У радянський час на Прикарпатті існував цілий комплекс секретних об’єктів

Остання військова частина, яка в радянські часи входила до найпотужнішої в світі системи озброєнь, тримаючи ядерний щит над Карпатами, має бути остаточно розформована через два місяці. Що залишають після себе військові?

Двадцять років тому, приймаючи у Верховній Раді декларацію про державний суверенітет, ще бездержавні тоді українці вперше заявили світові про без’ядерний статус майбутньої незалежної України. Але тільки наприкінці червня цього року вдалося повністю очистити від ядерного спадку Івано-Франківщину, колись нашпиговану секретними військовими об’єктами, які входили до системи ракетно-ядерних озброєнь Радянського Союзу.

Військові склади біля села Ценжів Тисменицького району нещодавно позбулися останніх крапель меланжу - небезпечного компонента ракетного палива, який, по суті, є сильно концентрованою азотною кислотою. До кінця жовтня військова частина, що служила для охорони складів ядерного палива, повинна поповнити перелік розформованих.

Яка доля чекає колишнє військове містечко? Хто і як опікуватиметься територією колишніх військових складів та сховищ на ділянці площею понад 70 гектарів? Що відбувається тепер на секретних колись об’єктах, покинутих військовими?

У радянський час на Прикарпатті існував цілий комплекс секретних об’єктів, поєднаних системою ракетно-ядерних озброєнь. Пускові шахти стратегічних ракет СС-24 були розташовані у Чорному лісі біля села Грабівка Калуського району і прикривали військові склади у горах біля Делятина, де серед іншого зберігалася власне ядерна зброя. Ядерна парасолька служила також захистом для секретного командного пункту військ країн-учасниць Варшавського договору (радянської противаги НАТО), що розмістився у підземному бункері у лісі біля непримітного села Ценжів під Івано-Франківськом. Також неподалік від Ценжова донедавна зберігалися компоненти палива для ядерних ракет (гептил та його окислювач - меланж), які при потребі терміново доставляли спеціально прокладеною бетонкою до ракетних шахт у Грабівці. Спецзв’язок для потреб збройних сил країн-учасниць Варшавського договору забезпечували “антенні поля” - секретний військовий об’єкт, облаштований біля села Міжгір’я Богородчанського району. Після розвалу Радянського Союзу і відмови України від ядерних озброєнь вся ця велика колись військова потуга в один момент стала непотрібною.

У ніч на 2 червня 1996 року Україна стала державою, на території якої не залишилось ядерної зброї - останню ракету було вивезено до Росії. Мешканці Делятина добре пам’ятають, як у той час гуркотіли ночами вантажні ешелони з вагонами, щільно закритими брезентом, якими везли щось дуже секретне та небезпечне військовою залізничною віткою, що вела вглиб гір. Тепер відомо, що тоді з Делятинської “зони” забирали ядерні боєголовки. Подейкують, що пiсля того, як підземелля складу ядерних боєприпасів спорожніли, на територію військової частини приїхав тодiшнiй мiнiстр оборони Валерій Шмаров i жартома порадив передати “зону” для потреб народного господарства і вирощувати там шампiньойни. Кілька років секретний об’єкт перебував у стані невизначеності. Тепер для підземного сховку знайшли нове застосування, перетворивши велетенські тунелі в надрах гори на складські приміщення для звичайних боєприпасів.

Ще одна пам’ятна віха без’ядерної України - 31 жовтня 2001-го. Тоді у Миколаївській області поблизу міста Первомайська знищили останню шахтно-пускову установку для міжконтинентальних балістичних ракет СС-24, розташованих на території України. Такі ж ракетні установки трохи раніше перестали існувати і біля села Грабівка Калуського району. Покинуті військовими секретні шахти тепер стали загальнодоступними. Сюди приїжджають і мисливці за металом, і любителі екстремальних велосипедних мандрівок. Навесні цього року в одній із колишніх ракетних шахт застрелили молодого хлопця.

Територія ще одного колись надзвичайно секретного військового об’єкта - командного пункту військ країн-учасниць Варшавського договору, яка раніше перебувала під ядерною парасолькою міжконтинентальних ракет, тепер виглядає так, ніби сюди влучила нейтронна бомба - будiвлi вцiлiли, майно не пошкоджене, але людей немає. Останнiй солдат покинув цей секретний об’єкт у 2004 році. За розпорядженням Кабмiну вiд 05.07.04 року його було передано до сфери управлiння Iвано-Франкiвської облдержадмiнiстрацiї. Вiйськове мiстечко обезлюднiло.

