Василь Лазарович: Не хочу платити за те, щоб співати в Україні українські пісні

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2010-01-21 11:10:04

У травні в столиці Норвегії відбудеться 55-й пісенний конкурс “Євробачення”. Торік 29 грудня Національна телерадіокомпанія України провела закрите голосування і визначила претендента на поїздку до Осло. 28-річний співак, до речі, виходець із Прикарпаття, Василь Лазарович переміг у тому голосуванні, набравши 10 голосів з 11.

Далі події розвивалися за звичним для України сценарієм — про власні амбіції одразу ж заявив Віталій Козловський, активізувалася й Світлана Лобода, котра про прагнення реваншу мовила задовго до цих подій, ще після закінчення “Євробачення” в Москві. Президент Національної телерадіокомпанії України Василь ілащук оголосив, що Лазарович гідно репрезентує Україну своїм рідкісним бас-баритоном на конкурсі. Пояснив також, що відомство, яке він очолює, насправді має право обирати представника в такий закритий спосіб. Мовляв, це законно і не є прецедентом.

Нагадаємо, що без всеукраїнського відбору, а лише за рішенням фахової комісії НТКУ, на “Євробачення” поїхали Олександр Пономарьов, котрий посів 14-те місце, і Руслана, яка привезла додому перемогу.

Далі були “Гринджоли” зі своїм 19-м місцем, Тіна Кароль зайняла сьому сходинку і відзначилася тим, що за підсумками голосування здобула прихильників у всіх країнах (відомо, що голосування на “Євробаченні” має потужну політичну складову), а Вєрка Сєрдючка та Ані Лорак стали другими.

Лобода зі своїм акцентом на шоу з неймовірно складною технічною машинерією отримала 12-й результат. Тому логічним для України видається зробити висновок: без потужного вокалу витрачатися на шоу для всієї Європи просто не варто. Василь Лазарович має добру професійну школу і, що важливо, рідкісний тембр голосу. Про те, як він сприймає антирекламу й надмірну увагу до своєї особи, і про те, чим нині живе, ми й розмовляємо з нашим краянином із Бані-Березова на Косівщині.

В Україні нині, здається, високопрофесійність — неформат. Не лише в шоу-бізнесі. Василю, як Вам вдається повернути потужну антирекламу і чорний піар на свою користь?
— Я не лише погоджуюсь, що професіоналів у нашій країні не помічають. Але гадаю, що це проблема передовсім менеджменту і людей, які займаються рекламними справами в шоу-бізі. і безпосередньо суспільства також. Бо люди те, що бачать з екранів телевізорів, чують в ефірі, те і вважають популярним, тих і називають зірками, за тими й підспівують. А професійні люди, котрі хочуть потрапити на телебачення, натикаються на шлагбаум, котрий їм виставляють продюсери чи менеджери, на яких треба працювати або просто платити їм гроші. Щодо підвищеної уваги до моєї персони, то скажу, що антиреклама, і навіть цей бруд, коли мене називають “весільним музикою”, працює якраз навпаки. І це не парадокс, бо у світі давно відомі прийоми, якими користуються зірки, — замовити антирекламу, щоб повернути втрачену увагу чи просто звернути її на себе, якщо ти ще не розкручений. Отож мені навіть не довелося платити. І я за це їм вдячний. Хочу сказати, що я і моя команда однозначно готуємося на “Євробачення”, ніяких оскаржень і жодних юридичних непорозумінь не може бути, бо все відбулося правочинно, за законом, який діє нині в НТКУ і дозволяє шляхом таємного голосування обрати претендента на “Євробачення”. Весь цей галас — то просто переливання з пустого в порожнє, балачки тих осіб, котрі зазвичай лише те і роблять, що скандалять, а мало користі принесли нашій державі і зокрема — поступові шоу-бізнесу.

