“Послужи ж, моя ти зброє, молодій іще силі!..” – під такою крилатою Шевченківською назвою в академічному обласному муздрамтеатрі ім. Івана Франка відбулася березнева урочиста академія з нагоди 196-их роковин з дня народження Тараса Шевченка. Автор сценарію і режисер-постановник – заслужений працівник культури України Надія Грицан.
У цьому змістовному музично-поетичному дійстві взяли участь кращі творчі колективи Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника: академічний хор, чоловічий хор, поетичний театр, ансамбль бандуристів, ансамбль танцю “Дивосвіт”, вокальний ансамбль “Коло”.
“Для багатьох поколінь українців – і не тільки українців Шевченко означає так багато, що створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, що він завжди з нами. Та це тільки ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне – невичерпний і нескінченний, – сказав на початку свого виступу голова обласної ради Ігор Олійник. – Ми на безкінечному шляху до Шевченка. Нам ще йти і йти до його осягнення…. Тараса Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе – свій час і Україну в ньому. Адже кожне осмислення його та його творчості – традиційне чи модерне, шанобливе чи бунтівне – повертає нас до роздумів про самих себе, до роздумів про Шевченка і Україну, до роздумів про Шевченка і світ. Та чи можемо сповна уявити собі, що за його творчістю стояло, скільки вона вимагала душевних сил і боротьби, скільки було мук і болю, скільки для нього треба було прозрінь думки і висоти духу?
Щоб краще зрозуміти Шевченка, потрібно повністю осягнути його як сучасника людей, проблем, суспільства 19-го століття, а також конкретний контекст політичного, ідеологічного, культурного життя Російської імперії того періоду, в якому постало і утверджувалося нове, шевченківське самоусвідомлення України…
Поява великого Шевченкового феномена була не несподіванкою, а, навпаки, закономірністю. Почуття саможертовної любові до України висловлено в його творах з такою силою пристрасті, що до них важко відшукати аналогій. Ніколи й ні вчому не підносив Шевченко свій народ над іншими, взагалі не шукав у ньому рис, які були би властиві лише йому і більше нікому.
Він був не націоналістом чи інтернаціоналістом, а сином свого часу і свого народу, поділяв їхні вади в малому, але у великому, значному – йшов на цілу епоху попереду. Знав свій обов’язок перед світовою сім’єю народів, але мав мужність і тій сім’ї народів нагадати про її вселюдський обов’язок перед українською нацією, без рівноправного утвердження якої світ буде неповний і несправедливий, отже, і не матиме виправдання перед совістю й розумом.
Не про гординю чи самозвеличення йшлося, не про суперництво з кимось, а про правду і справедливість. Зрештою, й нині мусимо це доводити світу.
Так, 3 березня відбулася позачергова 36 сесія Івано-Франківської обласної ради, на якій депутати звернулися до Європейського парламенту – переглянути свою Резолюцію в частині пункту 20, який засуджує Указ Президента України Віктора Ющенка про присвоєння Голові Проводу ОУН Степану Бандері звання Героя України (посмертно) і рекомендує новому українському керівництву переглянути рішення свого попередника. Бо оцінювати історію можна тільки знаючи її досконало.
Сьогодні ми захоплюємося високим образом Кобзаря, його громадянською принциповістю і моральною чистотою, почуттям соціальної і національної справедливості, відданістю правді і свободі, але разом з тим Шевченко дуже специфічний у характері і майже недосяжний в енергії викривання псевдопатріотизму, рабства, лакейства, громадянського лінивства, втрати традицій героїчної боротьби предків за свободу.
Перед ним стояло не лише питання про те, яким повинен бути його народ, але й про те, бути чи не бути йому взагалі.
Чи не тому образ України – це найсвітліший і водночас найдраматичніший образ у творчості Тараса Шевченка. У нього були ніби дві України: Україна як неминуща основа і Україна як історичний момент, Україна – мати і Україна блудна, Україна лицарів і Україна рабів. Цю другу історично спотворену минущу Україну він проклинав заради першої – України невмирущої.
