Катинський фатум Польщі

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2010-04-13 02:31:35

Символізм Катині має для поляків справді чорний колір. Сталося жахливе. Польща, вшановуючи в 70-ту річницю катинського злочину пам‘ять про понад 20 тисяч польських військовополонених, які стали жертвами совєтського режиму, зазнала в тій же Катині ще одну з найстрашніших у своїй історії (й навіть світовій) втрат і опинилася, по суті, без свого державного проводу. Минулої суботи біля Смоленська зазнав катастрофи президентський літак на чолі з Лехом Качинським, який прямував до Катині на вшанування жертв сталінських репресій.

Разом із президентом загинули і його дружина Марія та всі співробітники президентської адміністрації, голова генштабу польських збройних сил, провідні офіцери та генерали, двоє віце-маршалків сейму, депутати сейму та сенату, члени уряду, голова нацбанку, керівник інституту національної пам’яті та інші відомі поляки, які були на борту літака. Всього 96 осіб.

Словом, у Катині знову загинув цвіт польської нації. Легендарний керівник польського руху “Солідарність” і колишній президент Польщі Лех Валенса з цього приводу сказав: “Тоді у Катині вони стріляли у потилицю нашій інтеліренції, а тепер ми втратили частину еліти в авіакатастрофі. Це — Катинь, частина друга”.

Повідомляють, що за випадковим збігом обставин у тому ж фатальному літаку не полетів і рідний брат-близнюк президента Ярослав Качинський, який був змушений залишитися разом із тяжко хворою мамою у варшавській лікарні. З огляду на стан її здоров’я лікарі заборонили родині говорити Ядвізі Качинській про нещастя в Росії.

Польща шокована цією трагедією, вшанування жертв, приурочене до 70-ї річниці Катині, мимоволі перетворилося в скорботу за нинішніми польськими політиками, котрі загинули біля Смоленська. У країні оголошено тижневий національний траур. Перед президентським палацом у Варшаві — тисячі поляків моляться й запалюють свічки за загиблі душі. Мабуть, серед них є й ті, які ще кілька днів тому непощадно критикували Качинського. “У момент нашої національної драми ми — разом. Немає поділу на лівицю і правицю, різниця поглядів, віросповідання, сьогодні не має значення”, — сказав маршалек сейму (спікер нижньої палати парламенту) Броніслав Коморовський, який згідно з конституцією почав виконувати обов’язки президента після трагічної смерті Качинського.

Загибель президента Польщі — це шок і трагедія для світу й України. Лех Качинський був справжнім другом українського народу, завжди підтримував волелюбні прагнення українців і під час неофіційних розмов повторював, що для нього сильна і незалежна Україна має особливе значення. Він підтримав Помаранчеву революцію, на офіційному рівні лобіював інтереси України на міжнародній арені. Не дивно, що свої співчуття польському народові висловили не лише наші державні чинники, а й ОУН (б), ВО “Свобода”, навіть попри те, що останнім часом вони різко критикували Польщу за розпалювання антиукраїнських настроїв.

“Пан президент був симпатичною людиною, тому я так і не розумів нагінки на нього і його брата з боку величeзної кількості поляків, — розповів учора для “Галичини” уродженець Прикарпаття, а нині громадянин Швайцарії Любомир Т. Винник, який добре знається на польських справах і був особисто знайомий з Л. Качинським. — Як його тільки не висміювали, як із нього тільки не кпили навіть мої польські знайомі. А він, незважаючи на свої маленькі делікатні руки і невеликий зріст, був великим патріотом свого краю, який не піддався ані східним, ані західним впливам чи натискам. Бо коли б піддався, може б, і ще жив. Бо не мусив би летіти три дні по першій урочистій церемонії в Катині, яка відбулася 7 квітня, де був також Путін, щоб не зустрічатися з тими, предки яких убили по-зрадницьки 22 тисячі його земляків.

Лех Качинський народився 1949 року в Варшаві. Його батько у лавах підпільної Армії Крайової брав участь у Варшавському повстанні. У 70-х роках Лех Качинський був активним членом правозахисного руху в Польщі, пізніше — співробітником профспілкового руху “Солідарність”, був радником комітету страйкарів на корабельні в ўданську під час протестів у серпні 1980 року. У 1989—1993 рр. він депутат сенату, а потім сейму Польщі. 2000—2001 рр. — міністр юстиції Польщі в уряді прем’єра Є.Бузека. 2002—2005 рр. — мер Варшави. із 2005 року — президент Польщі. Мав гострі розбіжності з попереднім президентом Л.Валенсою. Екс-президент України В. Ющенко 2007 року нагородив Л.Качинського орденом Ярослава Мудрого I ст.

І ось раптом його не стало, і впродовж декількох годин він став народним героєм. Виявляється, був досконалим, великим, мудрим, добрим, ба, геніяльним. Один мій приятель з Кракова ще декілька днів тому не мав для нього іншої назви, як “Качор”, “курдупель” і т. д., а нині він уже плакав у слухавку… Отаке то з людьми. А щоб заслужити їх пошану, належить напочатку вмерти”.

Любомир Т.Винник у червні 2005 року як кореспондент берлінської газети “Junge Freiheit” брав інтерв’ю у Леха Качинського. На це йому, як розповідає, було виділено півгодини, а спілкувався він із польським чільником вдвоє довше. Наступні півгодини з президентом вони розмовляли приватно на різноманітні теми, в тому числі про долю самого Винника. “Бо це ж не часто буває, що з Захoду приїжджає журналіст, який працює для німецької газети, а не є німцем”, — каже пан Любомир. Він, власне, тоді і зазнимкував Качинського, як той розглядав його варшавські фотознімки з 1971—1973 років, коли Любомир Т.Винник був ще штатним фотокореспондентом варшавського журналу “Stolica”.

У Польщі напередодні 70-х роковин Катині точилася своєрідна боротьба між президентом Л.Качинським і прем’єр-міністром Д.Туском за участь у поминальних заходах. Після появи інформації про запрошення глави польського уряду до Катині Качинський висловив побажання й щодо своєї поїздки в Росію. Однак Кремль запросив лише прем‘єр-міністра Туска, тому президент вирішив приїхати до Катині пізніше, 10 квітня. Росія спершу не сприяла організації цього візиту. Адже Л.Качинський не був русофілом і в роки свого президентства не побував у Кремлі жодного разу. Ці відносини з Москвою особливо погіршилися після Помаранчевої революції в Україні, коли Польща підтримала В. Ющенка. Торік польський парламент прийняв спеціальну резолюцію, в якій розстріл польських офіцерів назвав геноцидом. Кремль не погоджується з польською оцінкою, побоюючись матеріяльних претензій з боку поляків. Тим паче, що нині Європейський суд з прав людини розглядає групову скаргу в цій справі, яку внесли громадяни Польщі проти Росії. Автор: Мирко МАДЯРСЬКИЙ для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі