проведення Олімпіади. Крім нашої, вона може відбуватися у Львівській і Закарпатській областях. А от у Львові, приміром, не так просто приймати суперсучасні літаки, а в Івано-Франківську злітно-посадкова смуга аеропорту дозволяє це робити. До речі, на Прикарпатті побували представники з Франції та Росії, які зробили певні експертні оцінки щодо наших можливостей. Їхні результати ще зарано оголошувати.

—  Продовжуючи олімпійську тему, розкажіть, будь ласка, яких заходів вживаєте з нагоди відзначення 20-ї річниці заснування НОК України. Як-не-як, ви заступник голови оргкомітету в нашій області.

— Центром усієї роботи є офіс нашого регіонального відділення, який, за словами Сергія Бубки, найкращий в Україні і сюди постійно навідуються діти, тут нагороджуємо спортсменів і тренерів, відбуваються зустрічі з олімпійцями, європейськими та світовими медалістами. Упродовж липня—серпня провели малі Олімпійські ігри серед дітей, що перебували в закладах оздоровлення та відпочинку. У лікувально-оздоровчому комплексі «Дружба» організували урочисте запалення олімпійського вогню з нагоди відкриття перших юнацьких Олімпійських ігор у Сінгапурі. Отримали від НОКу літературу на олімпійську тематику і передаємо її школам. У вересні розпочнемо проводити олімпійські уроки та олімпійські дні бігу. Учням роздаємо щоденники з олімпійською атрибутикою, фотографіями чемпіонів та призерів різних Олімпіад. Це свого роду стимул для кращого навчання. Проводитимемо ще й інші цікаві заходи.