Івано-Франківськ: Напівправда ціною у 20 гривень

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2010-01-12 04:00:30

Близько сотні авто, котрі щільним, у чотири ряди кільцем взяли в облогу розташовану в “білому будинку” мерію Івано-Франківська, — насправді виглядали вражаюче. А ось подальший перебіг подій розчарував: видається так, що сторони конфлікту, виплеснувши через ЗМІ свої аргументи і взаємні звинувачення, розійшлися при своїх думках і переконаннях.

І що при цьому загубилося найважливіше — висновки, які можна було почерпнути з цієї події.

“Двадцятка”, що “спалила” ідилію. …А ще донедавна у відносинах влади і таксистів панувало майже цілковите взаєморозуміння. І коли Івано-Франківськ опинився на межі спалаху епідемії “свинячого” грипу і у медиків забракло карет “швидкої”, всі служби таксі одностайно відгукнулися на звернення міського голови В.Анушкевичуса про допомогу. Не вимагаючи плати, вони возили лікарів на невідкладні виклики хворих. 13 листопада начальник управління транспорту міськвиконкому І.Гнатів висловив таксистам за це щиру подяку — особисто та від імені мера.

Їх взаємини, напевно, залишалися б такими і надалі, якби міськвиконком уже в грудні не ініціював перегляд ставок єдиного податку для всіх приватних підприємців у бік їх збільшення. Для приватних таксистів, як розповів В.Анушкевичус, спочатку мали намір збільшити таксу з 80 до 120 гривень на місяць. Проте в процесі обговорення вирішили зайняти, образно кажучи, золоту середину. і в проекті, підготовленому на розгляд сесії ради, таксистам пропонується накинути лише “двадцятку” — збільшити податок до 100 гривень.

По мерії — з головного калібру. Цей намір міськвиконкому викликав, як зазначив в інтерв’ю одному з інтернет-видань голова обласної асоціації приватних таксистів Р.Харук, бурхливу реакцію серед спільноти перевізників. “Вони просто не розуміли причин цього”, — наголосив він.

Таксисти одразу ж вдарили, образно кажучи, з гаубиці головного калібру. 22 грудня близько сотні авто взяли в “кліщі” мерію — водії оголосили страйк.

Не хотілося б образити спільноту таксистів міста, але, як видається, вся енергія цього потужного пострілу пішла в гудок. Завдяки страйку вони фактично домоглися двох речей. По-перше, отримали запрошення на сесію міської ради, на якій мав розглядатися проект нових ставок єдиного податку. Але сесія через казус з наявністю у міській раді 61 депутата, коли за законом їх повинно бути лишень 60, не відбулася. А найголовніше те, що і Р.Харук, і голова Івано-Франківської міської асоціації приватних таксистів Р.Жук як керівники відповідних організацій мали цілковите право прийти до сесійної зали і без цього окремого запрошення.

Щодо другого досягнення, то спікери таксистів змогли через ЗМІ донести до громади обласного центру і міського голови свої позицію й аргументи з приводу планованого підвищення податкової такси та, своєю чергою, також із преси, радіо і телебачення довідатися про позицію й аргументи влади, зокрема безпосередньо В.Анушкевичуса.

Відбулася така собі заочна словесна дуель. А далі таксисти, яким потрібно дбати про власні родини, а багатьом — ще й думати про те, як розраховуватися з банками за кредити для придбання автомобілів, роз’їхалися робити звичну справу — возити пасажирів і заробляти на хліб.

Ручка, блокнот, калькулятор… Про страйк таксистів сьогодні вже не варто було б писати, якби він, на наш погляд, не був трафаретом або ж матрицею, за якою і влада, і бізнес розв’язують чимало надзвичайно важливих питань. І наслідки їх дій за цим шаблоном йдуть, на жаль, не на користь громаді, як не пішли вони на користь таксистам.

