The New York Times: На ринку ідей говорять гроші?

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2010-04-12 03:56:27

Суддя Верховного суду Бенджамін Кардосо одного разу сказав, що “слід весь час слідкувати за метафорами в законі, бо, починаючи як засоби для звільнення думки, вони часто закінчують її поневоленням”. На попередження Кардосо звернула увагу група першорядних дослідників першої поправки до Конституції, що зібралися 27 березня в Центрі правосуддя імені Бреннана Нью-Йоркського університету, щоб обговорити останнє рішення Суду у справі про фінансування виборчих кампаній “Citizens United проти Федеральної виборчої комісії” [Citizens United v. Federal Election Commission].

Метафори, що їх ретельно досліджували учасники зустрічі – “ринок ідей” [marketplace of ideas] і “гроші говорять” [money talks] – відіграли важливу роль в обґрунтуванні цього рішення. З перспективи тих, хто вважає, що цю справу вирішили неправильно (а так вважає майже кожен учасник зустрічі), перша метафора – запроваджена в дискурс давно покійним суддею Олівером Венделом Голмсом – є проблемною, тому що прокладає шлях до другої.

Називання обміну поглядами під час демократичної процедури обговорення “ринком ідей” може означати одну з двох речей: (1) висловлення політичної думки відбувається на такому самому ринку, як інші, і її виробництво та маркетинг нічим не відрізняються від виробництва і маркетингу, скажімо, кока-коли; або (2) арену, на якій виробляють і споживають політичні погляди, можна уявити як ринок, якщо ми зробимо певну корекцію у світлі різниці між банками кока-коли – які можна вважати взаємозамінними одиницями, кожна з яких подібна до інших – і ідеями, які не можна і не слід вважати такими. (Ідеї не змагаються за частки ринку; ідеї не можна розташувати на шкалі ефективності або максимізації багатства; ідеї не перепроектовують і не переупаковують що два або три бізнес-цикли).

Більшість суддів у цій справі (слідом за більшістю у справі Баклі проти Валео) сприймає цю метафору в її першому значенні, тобто не вважає її метафорою, а сприймає буквально – погляд є товаром, який виставлено на продаж – і якщо вже це припущення всі поділяють (його ніколи не ставили під сумнів у справі Citizens United), то що більше ми маємо цього товару, то краще і менш переконливе будь-яке обґрунтування для регулювання або зменшення його потоку.

Контраргументи, представлені багатьма на цій зустрічі, починаються з того, що політичні погляди не є таким видом товару. Це не той самостійний продукт безсумнівної цінності, якого ми не можемо мати дуже багато. Він радше є товаром на додачу до більшого блага, якому він сприяє, блага демократичного прийняття рішень як необхідного засобу самоврядування, яке здійснюють поінформовані громадяни. І якщо це так, якщо сенсом висловлення політичного погляду є допомогти нам прийняти раціональні рішення про кандидатів і їхню політику, то є сенс поставити запитання про особливу форму висловлення політичного погляду – такі, які фінансують корпорації чи громадські організації – чи дійсно вона робить внесок у більше благо, якому має служити. І якщо відповіддю є “ні”, то, як видається, розумно регулювати її.

Це далекосяжний аргумент, який не тільки усуває висловлення політичних точок зору з площини ринкової економіки (даючи при цьому їм власну економіку з неекономічною валютою), а й прямує до підпорядкування політичного погляду як цінності цінностям, пов’язаним з виборами і агітацією. Залишається велике питання, що постає першим, свобода слова є гарантована першою поправкою або демократією? Більшість суддів у справі Citizens United припускає, що і одне, і друге – те саме, припускає, що цінність вільного висловлення поглядів є, власне, суттю демократії, а тому ніщо не може дорівнятися до неї.

