Україну чекає білоруський сценарій?

Україну чекає білоруський сценарій? Дискусії з цього питання дуже популярні після приходу до влади Віктора Януковича. Мовляв, судячи з дій нинішнього Президента, Україну чекає диктатура на кшталт лукашенківської. Першим кроком до цього стало підписання угод з Росією щодо Чорноморського флоту, потім “культурна” політика міністра освіти Дмитра Табачника… Заговорили також про обмеження свободи слова.

Втім, якщо відкинути стереотипи й придивитися до життя білорусів зблизька, чимало загальноприйнятих начебто речей доводиться поставити під сумнів. Так, є проблеми зі свободою слова, є проросійська риторика, однак у багатьох аспектах щоденного життя «білоруський сценарій» українцям не те що не загрожує, а навіть не світить. Зокрема, у комунальній сфері Україна відстає від своєї сусідки на роки. І не тільки в комунальній…

Про поля

Перетнувши кордон Україна-Білорусь, одразу помічаєш, як занедбані угіддя Полісся раптово змінюються засіяними нивами Гомельської області Білорусі. На полях працює нова техніка із сучасним високоякісним обладнанням. Неподалік комбайнів - польові кухні для робітників, автомобілі «швидкої допомоги». В Білорусі сільське господарство є однією з пріоритетних галузей - не на словах, а на ділі.

Білорусам вдалося зберегти великі агропідприємства. Щоб утримати в селах молодь, молодим спеціалістам в агромістечках безкоштовно надають житло з водогоном, каналізацією, газом. Дивує, що навіть у віддалених селах, які вважаються практично мертвими (проживає до десяти людей) проведено газ і воду.

Зарплата працівників ферм сягає приблизно 400-500 доларів. І це при тому, що ціни на товари у Білорусі приблизно такі ж самі, як і у нас. Але якщо для працівників агропідприємств створені відповідні умови для роботи, то з них теж і вимагають відповідно. Наприклад, у колгоспах стягують штрафи з пастухів чи доярок, якщо молоко недостатньої жирності. Виробничі плани мають беззастережно виконуватися.

Про дороги

Ще один нюанс, який одразу відчувають українці, особливо водії, - це ідеальні дороги. Навіть у найвіддаленіші білоруські села веде асфальтівка. Мені довелося побачити, як ведеться ямковий ремонт. Якщо івано-франківські комунальники заливають ями смолою із чайників, ями у білоруських містах обробляються за європейськими технологіями. Спершу під великим тиском промиваються водою, потім сушаться, а після того вже заливаються спеціальною сумішшю.

Навіть на центральних вулицях Мінська немає заторів. Це пояснюється двома причинами: у Білорусі набагато менше машин та добре організований транспортний рух. Хоча, з іншого боку, якщо у Мінську менше автомобілів, ніж в Івано-Франківську, то менший і транспортний збір. Звідси питання: чому в Мінську на ремонт вулиць грошей вистачає, а в маленькому Івано-Франківську з величезним автопарком - ні?

Про чисті узбіччя

Те, що білоруси - дисциплінований народ, свідчать бездоганно чисті узбіччя. Вздовж українських трас плакати з написом “Дякуємо за чисті узбіччя” запросто поєднуються з кучугурами сміття. У Білорусі інша система захисту від недобросовісних водіїв. На узбіччях теж є плакати із попередженням “Выброс строительного мусора и сельхозпродуктов запрещен! Штраф пять базовых величин”. Одна «базова величина» становить 35 тисяч білоруських рублів. Для порівняння, один долар коштує 3100 рублів. Зате у наших сусідів є спеціально призначені місця для відпочинку біля трас. А написи “Спасибо, что убрали после себя мусор” розташовані біля смітників.

Якщо ж в Україні дотримання чистоти на узбіччях контролюють екологи та комунальники, то в Білорусі - працівники ДАІ. Найпопулярнішими штрафами є паркування на газонах (72%), що тягне за собою штраф до однієї базової величини. На другому місці - викид сміття із машини (24%). За таке порушення стягується штраф у розмірі 35-70 тисяч рублів, третє місце за штрафами займає забруднення природи побутовими відходами (3%), що тягне за собою стягнення у розмірі від 175-1 млн. 750 тис. рублів. Також білоруські даішники штрафують за забруднення лісу штрафом до 700 тис. рублів та за розпалювання вогню у не передбачених для цього місцях - до 420 тисяч. Хоча користуватися мангалом можна - за це штраф не накладається.

