Двигуном прогресу була й залишається наука

Двигуном прогресу була й залишається наука. На визнання заслуг науковців ось уже …. рік відзначаємо їхнє професійне свято, віддаючи шану тим, хто втілює у життя свої найсміливіші задуми та ще й здатен науково обґрунтувати їхнє право на існування. Напередодні свята наш кореспондент побував у Коломийській дослідній станції Івано-Франківського інститут агропромислового виробництва, яке очолює кандидат с.-г. наук Галина Куничак, і де трудяться на благо розвитку сільського господарства України кращі науковці й справжні фахівці своєї справи.

— Не зважаючи на складний економічний період, — розповідає Галина Іванівна, — наше господарство намагається не збавляти темпів роботи і йти в ногу з часом. Кожен із чотирьох відділів — рослинництва, селекції, землеробства і насінництва працює над завданнями ведення науково-дослідних робіт уже на 2011—2016 роки, тобто, формуємо план робіт на наступних п’ять років. Його розглядатиме Національна академія аграрних наук України разом з представниками провідних аграрних інститутів. Ми подали на розгляд замість колишніх 23-ох двадцять п’ять запланованих наукових досліджень. Подали також заявки на ті наукові роботи, які зараз найактуальніші в контексті розв’язання проблем сільського господарства. Наприклад: біологічне землеробство, органічне землеробство, тобто — екологічне вирощення продукцій рослинництва і тваринництва. При цьому важливе значення надається розумному використанню засобів догляду за посівами, міндобрив та ін. Так само тваринництво має розвиватись в умовах, максимально наближених до природного середовища для тих чи інших видів. Поряд із цим сьогоднішня наука тримає курс на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, яке також має свої плюси і мінуси. Ще один пріоритетний напрям — енергетичні культури, оскільки природний запас нафти і газу обмежений, і це проблема не тільки для України. У нас уже знають про енергоможливості ріпака, про виробництво етанолу з цукрових буряків, з кукурудзи, пшениці. Є також технології вирощування твердого палива — енергетичної верби, міскантуса (який уже садять деякі господарства нашої області). З цих багаторічних культур згодом роблять пилети, брикети, які й застосовують як паливо. Звісно, що для кожного з етапів цього процесу необхідна сучасна техніка — для посадки, для збору, переробки і для застосування.

— По науково-технічній програмі землеробства, — долучається до розмови Світлана Яцик, — теж працюємо над низкою актуальних проблем. Наприклад, зональні системи землеробства, орієнтовані на кожен конкретний регіон. У зв’язку з цим Кабмін у лютому ц. р. прийняв постанову про нормативи оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах, яких треба дотримуватись.

Нове часто — це добре забуте старе. Тож нині науковці знову взяли до уваги вирощування сидератних (проміжних) культур. Вони роблять розрив між зерновими, стаючи водночас поживою для ґрунту (люпин, хрестоцвіті, ріпак, гірчиця), покращуючи його структуру і вміст елементів живлення. Щодо обробітку ґрунту, то й тут важливо дотримуватись диференціації: є культури, яким необхідна для посіву глибока оранка, іншим — мілка. Вивчається питання нульового обробітку землі.

Роботи у науковців вистачає, тож є і нагода втілити свій досвід у наукових роботах. Фахівці дослідної станції готують три кандидатські дисертації з актуальних аграрних питань, а це означає, що науковий потенціал тут з року в рік зростає. З 80 осіб половина — науковці, лаборанти, друга половина — механізатори, обслуговуючий персонал. Усі люблять свою роботу і дбають про імідж станції. Останніми роками тут вивели нові сорти культур: кормові боби «Переможець», соя «Говерла», кормові буряки «Дністер», пожитниця багатоквіткова «Коломийська», на випробуванні — багаторічні трави «Тимофіївка» і «Довбушанка».

