Значна частина українців готова давати хабарі

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2010-01-25 12:10:23

Значна частина українців готова давати хабарі. Це загальна “хвороба” суспільства, анамнез якої знаходиться практично на видноті. Довідатися ж про розцінки послуг продажних чиновників, за бажання, можна в коридорах самих відомств і установ - “прейскуранти” на подив прозорі та відкриті. При цьому люди, які “дають”, переважно не прагнуть звертатися до правоохоронних органів зі скаргами через невпевненість у об’єктивності судів і невідворотності покарання хабарників. Або звертаються по тому, як хабарник не виконав взятих на себе зобов’язань – тобто, просто їх обманув. А для повноцінного викриття дуже запізно йти в міліцію після того, як тебе “кинули” подібним чином, що, до речі, стається нерідко.

Суми “гонорарів” хабарників нині ростуть з поправкою на ризик. Судячи з усього, систему хабарництва зламати в цілому ще не вдалося. Напевне, такого завдання нині і бути не може, оскільки всім зрозуміло - це процес довготривалий, можна сказати, навіть ментально орієнтований. Найперше, необхідно у громаді, владі, в законодавця, судді та правоохоронця виховати зовсім іншу культуру, непримиренну до будь-кого, хто є здирником при посаді. Нинішнім пріоритетом всього блоку правоохоронних органів, які стоять на заваді чиновницького здирництва, є порушення кримінальних справ саме щодо хабарників найвищого ґатунку і посадового рангу, аби знекровити й, даруйте на слові, обезголовити руйнівний процес купівлі всього на світі – земель, дипломів, дозволів, часток бізнесу тощо – який нині так знеславлює українську державу перед міжнародною спільнотою й самими собою.

Але гіркота від розуміння метастазного діагнозу хвороби “хабарництво” має відчуватися не лише у тих, хто безпосередньо її “лікує”. Як не дивно, та винними у тій епідемії є у значній мірі і перенощики “інфекції” (себто мзди) наші прості й не зовсім громадяни, які призвичаїлися з давніх-давен віддячувати доброзичливого господаря чи розпорядника певних керівних чи регуляторних функцій. Раніше то були борзі цуценята, так звані “поляни щедрості” чи просто подарункові презенти. Сучасний кабінетний володар, як нам оповіли у Департаменті ДСБЕЗ МВС України, прагне від прохача швидкого, безпечного розрахунку за свою позитивну роль у розв’язанні того чи іншого питання. Причому, суми гонорарів нині ростуть з поправкою на ризик – залежно від того, як працюють правоохоронні органи. Судячи з тих мішків грошей, з якими викривали в останній час подібних “доброчинців”, дієва активність оперативних служб є високою як ніколи…

Розумні здирники “працюють” через посередників і благодійні фонди. Звісно, певні позитивні тенденції і зрушення у протихабарницькій царині таки відбулися. Можна навіть сказати, що вони є тектонічними, бо почалися давно і, сподіваюся на те, продовжаться далі, впливаючи на проблему й надалі з невпинною силою. Не зважаючи на певне зниження кількості викритих минулоріч фактів хабарництва, посадовців, яких притягують за те до відповідальності, побільшало – 8,4 тисячі різноманітних керівників й відповідальних працівників, які пропонували свої послуги оптом і у роздріб, таки стали фігурантами кримінальних справ. Перш за все, зрушення відбулися в якості документування згаданої категорії злочинів та свідомому відході від формування сумнозвісних “дутих” показників. Зокрема, це призвело до того, що у 2009-му вдалося більше викрити службовців органів державної влади і управління (майже дві тисячі) та контролюючих структур (понад тисячу осіб). Зріс рівень посадовців, прізвища яких з’являлися на палітурках кримінальних справ і які затримувалися чи потрапляли за грати слідчих ізоляторів. Тобто, у неприємній компанії, завдяки старанням борців з економічною злочинністю, поруч із лиходіями опинилися 24 управлінця обласного рівня, понад вісім десятків начальників різногалузевих управлінь і відділів, 34 голови райдержадміністрацій та їхніх заступників (держслужбовці III-IV категорій). Такого в історії міліції незалежної України ще не ставалося! Хоча на початку 2000-х, якщо вдавалося зловити на гарячому заступника керманича РДА, це не вважалося неабияким успіхом, швидше – викликом чинній владі.