Про мову й Інтернет

Натрапити на живу білоруську мову - велика рідкість. Найчастіше її можна почути від журналістів з екранів телевізора та по радіо. Однак більшість журналістів одразу переходять на російську, коли нею розмовляє співрозмовник. На деяких частотах української музики більше, ніж білоруської. Крім того, білоруську з суржиком можна почути у деяких селах. А загалом вважається, що білоруською мовою говорити не престижно.

Друге, що неприємно вражає, - відсутність інтернет-клубів. Доступ до Інтернет-мережі є тільки на поштових відділеннях, і то не на всіх. Для того, щоб зайти в Мережу, недостатньо заплатити гроші, потрібно ще й пред’явити посвідчення особи. На запитання “Навіщо?” адміністратор відповідає: “Ми повинні знати, на які ви заходите сайти”. Проте це ще не єдиний сюрприз. Зайти на українські інтернет-адреси фактично неможливо: вони заблоковані.

Про життя як воно є

Як і в Україні, в Білорусі багато людей, які скаржаться на життя. Загалом, їх не задовольняють високі податки та недостатні зарплати, хоча в Білорусі останні помітно вищі, ніж в Україні. Проте хто хоче заробити, той заробить. Кого не задовольняють зарплати -також їздять на заробітки за кордон. В основному - до Росії.

Політика, на відміну від України, пересічних білорусів не надто хвилює. В країні нібито немає ні бідних, ні багатих. Всі живуть приблизно на одному рівні. Довкола міст не ростуть розкішні котеджні містечка. Люди задоволені станом комунального господарства. Щодня прибираються двори і під’їзди - до блиску. Щомісяця споживачі отримують квитанції із розшифровкою: кому і за що платять. Якщо послуга тимчасово не надавалася, за неї гроші не стягуються.

На вулицях білоруських міст набагато менше біл-бордів. Та й ті загалом соціального змісту. Такого звичного явища, як стихійна торгівля, взагалі нема. Як і нема численних обмінних пунктів. У місцевих кафе на подив мало відвідувачів. Проте у кожному закладі, за законодавством, має продаватися продукт вітчизняного виробництва.

Якось зайшов до кафе і попросив білоруської води. Офіціантка каже: “Нету”. Я попросив книгу скарг. Працівники рестораційки порадилися і принесли мені білоруську воду. Правда, коштувала вона утричі дорожче, ніж мінералка в івано-франківських кафе.

На білоруських площах досі стоять пам’ятники Леніну, а в мистецьких галереях можна придбати статуетки чи погруддя Сталіна. Фотографувати ці «витвори» мистецтва чомусь заборонено.

Про союз

На білоруських автостоянках нерідко можна побачити сотні машин без номерних знаків. Як пояснив працівник автостоянки, ці автівки продаються, адже Росія, за його словами, “кидонула білорусів на Митному Союзі”.

Свого часу Росія, Білорусь і Казахстан підписали спільний Митний кодекс. Митний Союз між Росією і Казахстаном повинен був діяти з 1 липня. Білорусь мала приєднатися з 6 липня. Людям обіцяли радикально спростити імпорт-експорт між трьома країнами. Проте згодом виникли непорозуміння щодо пільг на деякі товари, в тому числі на ввезення імпортних автомобілів. Машини, які продавалися на стоянці, звичайні білоруси пригнали в основному з Польщі - з метою перепродажу в Росії. Багатьом довелося взяти немалі кредити. Але Росія мита не скасувала, і білоруси прогоріли. Зрештою, це не єдина повчальна історія, на якій вони спізнали істинну ціну «дружби» зі східним сусідом. Особливого пієтету до Росії поміж білорусів немає. Зрештою, це розуміє і їхній «бацька» Лукашенко, який недавно продемонстрував Кремлю такий характер, якого годі сподіватися від наших нинішніх очільників.

Тож білоруський сценарій Україні наразі не загрожує. Інколи навіть шкода, що так.

Іван ВОВК, Хойніки-Мозир-Мінськ-Івано-Франківськ, спеціально для «Галицького кореспондента»