Вдалий експеримент Повітряних Сил

Якщо вам десь і хтось скаже, що Збройні Сили України мертві і ні на що не здатні, то не вірте на слово. Так, є певні труднощі з фінансуванням, паливом та оновленням техніки. Проте Збройні Сили знаходять можливості розвиватись та створювати нові структури. Випробовувати їх на життєдіяльність, помилятись, вчитись на помилках та використовувати здобуті знання та досягнення. Красномовним прикладом такого прогресу може стати 197-а авіаційна база, якою командує підполковник Сергій Куляс.

Командир – не завгосп!

Питання про те, як зняти з командира частини більшість господарчих навантажень і залишити йому час для плідної бойової підготовки, у військах стояло гостро давно. Якось разом з командиром однієї з механізованих частин я підрахував, що на вирішення питань «діставання» палива, запасних частин, грошового забезпечення особового складу, оплати за комунальні послуги, електрику, газ, оренду землі, забезпечення частини їжею, медикаментами та всім іншим він витрачає в середньому 20 (!) днів робочого часу з одного місяця. Додайте до цього мінімум чотири вихідних неділі, то вийде, що на повноправну бойову підготовку командир міг витратити лише шість днів, себто один робочий тиждень у місяць. І така ситуація була у всіх частинах, незалежно від їх підпорядкування та завдань.

Першими кроками до звільнення командирів від тенет господарювання стало реформування системи харчування особового складу та передача всієї відповідальності за утримання та обслуговування споруд частини до квартирно-експлуатаційних частин. Це частково допомогло вирішити проблему. У Повітряних Силах вирішили піти далі. 25 листопада 2009 року відповідно до наказу Міністра оборони України в Івано-Франківську було створено 197-у авіаційну базу. За задумом, цей новий військовий організм мав повністю забрати від командира 114-ї бригади тактичної авіації всі турботи про матеріально-технічне забезпечення як бойової підготовки, так і всієї життєдіяльності бригади.

– База сформувалась у дуже стислі терміни, – розповідає командир 197-ї авіаційної бази підполковник Сергій Куляс. – Адже питання бути чи не бути нашій частині розглядалось «у верхах» дуже довго. Та посадові штати прийшли лише тоді, коли військовослужбовці бази, будучи ще у не визначеному стані, першими в Україні провели широкомасштабні дослідницькі навчання з посадкою літаків на відновленому тактичному військовому аеродромі Коломия.

Відновлення коломийського аеродрому – це окрема історія. Адже, за задумом деяких військових високо посадовців, аеродром був не потрібний Збройним Силам, а тому підлягав передачі у комунальну власність, як чимало інших військових містечок. Врятувати цей комплекс для Повітряних Сил вдалося лише зусиллями невеликого, проте міцного військового колективу авіаційної комендатури на чолі з підполковником Миколою Козачуком. І тому, коли постало питання про формування авіаційної бази, було вирішено підпорядкувати їй і коломийську авіаційну комендатуру. Скептиків стосовно другого народження аеродрому було чимало. Говорили, що після такого терміну простою злітна смуга не витримає удару шасі літаків, що всі системи обслуговування злету-посадки непридатні, що фахівці втратили свою класність… Проте лише два місяці наполегливої роботи особового складу майбутньої бази дозволили довести протилежне. Коломийський аеродром зумів прийняти і випустити як військо-транспортні літаки, так і ланку штурмовиків.

– Ми військові господарники, – так говорить про себе і свій колектив підполковник Сергій Куляс. – Наше першочергове завдання – це всебічне забезпечення військових дій 114-ї Івано-Франківської бригади тактичної авіації. А також інших авіаційних підрозділів, які будуть виконувати свої завдання на західних теренах нашої держави.

Тепер командир 114-ї бригади тактичної авіації після прийняття рішення на проведення польотів просто робить заявку командиру бази, в якій вказує, на коли йому потрібно підготувати аеродром і літаки. А справа командира бази зробити так, щоб військовий пілот підійшов до свого винищувача, сів за штурвал, злетів, виконав поставлені перед ним завдання та повернувся на землю. За півроку така схема стосунків авіаторів з базою неодноразово довела свою життєдіяльність під час виконання учбово-тренувальних польотів.

Про наболіле

Дістали! Це слово можна чути від особового складу, коли до бази приїжджає чергова комісія. Дивно, але факт: перевірка частини, яка сформувалась, суворо заборонена протягом року. Про це добре знають військові керівники всіх рівнів. Однак, виявилось, цю заборону можна обійти, назвавши свій приїзд не перевіркою, а спостеріганням (!) за ходом експерименту зі створення авіаційної бази! За словами військовослужбовців (за відомих причин не називаю їх прізвищ посад та військових звань) таких «спостерігачів» з моменту формування частини приїздить у середньому по три, а то й чотири групи на місяць! І хоч вони нібито (відповідно до паперів) не втручаються в процес роботи, тобто не карають командира за якісь недоліки, але своїми рекомендаціями та бажанням «вникнути у курс справ» кожного разу відривають від виконання своїх посадових обов’язків чимало людей. Що само собою негативно впливає на виконання всіх завдань. Якось в «курилці» я почув, як назвали таких гостей між собою авіаційні техніки: «командировочні туристи». Однак спробувати вказати «туристам», що вони тут зайві – собі дорожче, адже кожен з них свято переконаний, що саме без його втручання база не виконає на належному рівні поставлені перед нею завдання.

Та не тільки постійні спостерігачі створюють проблеми, яких насправді чимало – як об’єктивних, так і суб’єктивних. Скажімо, з точки зору командира авіаційної бази, хотілось би покращити забезпечення підлеглої йому частини. Починаючи з фінансового – і до матеріально-технічного забезпечення. Адже на балансі частини «висить» чимало морально і фізично застарілої техніки, яку потрібно поновлювати. Є проблеми з запасними частинами, утриманням аеродромних мереж (для поточного утримання лише одного військового аеродрому потрібно 500 тисяч гривень на рік, а для ремонту – мінімум 1 мільйон гривень). Наприклад, військовий аеродром в Івано-Франківську існує з 1949 року. З того часу існує й аеродромна мережа. У 1989 році була введена в стрій нова злітно-посадкова смуга, капітальний ремонт якої ще не проводився. Терміни експлуатації смуги вже закінчуються. А це означає, що з кожним роком її ремонт і обслуговування вимагатиме більше сил і грошей. Однак підлеглі підполковника Сергія Куляса не втрачають оптимізму. Вірять у те, що зможуть подолати всі перешкоди та забезпечити зліт і посадку як своїм, так і іншим літакам.

Експеримент вдався

– Створювати щось нове завжди важко, адже ми своєрідні першопрохідці в цій справі, – наголошує підполковник Сергій Куляс. – Нам просто не було з кого брати приклад. Все, що робилося, було абсолютно новим як для нас, так і для керівного складу. Тому доводилося вчитись на власних помилках та здобутках. Зараз я можу впевнено сказати: нам вдалося створити цілком боєздатну військову структуру, яка наперекір будь-яким труднощам зможе виконати поставлені завдання. А це, насамперед, заслуга всього військового колективу. Колективу, де немає гірших, а є лише найкращі спеціалісти.

Зараз у підпорядкуванні авіаційної бази є ще дві авіаційні комендатури зі своєю інфраструктурою в Коломиї та Скнилові. Про те, що експеримент з базою вдався, красномовно свідчить і той факт, що розглядається питання про передачу в підпорядкування базі авіаційних комендатур Луцька та Старокостянтинова.