- Хабарники сьогодні дійсно беруть усе більше, і справа навіть не у їхній нахабності, – зазначає Юрій Дігтяр, заступник начальника Департаменту ДСБЕЗ МВС України. – Як не боляче, а такі люди дедалі набираються своєрідного досвіду, використовуючи все нові й нові, більш вишукані способи та схеми здобуття кримінальних “зарплат”. Нерідко здирники працюють через посередників, різні благодійні фонди, комерційні структури-одноденки, причому більшість тих операцій й “відмивок” відбуваються у безготівковому режимові. Дехто не просто просить, а вимагає передачі саме безготівкових траншів. Приміром, півтора роки тому ми затримували голову суду одного з міст на сході України, яка сама не брала хабарів – діяла обережно, через адвоката або помічницю, яким “делегувала” парламентерські повноваження - вести перемовини із бажаючими зробити свій посильний внесок у покращення її матеріального становища. В одному з випадків ця суддя взяла у помічника-поплічника черговий “гонорар” (від людини, яка попередньо звернулася у міліцію) і три доби тримала його в себе у сейфі – він там своєрідним чином відлежувався. Лише коли ця пані відкрила той схов і взяла гроші, її схопили на гарячому. Тому, викриваючи хабарників, міліцейським оперативникам повсякчас потрібно турбуватися, аби “мічені” кошти нікуди не поділися і не випали з поля зору розробників операції, інакше злочинцю вдасться уникнути відповідальності. Звісно, для того проводяться усілякі специфічні заходи, які вимагають від сищиків того ж ДСБЕЗ високого професіоналізму, витримки і міцної нервової системи.

До речі, щодо фондів. Ця тема в розвитку і надалі має стати для нас дуже перспективною в сенсі перекриття можливого “краника” підживлення братії хапуг. Проблема в тім, що слідство ще не напрацювало достатнього досвіду, аби розробити адекватний механізм розслідування подібних конвертацій хабарів. Приміром, у минулорічній справі щодо одного з посадовців структурного підрозділу Академії аграрних наук БЕЗзівці мали справу зі штучним розділенням мзди на транші – готівкові і безготівкові. Попри всі складнощі, отримувача тих “переказів” таки перепровадили до ізолятора тимчасового тримання. Затримання відбулося після розробки цікавої комбінації, втіленої спільно із працівниками банку, куди прийшла частина хабара. Ще безготівкові хабарі маскують під благодійну допомогу, консалтингові, маркетингові послуги – і насправді вирахувати, що певні консультації є нічим іншим, як блефом, “повітрям”, доволі непросто, - зазначає Валерій Коряк.

Начальник відділу боротьби із хабарництвом ДДСБЕЗ МВС Валерій Коряк, який брав безпосередню участь у багатьох резонансних викриттях “білокомірцевих” злочинців, говорить, що, окрім звичного опрацювання оперативної інформації, в останні роки служба почала концентруватися саме не посадовцях високого рівня – найвищий ступінь цікавості був і досі є стосовно тих, хто наділений розпорядчими функціями у земельній та контрольно-дозвільний сферах. Саме вони і є джерелами, відкіля зливаються в ріки нелегальні доходи, що потрапляють у руки нечестивих чиновників, які навчилася задорого продавати свої підписи, роблячи їх дійсно “золотими”. Тобто змінилася стратегія нападу на уявного ворога – колись цей сектор антикримінального фронту діяв, так би мовити, у широкій площині єдиного натиску, але “атаки” прогнозовано завершувалися взяттям надто дрібних “бастилій”. Зараз тактика змінилася – перш за все почали розробляти ті фігури, які, образно кажучи, є вершками, елітою хабарницької когорти, такими собі апологетами традицій, що й сформували механізми та ієрархічні “піраміди” додаткового збагачення.

Хабарник поганяє хабарником… Суддівський корпоратизм дуже потужний і чи не будь-яке рішення щодо знеславленого хабарництвом мантієносного представника Феміди є для України прецедентом, якого дуже бояться у відповідних храмах, де мала б вершитися справедливість. Із тисяч затриманих хабарників реальний термін у суді отримують одиниці. У 2009 році із усіх резонансних справ лише мер Балаклеї на Харківщині отримав 10 літ в’язниці. Той же колишній голова Апеляційного суду Миколаївської області майже рік по тому, як його спіймали на гарячому, виконував свої обов’язки і не був затриманий, очолюючи орган суду! Це стосується і багатьох голів райдержадміністрацій, яких у кращому випадку лише відсторонюють від посади (і це при мільйонних “подачках-ліваках”!), не кажучи вже про їхній арешт на період слідства. Що це означає? А те, що у тих суддівських і адміністративних руках разом з посадами лишаються важелі впливу на хід слідства. І “вищим пілотажем” будь-якого викриття хабарника є саме справедливий вердикт суду, коли білокомірцевий злочинець отримає по заслузі.