Схоже, власною участю в “Євробаченні” Ви прагнете відкрити себе передусім Україніѕ Бо не раз заявляли, що маєте пропозиції від європейських оркестрів про співпрацю. Для України це звично — ставати популярним не вдома. На жаль.
— Не я придумав, що нема пророка в своїй вітчизні. Тому у випадку з “Євробаченням” спрацьовує, так би мовити, якийсь інстинкт самозбереження. Бо насправді набагато простіше складаються мої ділові стосунки з професіоналами не з України. Тому не хочу втратити шанс попрацювати у своїй країні. Бо маю друзів-артистів, які живуть в Україні, тут їхні сім’ї, але працюють вони по світах за контрактом, там заробляють гроші і здобувають ім’я. Інші вдало заробляють творчістю на пострадянському просторі, а повертаються додому — до Києва. Тому я не хотів би їхати з України. Але мої амбіції — розширити географію власних концертів, підкорити Європу. При перших же хороших пропозиціях з-за кордону, з хорошою перспективою, я буду приймати їх як український співак, котрий має, повторюся, амбіції. Бо ми, артисти-професіонали, повинні їхати, нести своє мистецтво, тим самим удосконалюватися і просто вчитися. А наразі дуже хочеться гідно презентувати Україну як співучу, талановиту націю.

Ви не раз заявляли, що грати за правилами українського шоу-бізнесу не будете. Може, тому й не ходите в “зірках”? А чи маєте бажання і потуги щось змінити в ньому?
— У мене є впевненість у тому, — як і в багатьох людей, до речі, — що змінювати ті правила потрібно. Бо Україна має право бути цивілізованою державою, а не потонути в корупції і стати країною, в якій моляться на стодоларові купюри. Якщо мені закидають, що я невідомий співак, то я заявляю, що я горда порядна людина, і у своїй країні за те, щоб заспівати українську пісню, платити не хочу. Це принципово. Як і за всілякі пишні титули і нагороди, котрі можна купити й отримати під час акцій, як, наприклад, “Золотой граммофон”, “Песня года” тощо, які покриває “Арт-музік”, продюсером якого є Олена Мозгова. Тому не треба кричати, що в усьому винні москалі або євреї, як ми звикли. Адже якщо копнути глибше, то за всім цим стоять уже наші українці. Ось у чому проблема. Тому мені хочеться етики стосунків, коректності. Як мінімум. За зміну правил боротимемося. Нехай люди працюють, заробляють, але якщо мають сумніви щодо мого професіоналізму, то хай про це говорять професійною мовою, коректно, хай задіюють художню раду, яка поставить високі вимоги. На жаль, у нас зміщені акценти в усьому: бруд привносять у всі сфери. Захотів змішати з болотом артиста — є всі ресурси, захотів полити брудом Президента — без проблем. Такого не має бути.

Поговоримо про творчість. З ким, окрім Злотника, Ви сьогодні співпрацюєте? Чи підтримує Вас івано-франківське земляцтво, яке потужно діє в столиці, адже там багато галичан, зокрема гуцулів? Чи відбудеться в Івано-Франківську анонсований концерт 26 січня? Він, до речі, уже в рамках промотуру?
— Ні, концерт ми запланували ще задовго до того, десь два місяці тому. і він відбудеться. Співпрацюю з багатьма композиторами — це і Руслан Квінта, Валерій Ситник, Любаша з Москви, Сергій Вакуменко. До нового альбому готові вже понад 20 пісень, тому ясно, що в один альбом вони не помістяться. Окрім того, на стадії завершення — альбом українських класичних пісень у стилі симфоджазу, хочеться подати по-новому класику, яку всі призабули, а хтось скучив за нею і хоче почути знов.

Дійсно, прикарпатсько-гуцульська діаспора в Києві значна. Я знаюся із багатьма з них. Стосовно земляцтва нічого поганого сказати не хочу, але наразі я не побачив з їхнього боку якихось дій, які б могли примусити мене як гуцула гордитися тим земляцтвом. Я вам скажу чесно: коли я переїхав до Києва, то мав не одну неприємну сутичку з івано-франківським земляцтвом. Спершу щодо одного знакового концерту, на який мене не вважали за потрібне запросити просто так — як земляка. Друге, земляцтво має такі “грішки”, як збирання грошей невідомо для чого. У мене відбувалося так: приходять земляки і кажуть, що, мовляв, хочуть написати про мене книжку. Погоджуюсь, подаю всі дані. Далі надходить мені такий рахунок, який вражає не на жарт. і з подібними до цього моментами мені доводилось стикатися не раз. На святого Миколая, приміром, земляцтво провело з’їзд. Як це виглядає? Знімається ресторан у два поверхи, де збираються всі земляки. Це, як на мене, великі гроші в нікуди. Скажіть, будь ласка, а чи не краще виділити ці гроші на підтримку найкращих студентів з Галичини чи на інші благородніші цілі. Який результат, яка користь від таких посиденьок? Не той нині час. Якби орендували театр, організували концертѕ Коли я готував український альбом, то обіцянок-цяцянок отримав безліч, алеѕ У тому, що земляцтво — то такий клуб, котрий має свої прагматичні цілі, я переконався ще тоді, коли приїхав з “Нової хвилі”, де заспівав у вишитій сорочці “Рідна мати моя”, та жодного доброго слова від них не почув, а лише дістав табу на участь у їхніх концертах та, м’яко кажучи, здивування і розчарування. На Івано-Франківщині прізвище Лазарович також завжди викреслюється, я двічі виступав на своїй малій батьківщині і лише безоплатно. Усі ці концерти організовує відома в Україні постать — Богдан Сташків, який має монополію на місцевий шоу-бізнес і бавить місцеву владу. Наприклад, телефонують мені з мерії напередодні дня міста і запрошують виступити. Я називаю суму в половину свого гонорару, меншу, ніж я отримую в Донецьку, вони мене водять за ніс, а пізніше телефонують і запитують: “ѕа що нам з тієї суми буде”? Однак серед моїх земляків у столиці, і в тому ж земляцтві також, є багато чудових, справжніх людей. Як-от Богдан Бенюк, він з нашої області, він допомагає і підтримує мене, Марія Стеф’юк, мій педагог, Михайло Вишиванюк і багато інших.

