О.Сич: У нашій Конституції закладена не одна рабська пуповина

Нинішня Конституція України недосконала. Перш за все тому, що відображає перехідний, постколоніальний й постсовєтський стан українського суспільства.

Така вже доля кожного народу, який визволився з колоніального ярма, аби ще довший час відчувати дошкульні намагання вчорашнього поневолювача повернути його назад у рабське становище. Й від самого народу залежить, наскільки довго триватиме цей перехідний період й наскільки швидко й рішуче він переріже рабську пуповину, що утримує його біля метрополії. Але цей стан триватиме настільки довго, наскільки тривалим буде абсурдний прояв серед того народу рабської психології й намагання добровільно повернутися у рабство.

Такий абсурд триває в Україні ось уже 19-й рік незалежного існування. Ми не вийдемо з постколоніального перехідного періоду й будемо відчувати загрозу ліквідації Української національної держави аж до тих пір, поки в ній існуватиме проросійська п’ята колона комуністів, “регіоналів”, що тримають в проросійсько-рабській облуді частину українського народу.

Рабська пуповина закладена в самій Конституції. Зокрема, в ст. 10, яка поряд із українською державною мовою чомусь особливо виокремлює й мову російську, якій гарантує “вільний розвиток, використання й захист”. Чому саме її згадано в Основному законі України? У чому перевага цієї мови над мовами інших етнічних меншин, які достатньо чисельно представлені в Україні – польської, білоруської, угорської, румунської, кримсько-татарської тощо? Тільки тому, що це мова вчорашнього колонізатора й він і надалі хоче цією мовою нам диктувати свою волю й через цю мову насаджувати свою азіатську культуру й азіатський державний устрій!

Ця рабська пуповина закладена у ст. 14 Перехідних положень, яка всупереч ст. 17 основного тексту Конституції узаконила перебування російського Чорноморського флоту на території України. Залишивши на своїй території військову базу вчорашнього колонізатора, українські законодавці тим самим вже у 1996 р. – тобто на п’ятому році Незалежності – визнали, що наша держава насправді не має повноцінної незалежності. Бо ж російська військова база – це той ворожий наглядач і той фактор загрози, який не дозволятиме Україні відірватися від кремлівського воза.

Під час прийняття чинної української Конституції російську військову присутність принципово обстоював тодішній президент Леонід Кучма. Він тоді пропонував, щоби дія положення на заборону перебування іноземних військових баз “не розповсюджувалася на відповідну угоду з Російською Федерацією”, або ж, щоби воно “вступило в дію з 1 січня 2022 р.”. Тим самим він демонстрував, що є московським холуєм, а не лідером незалежної держави. Таким же холуєм є і нинішній президент Віктор Янукович, який так само принципово обстоює російську військову присутність в Україні, продовживши термін перебування російського Чорноморського флоту в Криму ще на 25 років.

Рабська пуповина закладена і в розділі 10-му Конституції, яким Кримові надано статус автономної республіки. Цим самим в Основний закон відразу ж закладено абсурд і суперечність. Бо ж перед цим у ст. 2 стверджено, що наша держава є унітарною. Автономні утворення автоматично говорять про федеративний устрій. Зрозуміло, що для будь-якої молодої держави, яка ще тільки-но формує свої основи, кожна автономія загрожує відцентровими тенденціями й втратою територіальної цілісності. Отож такий внутрішній конституційний абсурд й загрозу для територіальної цілісності Української держави закладено тільки тому, щоби догодити вчорашньому московському колонізатору.

Нерозірваність рабської пуповини з ним утримує українське суспільство в полоні його низької культури. В тому числі й культури правової, для якої самозрозумілими є подвійні моральні стандарти – говорити й писати одне (в тому числі й в Конституції), а робити абсолютно протилежне сказаному й написаному. А тому навіть ті позитиви, що закладені в чинній недосконалій і перехідній Конституції, залишаються голими деклараціями.

Бо хто ж із тверезо мислячих громадян повірить, що наша держава дійсно є “демократичною, соціальною, правовою”, як це закладено у ст. 1 Конституції?! Бо ж хіба ті постійні грубі фальсифікації під час виборів – це і є демократія? А 80% громадян на межі виживання і 7 млн. заробітчан за кордонами – це хіба соціальна держава? Чи може правова держава – це тотально корумповані українські суди, масова правова незахищеність українських громадян й нардепи-вбивці, типу Лозінського?

В постколоніальному суспільстві треба цілеспрямовано позбуватися рабської психології, формувати національну гідність й незалежний державницький дух. Це мала б робити національна еліта, вищий державний провід. Язик не повертається назвати національною елітою й вищим державним проводом зеків, комуністів та холуїв при нинішній владі. А тому ми й не розірвемо ту рабську пуповину з Москвою доти, аж поки вони правитимуть нами. Й допоки самі українці обиратимуть їх на це правління своєю власною волею і своїми голосами. Бо ці великопосадові “раби, подножки й грязь Москви” показують суспільству азійсько-московський приклад грубого нехтування Конституцією.

Так, наприклад, ст. 17 Конституції стверджує: “На території України не допускається розташування іноземних військових баз”. Але всупереч їй президент Віктор Янукович підписує у Харкові угоди про продовження терміну перебування російського флоту в Україні ще на 25 років. Замість того, аби поставити заслін цьому явному порушенню Конституції і зраді державних інтересів, Верховна Рада ратифікує підписані угоди. А Конституційний суд, що також мав би стояти на сторожі Основного закону, нібито й не бачить брутальної наруги над ним.

Так, Конституція недосконала й потребує заміни. Свій проект підготувало й Всеукраїнське об’єднання “Свобода”. Його головна відмінність – націоцентричний характер й закріплення одвічної істини, що українці є господарями на своїй, Господом дарованій землі.

Однак, допоки така зміна Конституції наступить завтра, сьогодні вона залишається не тільки Основним законом Української держави, але й інструментом її захисту. Адже положення Конституції є законами прямої дії. Зокрема й ст. 17, яка передбачає: “Захист суверенітету й територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього народу”.

Сьогодні хіба сліпий не бачить, що держава в особі “гаранта Конституції” та промосковської більшості у Верховній раді не тільки не захищає, але й цілеспрямовано здає Російській державі українські національні інтереси у сфері економічної та інформаційної безпеки й ставить під загрозу суверенітет та територіальну цілісність України.

А тому, Українську державу окупувала чужоземна агентура, то, відповідно до Конституції, сам український народ має право стати на її захист та шляхом непокори раз і на завжди змести з лиця української землі рабську, лакейську й промосковську владу.

Автор: Олександр СИЧ, депутат Івано-Франківської обласної ради, голова Івано-Франківської обласної організації ВО ”Свобода”