Фахівці дослідної станції плідно співпрацюють із науковими виданнями України, із засобами масової інформації, з обласною дорадчою службою, що допомагає і рекламувати, і збувати продукцію станції. Насіння Коломийської дослідної користується попитом: його охоче закуповують аграрії Київщини, Закарпаття, Вінничини, Хмельниччини, Тернопілля, Львівщини і, звісно, Івано-Франківщини. Сюди телефонують і приходять за досвідом не тільки колеги-сільськогосподарники, а й навіть звичайні ґазди, які мають бажання обробляти свою присадибу по-науковому. Усіх тут вислухають і обов’язково допоможуть: і порадою, і насінням. Про здобутки станції свідчить і те, що її директора Галину Куничак з нагоди свята і за багаторічну плідну наукову діяльність у галузі аграрної науки, забезпечення виконання науково-технічних програм і досліджень, нагороджено Почесною грамотою президії Української Академії аграрних наук. На це Галина Іванівна лиш переконливо зауважує: без колективу, без спільної злагодженої праці на успішний результат розраховувати марно.

— Нам пощастило, — каже Галина Куничак, — що ось уже сорок п’ять років у нашому господарстві трудиться досвідчений і відомий далеко за межами станції аграрій — Ганна Кобилянська. Якраз 10 травня ми відзначали 45-річчя її професійної відданості дослідній станції.

Ганна Миколаївна нині — заввідділом первинного елітного насінництва, заслужений працівник сільського господарства України. А починалось усе з дівочої мрії, яка зародилась у юній душі після перегляду старого радянського фільму «Гроза над полями». Там головна героїня, молодий агроном об’їздила поля на бричці, запряженій кіньми. І так легко неслися неозорим ланом ті коні, так грайливо розвівав літній вітер косинку на дівочій голові, що юна Ганна захотіла й сама так «літати» над пшеничним морем…

Так і сталось. Після Снятинського аграрного технікуму її призначили на посаду агронома колгоспу «Зоря комунізму» (с. Коршів), саме таку бричку, правда, двоколісну, однокінну, видали молодому фахівцю в розпорядження. Досі згадує, як спершу не вміла нею керувати, навіть в окопі опинялась.

Після того стільки вітрів прошуміло над полями! Ганна Миколаївна вийшла заміж. Народила двох діточок — Ірину (трудиться тепер у дослідній станції) й Ігоря (хірург Рівненської обласної лікарні). Чоловік, на жаль, помер сім років тому. Після декрету пішла працювати на дослідну станцію, яка, врешті, стала її долею. Починала лаборантом. Пройшла усі щаблі фахового зростання: була молодшим науковим працівником, потім науковим працівником, старшим науковим працівником, завлабораторією первинного насінництва. Без відриву від виробництва закінчила з відзнакою Львівський с.-г. інститут. Усі 45 років її справою було розмноження і впровадження нових сортів с.-г. культур — усього 28 культур 60-ти сортів! Співпрацює з агрономами сусідніх господарств району й області, підказує, радить. Разом з Ганною Миколаївною у відділу насінництва трудяться восьмеро науково-технічних працівників, а вона по пам’яті називає мені неймовірну кількість сортів зернових, зернобобових та інших культур, які вирощує відділ.

— Нині з’являється багато нових сортів, — додає Галина Куничак. — Це все треба оцінити, впровадити у виробництво — якраз Ганна Миколаївна уміє це зробити найкраще. Просимо її залишатися з нами, ділитися своїм безцінним досвідом. Цінуємо її як справжнього фахівця, тож контракт про роботу постійно продовжуємо. З усією відповідальністю можна сказати, що на таких людям, як Ганна Кобилянська, й тримається наша наука. Тож хочеться привітати Ганну Миколаївну із такою вагомою датою — 45-річчям сумлінної праці в нашій дослідній станції, і побажати їй ще багато весен зустрічати в добрі, здоров’ї, радості. А всіх колег, науковців, працівників господарства щиро вітаю із нашим професійним святом — Днем науки. З цієї нагоди бажаю всім оптимізму, підкорення нових наукових горизонтів, успіхів і процвітання — в душах, у родинах, на роботі.