Учасники зустрічі, з іншого боку, говорили, що не існує жодного загального права на вільне висловлення думки, немає універсальної цінності, якій мають підпорядковуватися інші цінності в разі їх конфлікту. Це справа напряму, з якого ви починаєте свої міркування. Починаєте із захисту вільного висловлення думки як загального імперативу, а потім визначаєте, чи суперечать йому правові норми, встановлені державою? Або ж починаєте із цілей певної діяльності і дозволяєте їй стільки свободи, скільки сприятиме досягненню цілей цієї діяльності? (Те саме запитання часто ставлять про право вільного висловлення думки викладачів і студентів). Звичайно, діяльність тут не може бути будь-якою, якщо її цілі мають на меті підмінити собою призначення та цілі першої поправки. Але якщо цією діяльністю є демократія, то можна стверджувати, що вірність їй є важливішою, ніж вірність одній з її процедур. (Пуристи права вільного висловлення поглядів ненавидять іменування своєї улюбленої цінності процедурою).

Пояснення, які я щойно навів, здебільшого є філософськими. Інший напад на рішення суду у справі Citizens United мав іншу, більш правову, доктринальну форму. У справі Сполучені Штати проти О’Браєна (1968) Верховний суд вирішив, що коли оральні та вербальні способи висловлення поглядів “поєднуються в рамках однієї поведінки” й обмеження стосується лише частини поведінки особи у вигляді оральних способів висловлення точки зору, то воно відповідає вимогам Конституції, якщо захищає важливий урядовий інтерес (зокрема інтерес у чесному та неспотвореному процесі виборів, а цей інтерес Сполучені Штати наполегливо обстоюють в інших країнах).

На підставі справи O’Браєна можна стверджувати, і власне це стверджували на зустрічі, що жертвування та витрачання грошей на виборах, радше, не є власне висловленням погляду, а поведінкою, яка повинна сприяти висловленню думок, збільшуючи їх обсяг. Суть зводиться до того, що жертвування та витрачання грошей може бути засобом реалізації права, але не є правом самим по собі, і регулювання цього процесу може залишити право непорушеним. (Ви маєте право крикнути світу: “Я люблю Мері”, і ви можете заплатити пілотам, які напишуть ваші слова у повітрі, але якщо існуватиме закон, який заборонятиме або обмежуватиме такі вправи в повітрі, ваше право висловити вашу любов не буде порушено). Чи існує висловлення політичних поглядів без грошей? Так. Чи корисні іноді гроші для висловлення погляду, зокрема політичного погляду? Так. Чи корисний цей засіб через те саме, що й висловлення погляду, якому він сприяє? Ні. Чи говорять гроші? Ні, гроші не говорять. Вони допомагають висловити думку, і, згідно з рішенням у справі O’Браєна, регулювання їх витрат є регулюванням поведінки.

Були інші аргументи, озвучені на зустрічі (рівність, а не свобода висловлення думки – це та цінність, яку ми повинні впроваджувати; спотворення або корумпування процесу – саме те, через що ми повинні хвилюватися), і відбулося обговорення конституційних поправок, запропонованих деякими організаціями, представленими на місці. Але це було сказано радше з нагоди, і всі ці речі заледве чи справили враження. Ці люди думають, що переможуть, і як сказав один з учасників, рішення у справі Citizens United було вже занадто далеким від практики й “сидить на бульці”, яка готова луснути будь-коли. На більшості конференцій, у яких я брав участь, такі слова – це просто несерйозні байки. Але тут спікерами були відомі професори права, декани престижних юридичних коледжів, правники, які виступали в Суді та офіційно і неофіційно взаємодіяли із суддями. Наприкінці зустрічі, коли я вже залишав її, мені спало на гадку, що внаслідок того, що було сказано та запропоновано, щось таки може змінитися у світі фактично. Сама ця думка змусила мене нервувати.

Автор: Стенлі ФІШ [Stanley Fish]
Назва оригіналу: Does Money Talk in the Marketplace of Ideas?
Джерело: The New York Times, 05.04.2010
Зреферував: Омелян Радимський, Західна аналітична група
Обговорити на форумі