Керiвництво областi так і не змогло знайти інвестора, який би вдихнув у колишній військовий об’єкт нове життя. Ранiше були пропозицiї створити на територiї цього вiйськового об’єкта, який замає площу понад 100 гектарiв, центр профiлактичної медицини для лiкування серцево-судинних захворювань та мiжнародний центр реабiлiтацiї вiйськовослужбовцiв Збройних сил України та країн НАТО. У пiдземному бункерi планувалося вiдкриття музею вiйськової iсторiї країн Варшавського договору. Поки що із колишнього військового об’єкта скористали тільки офіційні та неофіційні видобувачі брухту. Якась київська фірма ще 5 років тому отримала дозвіл і демонтувала металевий каркас не добудованого у 80-х роках нового, досконалого секретного бункера, який заглибився в землю на 27 метрiв. А приїжджі “мисливці за металами” попідбирали щось скромніше. Однак найважливіші об’єкти, як кажуть, досі під надійною охороною.

Гірша ситуація на території військової частини колишніх зв’язківців біля села Міжгір’я. Як стало відомо, нещодавно командир комунально-експлуатаційної частини (КЕЧ), полковник Віталій Манзюк звернувся до міліції з приводу розкрадань на території цього об’єкта. Мандрівники, які часом сюди навідуються, чи то заблукавши у пошуках грибів, чи приїхавши навмисно у пошуках пригод, зауважують на території колись секретного об’єкта сліди повного розгрому - зрізані металеві двері з бетонної огорожі довкола частини, у бункері дерев’яні двері вирвані з замками, всередині розкрадено все, що слабо трималося. Залишилися цілими лише важкі металеві каркаси, які треба зрізати болгаркою, автогеном або виносити цілими.

Свої останні дні доживає військова частина у Ценжеві, основним завданням військовослужбовців якої було охороняти та розподіляти компоненти ядерного палива. Донедавна тут уже тільки зберігався меланж, останні цистерни якого були відправлені на утилізацію наприкінці червня цього року. Інший, дещо цінніший компонент палива - гептил - віддали в Росію у 2001 році. За планами Міністерства оборони, частина має бути розформована до 31 жовтня цього року. Щоправда, цілком ймовірно, що процес розформування затягнеться на значно довший час.

“Я спілкувався із заступником міністра оборони, і ми дійшли висновку, що виконати завдання в такі стислі терміни буде неможливо, - розповів репортерові “ГК” командир військової частини, підполковник Андрій Кухарець. - Практика показує, що більшості частин продовжують ці терміни, деякі проходять процедури розформування вже чотири роки. Тому я сподіваюся, що і в нас термін буде продовжено і ми зможемо виконати без поспіху ті завдання, які залишилися”.

Як вдалося з’ясувати, дотепер у цій військовій частині зберігається кілька десятків одиниць техніки, яку передавали сюди на зберігання з розформованих на Івано-Франківщині об’єктів. Тепер всі “Урали”, КРАЗи, МАЗи та інші вантажівки треба розподілити і відправити: деякі - в досі ще діючі військові частини, а деякі - на продаж для потреб народного господарства. Окрім того, на складах ще зберігається близько 500 тонн паливно-мастильних матеріалів, які теж треба передати за призначенням.

Підполковник Кухарук не знає, яким буде майбутнє військової частини після того, як військові покинуть це місце. Зараз тут залишилися вкопані в землю цистерни з-під меланжу та підземні сховища гептилу, тож ґрунти тут необхідно рекультивувати. На території військового містечка стоять 7 будинків, в яких проживають сім’ї 40 військовослужбовців та відставників. І про будівлі, і про мешканців треба подбати. Кажуть, дешевше було б придбати для них нове житло, але більшість мешканців надто прив’язані до цього місця.

“Усі ці будівлі разом із землею мають іти на аукціон, - розповідав командир частини. - Однак із семи містечок на території західного оперативного командування впродовж останніх десяти років ще по жодному рішення не прийняте. Але це й добре, бо містечка, поки тут перебувають військові, охороняються і не приходить запустіння. Коли люди йдуть з таких територій, вони швидко занепадають, буквально за рік”.

Перший заступник голови Івано-Франківської ОДА Василь Плав’юк, зустрічаючись із мешканцями військового містечка, запевнив, що обласна влада не залишить без опіки цю землю і людей, які тут живуть. Губернатор Прикарпаття Михайло Вишиванюк пообіцяв залучити сюди потужні інвестиції і створити так званий технопарк - промислову зону з розвиненою інфраструктурою. Чи вдасться владі втілити на території колишньої військової частини ідеї знову модного тепер технологічного парку? Чи і цей секретний колись об’єкт чекає сумна доля більшості “привидів” ядерного Прикарпаття?