Розкажіть, чим наповнене Ваше життя окрім музики?
— Я люблю лижі, намагаюся завжди бігати, займаюся нині плаванням і дуже хочу — дайвінгом. Стосовно іншого, то я не оригінальний — страшенно люблю подорожувати, пізнавати нові країни, практично вивчати культуру різних країн і людей. Це надихає і духовно збагачує. З приємністю вітаю своїх земляків зі святами і зичу всіляких гаразді

Василь Лазарович народився 5 серпня 1981 року в селі Бані-Березові. Випускник музичного факультету ПНУ ім. В. Стефаника. Нині живе в Києві, закінчує навчання в Київській національній музичній академії ім. П. Чайковського. 2002 року разом з Тіною Кароль, Світланою Лободою, Василем Бондарчуком співав у відомому мюзиклі “Екватор”. У 2004 році став солістом естрадно-симфонічного оркестру Білорусі під керівництвом Михаїла Фінберра. Далі працював як соліст в Італії. Здобув титул “Найкращий голос” італійського “Ретро-фесту”, став дипломантом конкурсу “Слов’янський базар-2004”. Влітку 2007-го представив Україну на конкурсі “Нова хвиля” в Юрмалі і здобув дев’яте місце.

Файна новина про те, що уродженець села Бані-Березова на Косівщині Василь Лазарович представлятиме Україну на цьогорічному “Євробаченні”, швидко облетіла всю Гуцульщину.

Як тільки Василь приїхав із Києва до рідного дому на Різдвяні свята, односельці, колядуючи, тепло вітали його з надзвичайно приємною подією у його житті. Ще б пак. Це гордість насамперед для батьків, усієї великої родини Лазаровичів, місцевої школи.

Депутат Косівської районної ради третього демократичного скликання, колишній сільський голова села Бані-Березова Микола Григорчук зізнається, що це для всіх велика гордість. Тепер про колись призабуті владою Баньки знатимуть завдяки Василеві далеко за межами України.

Василько Лазарович, так про нього кажуть односельці, народився й зростав у простій сільській сім’ї. З ранніх літ тягнувся до музики. Згодом з братом Михайлом уже почав грати на весіллях і там виконував обрядові й народні пісні.

Наш земляк пішов на велику сцену, як це нерідко спостерігається, своїм шляхом і без протекцій. Усім, чого вже досягнув у свої 28 років, Василь завдячує батькам. Адже саме вони заклали в ньому гени великого майбутнього співака. Хоч і немає у них музичної освіти, але вдало виступають на сцені багато-багато років. Тато, теж Василь, грає на баяні й співає, а мама Анна не може жити без пісні. Це вона написала пісню “Рідне село”, приурочену до 1000-річчя сусіднього села Середнього Березова.

Той же Микола Григорчук каже: “Василеві батьки добрі разди, файно ведуть господарку, прищепили своїм обидвом синам любов до праці, любов до людей, любов до рідного краю”.

До сказаного вище варто додати й те, що тато Василя — прекрасний майстер: виготовляє сучасні меблі, які мають попит на всій березівській окрузі.

Автор: Леся ТУГАЙ , Галичина
Обговорити на форумі