Тарас Шевченка без особливого перебільшення можна вважати “батьком” української національної ідеї, сформованої у традиційній для цивілізованої Європи формі. Його поезія змогла не лише забезпечити зв’язок часів, але й поклала початок перетворення української етнографічної маси, що фактично втратила свою власну політичну еліту і, здавалось, була приречена на асиміляцію, в європейську націю, давши розуміння минулого і дороговказ у майбутнє.
За визначенням Дмитра Чижевського Україна у Шевченка “вперше у потоці історії, в єдності минулого , теперішнього і майбутнього (“І мертвих, і живих, і ненароджених” постає як самостійна філософська проблема”, що називаємо національною ідеєю.
Великий Кобзар зробив для відродження і становлення української нації чи не більше за будь-якого українського політичного діяча; відродив у ній національну самоповагу та прагнення для самостійного державно-політичного існування, поставив боротьбу за відродження держави із становища мрії у стан надії, сподівання, і, врешті, активної діяльності.
Нинішній час складний, як є складним шлях тієї нації, яка сотнями років мріє і будує свою державність. Маємо багато протиріч – і успадкованих, і історичних, і набутих . Державність дуже часто видається неукраїнською; влада часто буває глухою, байдужою, непатріотичною. У політичній боротьбі звабуваємо наші національні пріоритети. Але не можна, опустивши руки, мовчки стояти збоку.
Сьогодні слово Шевченка має нас об’єднувати: у мові, у літературі, у мистецтві, в нашій історії і в наших традиціях , в нашій моралі, врешті – у нашій пам’яті, бо найбільша загроза-це роздрібнення українців.
Не створюймо собі кумирів.
Не спокушаймося на обіцянки.
Не сповідуймо подвійні стандарти.
Пам’ятаймо заповіти, які посилав у глибини майбутнього великий Шевченко. Серед цих заповітів перший і останній –
Свою Україну любіть
Любіть її… во время люте,
В останню тяжкую минуту,
За неї господа моліть.
Не треба визнавати власне безсилля, чекаючи, що хтось за нас щось зробить.
Станьмо господарями у своїй державі “І буде син, і буде мати, і будуть люди на землі”.
Слава Україні!
Слава її Героям!
Слава Великому Українцю Тарасу Шевченку”!
Джерело: Прес-служба голови Івано-Франківської обласної ради
Обговорити на форумі
друкувати
За просвітницької ініціативи Культурологічного проекту “Коломия – наше місто” (адвокат Михайло Петрів), запрошує вас на презентацію графічного роману “Герой поневолі”, яка відбудеться за присутності авторів 18 листопада 2015 р. в місті Коломиї…
6 жовтня Суд Європейського Союзу оголосить рішення у справі щодо захисту даних, що може означати початок важких часів для Facebook та інших інтернет-велетнів…
З настанням похолодання значно зростає небезпека виникнення пожеж в житлових будинках. Це пояснюється, в першу чергу, збільшенням періоду експлуатації печей, електронагрівальних приладів, та необережного поводження з вогнем.
У 2006-ому році в Данії, водій швидкої допомоги перевозив пацієнта з однієї лікарні до іншої.
Пацієнт - смертельно хвора людина, що провела три місяці поспіль на лікарняному ліжку. Під час поїздки він дуже хотів побачити канал Влардінген востаннє. Він хотів трошки побути на сонці та вітру, відчути запах води, перш ніж знову повернутися до лікарні.
Уряд передбачив 140 млн грн на реформування служби дільничих міліціонерів у невеликих населених пунктах
Згідно з дослідженням компанії Luster Premium White, мілленіали (покоління, що народилося в 90-х - початку 2000-х) витрачають на селфі у середньому 54 години на рік
22 вересня голова облдержадміністрації Олег Гончарук зустрівся з командиром новоутвореної 10-ї гірсько-піхотної бригади, Героєм України, підполковником Василем Зубаничем.
Швейцарський фінансовий холдинг опублікував рейтинг, в якому підраховано кількість годин, які доведеться пропрацювати середньостатистичним жителям різних міст для того, щоб дозволити собі iPhone 6 (
850 тисяч біженців приїдуть у ЄС впродовж наступних двох років. І це лише мінімальні розрахунки, які оприлюднили в ООН.
