Захищати найбідніших українців від подорожчання пропонують запровадженням соціальних карток

Уряд Азарова може відмовитися від державного регулювання цін на харчі. Захищати найбідніших українців від подорожчання пропонують запровадженням соціальних карток для придбання харчів за мінімальними цінами.

Якщо до категорії найбідніших влада зарахує лише пенсіонерів, що отримують мінімальну пенсію, а таких в Україні понад 9 мільйонів, то продуктові картки доведеться видавати кожному п‘ятому українцеві.

Запровадження карток ініціює міністр аграрної політики Микола Присяжнюк.

Він вважає, що, забезпечивши незаможних громадян соціальними картками з правом на купівлю харчів задешево, держава зможе скасувати регулювання цін на харчі, тобто, перестане обмежувати їх зростання для платоспоможної частини суспільства.

Аграрні чиновники вважають, що той крок допоможе ринкові сформувати реальні ціни на сільськогосподарську продукцію (адекватні вкладеній у неї працю) і таким чином допомогти її виробникам.

Чи допоможе це селянам?

Втім, селяни, з якими я розмовляла на м‘ясному ринку в моєму мікрорайоні, до урядової ініціативи ставляться з пересторогою:

“Я осьо привезла свою свиню – я її кормила рік! І я зараз начну бідним по карточці давати? Нехай для бідних роблять магазин! Та нехай государство закупляє подешевше та й продає”.

Селяни погоджуються з державою в одному – попри високі ціни на сільгосппродукцію на ринках, вона, на їхню думку, залишається недооціненою. Жінка, яка привезла до Києва м‘ясо із Жашківського району Черкаської області, каже, що навіть дуже приблизні підрахунки вкладених часу, праці та кормів свідчать, що та продукція має коштувати дорожче.

“Зараз свиней і телят вирощувати невигідно. Попробуйте викормити – зараз же село занапастили. Ви бачили, що на селі робиться? Ферми розвалили, розбомбили, навіть кирпичі розтаскали. А вони (влада) замість піднімати село, розказують нам про краще життя”.

Намір влади допомогти виробникам харчів відмовою від стримування цін торгівці м‘ясом оцінюють скептично. Ринок, каже одна з продавщиць, не обдуриш – ціну насправді диктує покупець, відтак влада має передусім дбати про нього та його зарплатню. Нині ж обсяги продажів зменшились, бо зменшилась купівельна спроможність - у людей просто немає грошей.

До нашої жіночої розмови у м‘ясному павільйоні долучився чоловік, який рубає м‘ясо. Не випускаючи з рук сокири, емоційно розповів, що вже другий десяток років спостерігає, як дії влади радикально розходяться із заявленими нею намірами підтримати та врятувати село.

“Цукрозаводи порізали на металолом! Україна стоїть, як після війни! Подивіться, які поля столять – бур‘яни суцільні! Нащо людям картки? Вони що, робить не хотять? Дайте людям роботу або вже заженіть їх у гетто з тими картками!”.

Із м‘ясного павільйона, який за час моєї розмови з продавцями перетворився на розтривожений вулик, іду на стихійний базарчик, куди селяни з-під Києва привозять молоко та овочі-фрукти.

Дядько Петро із прилеглого до Києва села Погреби торгує молоком і свою цінову політику пояснює так: продаю за ту максимальну ціну, за яку купують. А взагалі власник корови вважає, що молоко має коштувати дорожче, однак мало вірить у те, що запровадження продовольчих карток та відмова держави від регулювання цін – це той шлях, який вирішить проблеми села.

“Нічого ті картки не поможуть. Треба бідним людям давать пенсію нормальну – тоді воно буде зовсім іначе. Картки – це так – замилювання очей”.

Сусід дядька Петра, Михайло, на стихійному базарчику торгує полуницями. Від владної ініціативи користі не очікує, бо впевнений, що потреба у пільгах та державному регулюванні відпаде сама собою, коли працюватиме економіка. Тоді люди матимуть роботу, що у свою чергу дасть надію і непрацездатним на підвищення виплат та пенсій.

“Коли у людини є реальні гроші в кишені, вона купує і не торгується. А коли їх немає, вона за кожну гривню починає торгуватися. Проблема тільки в цьому”.

Для запровадження карток немає грошей

Економічні екперти, на відміну від опитаних мною киян, не бачать нічого незвичайного у самій ідеї запровадження соціальних карток. Експерт Центру перспективних досліджень Олександр Жолудь серед переваг від можливого запровадження продовольчих карток назвав адресний перехід грошей до тих незаможних українців, які їх найбільше потребують.

За нинішньої ситуації дешевий хліб, на який регулюються ціни в усіх регіонах України, купує за однакову ціну і людина з низькими доходами, і людина з великими доходами.

Отже, якщо немає можливості дати гроші напряму, то, даючи картки найбіднішим, можна бути впевненими, що саме вони отримають цю пільгу, а не всі. Це, на думку Олександра Жолудя, сприятиме більш справедливому розподілу бюджетних надходжень.

Негатив у запровадженні карток під час економічної кризи експерт бачить у тому, що на їх запровадження зараз просто немає грошей.

“Якщо зараз держава надає субсидії для виробників продовольчої продукції і розподіляє її серед споживачів, - це одне. А якщо уряд просто надрукує незабезпечені фінансами картки, які ніхто не схоче приймати (крім тих, кого змусять їх приймати), то це нічому не допоможе”.

У цілому ж перехід до продуктових карток експерт не вважає чимось принципово поганим, оскільки це, на його думку, може допомогти найбіднішим людям, якщо держава покриватиме різницю між сумою, яку сплачує бідна людина, і людина із середніми доходами.

Опозиція скритикувала карткові ініціативи уряду, назвавши їх «верхом оригінальності і цинічності», нагадала, що останнього разу продуктові картки були під час війни, коли була блокада Ленінграда, а ще під час перебудови, коли вся країна цілодобово стояла у чергах з талонами на цукор.

Чи можуть черги повернутися? Олександр Жолудь каже, що нині у дуже багатьох розвинутих країнах світу існують відповідні сертифікати і черг церез це не виникає. Але під ці сертифікати мусять бути завжди гроші в бюджеті, - наголошує експерт. У державному бюджеті України на 2010 рік грошей під продуктові картки не виділено.