Напевне, дехто з суддів добре пам’ятає влучний вислів відомого польського літератора Мечислава Шаргана “Будь обережним із дзеркалом, інакше побачиш власне обличчя”, який наочно показує, чому у суддів не виникає бажання виносити цілком логічні й очікувані суспільством вердикти щодо хабарників, зокрема, своїх колег.

Ще варто додати, що “просунуті” сучасні хабарники не лише перевіряють гроші перед прийняттям до кишені на предмет “мічення”, користуючись послугами банків і валютних обмінників, вони вживають всіх можливих контрзаходів, які унеможливлять їхнє викриття. Приміром, аби уникнути “проколу” із переписаними номерами купюр, останні через помічників одразу розмінюють їх на іншу валюту. Валерій Коряк пригадує, як торік вони “брали” голову однієї з РДА на Чернігівщині разом із його заступником, який отримував для шефа гроші. “Подяка” за послугу спершу дві доби чекала свого часу в кабінеті цього підлеглого, а вже затим перекочувала у банк, куди змовники удвох прийшли, аби здати гроші знайомому на перевірку й обмін. Там їх і затримали. Звісно, якби підозрювані встигли з обміном, ці кошти як доказ були б втрачені.

Деякі голови селищних рад є мультимільйонерами. Звісно, хабар – не лише і не тільки гроші. Це може бути і укладання потрібних контрактів, передача товарів, надання послуг тощо. Але у відсотковому вимірі (90%) подібні варіанти не вельми поширені – хабарники почасти нетерплячі й, варто визнати, прагматичні люди: навіщо брати “натурою”, коли все, що потрібно, можна з успіхом придбати. Бартер в більшості випадків лишився в далекому радянському минулому.

До речі, затяті хабарники стають справжніми профі, коли починають відкладати чималі суми на чорний день – тобто на випадок візиту правоохоронців, розраховуючи купити і їх. А якщо не їх, то суд, припускаючи, що будь-кого можна прикупити – питання, мовляв, лише в ціні… Чи зробить після такого рішення суду будь-який посадовець, якому уперше пропонують хабар, висновок, що так, як цей негідник, робити не можна? Навряд чи.

З іншого боку, варто погодитися з думкою, що до певної міри хабарництво – не проблема, властива окремій особі, а явище, породжене системою, як спосіб виживання і гарантованого кар’єрного зростання цієї людини у тому відомчому, професійному середовищі, в якому вона надіється на успіх за умови прийняття внутрішніх “правил гри”. Юрій Дігтяр каже, що у державну службу нерідко приходять люди, які свідомо прагнуть не лише виконувати “правила”, а й намагаються стати їх розпорядниками. Зазвичай, це владні структури, які відповідають за регуляторні і контролюючі функції.

Географія хабарництва по-українськи має ту особливість, що “беруть” більші суми в економічно розвинених областях, або у зонах рекреації (Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Одеська області, Київський регіон, АР Крим, Карпати і Закарпаття). Цікаво, що рейтинг найгучніших викритих хабарів 2009-го очолюють представники місцевого самоврядування і чиновники середньої ланки. Очолює цей список голова Коблевської сільради Березанського району Миколаївщини зі спробою отримати “у конверті” 8,5 млн. гривень, на другому місці – перший заступник міського голови Вишневого на Київщині із 4,2 мільйонами і бронзовими “антипризерами” стали голова правління житлово-будівельного товариства індивідуальних забудовників “Аю-Даг” та один з членів правління, які хотіли збагатитися на 3,9 млн. гривень. Саме голови сільрад, мери міст вирішують земельні питання – причому, як показує досвід, почасти одноособово, адже рішення відповідних рад нерідко є замовними. Тому деякі голови селищних рад, як розповідає Юрій Дігтяр, є мультимільйонерами.

Використання оперативниками задля викриття лиходія так званого контрольованого хабара, який з позиції Кримінального кодексу допоки можна розглядати як провокацію хабара (ст. 370 ККУ), є улюбленим елементом адвокатської гри, коли їхній клієнт вигороджується як жертва підступної міліцейської провокації – буцімто відправляти за грати потрібно не “поважного голову”, а “Солоху”, яка його компрометувала перед чесною громадою своїми принадами. Цікаво, що таке поняття, як “контрольований хабар”, законодавчо закріплене в багатьох країнах, зокрема таких наших сусідів, як Білорусь і Євросоюз. Нажаль, пропозиція повністю узаконити такий оперативний прийом в Україні не знайшла підтримки у парламенті. Напевно, депутати, багато з яких теж причетні до сумнівної діяльності, мають особливу думку щодо цього викривального інструменту. Тим часом фахівці ДДСБЕЗ повністю підтримують упровадження у практику механізму контрольованого хабара.

Автор: Геннадій Карпюк, ДЗГтаМД МВС України
Обговорити на форумі