Трохи арифметики. Якщо говорити про ціну питання, то вона така. Нині 481 приватний таксист щомісячно сплачує загалом 38 480 гривень податку. Якщо ж депутати ухвалять підготовлений проект, то надалі бюджет отримуватиме від них 48 100 гривень. Проте тут є дуже цікаве “але”. Керівники і обласної, і міської асоціацій приватних таксистів стверджують, що загалом є півтори тисячі осіб, котрі працюють в місті у цій сфері. Отож неважко підрахувати, що за умови, якщо б усі сплачували єдиний податок, то його ставку не те що не потрібно було б піднімати на “двадцятку”, а, навпаки, можна було б зменшити більш ніж на половину! Бо достатньо, щоб півтори тис. таксистів вносили по 32,06 гривні, щоб бюджет отримав бажані 48,1 тисячі від їх діяльності.

Така арифметика. Чому її ніхто не взяв до уваги? І з ручкою, блокнотом та калькулятором не дійшов цілком прийнятного не лише для влади і таксистів, але й громади консенсусу? Адже за менших видатків і плата у міських таксі мала б бути нижчою…

Небезпечне скло ожеледиці. Міський голова, якому ми показали викладені вище розрахунки, наголосив на тому, що керівники обласної і міської асоціацій приватних таксистів Р.Харук і Р.Жук мали можливості відстоювати інтереси таксистів ще до того, як проект нових ставок єдиного податку був складений. Зокрема під час засідань бюджетної комісії міської ради, ради підприємців обласного центру та, нарешті, безпосередньо міськвиконкому. Насамкінець він додав, що особисто звертався до Р.Харука: “Якщо асоціація об’єднує півтори тисячі таксистів, як це говориться, то нехай вони зареєструються…”.

Проте, як стверджує В.Анушкевичус, керівники обласної і міської асоціацій приватних таксистів не прийшли на жодне із засідань, на яких обговорювався проект нових ставок єдиного податку. А ще Віктор Андрюсович в одному зі своїх інтерв’ю для преси зазначив, що Р.Харуку пропонували до засідання міськвиконкому підготувати і подати розрахунки реальних витрат і доходів таксистів. По суті, влада подавала керівникові обласної асоціації соломинку, бо насправді вона мала б мати або ж власні такі дані, як це не складно з огляду на те, що транспортними питаннями у міськвиконкомі займається обмежена кількість фахівців, або ж об’єктивні дані, які підготували на замовлення міськвиконкому незалежні експерти. Але, як наголосив міський голова, їх так і не дочекалися.

Ці аргументи заганяють керівників міської й обласної асоціацій приватних таксистів на, образно кажучи, гостре, мов скло, і слизьке дзеркало ожеледиці. Бо, з одного боку, цілком зрозумілим і природним є те, що очолювані ними структури покликані відстоювати інтереси спільноти таксистів, використовуючи для цього весь арсенал інструментів, включаючи і такий крайній, як страйк. Але, з другого боку, абсолютно незрозумілим є те, чому відразу ж палити з головного калібру, нехтуючи всіма іншими засобами? Зокрема можливо й чорновою, але в більшості випадків найпродуктивнішою менеджерською роботою з власниками таксі і переговорним процесом з владою?

Насамкінець хочемо акцентувати увагу на двох, як видається, важливих моментах. По-перше, автор цих рядків не поділяє думки людей, котрі схильні вважати, що “двадцятка” для таксистів — не та сума, за яку варто стояти. Бо насправді навіть гривню потрібно заробити. І нам, і їм також. Але, по-друге, асоціації приватних таксистів, як, до речі, й дуже багатьом іншим структурам, котрі об’єднують той чи інший бізнес, мабуть, варто було б відходити від безумовно ефектних, але в більшості випадків малопродуктивних методів роботи. і більше уваги звертати на мистецтво менеджменту, а ще на соціальну відповідальність власників бізнесу — їх діяльність мала б бути абсолютно чесною і легальною та відкритою для громади.

У сусіда хата більша? Втім ще раз повернемося до подій, що передували страйкові. Бо у них, на наше переконання, криється ще один трафарет, матриця або ж шаблон, який, як це не прикро, часто і широко використовує влада — менеджери, яких громади наймають управляти економічним і соціальним розвитком. І це стосується не лише Івано-Франківська, бо це явище набуло загальнодержавного масштабу. Страйк таксистів — лишень одна з його ілюстрацій.

Отож про що, власне, мова? Обґрунтовуючи необхідність підвищення ставок єдиного податку, представники міської влади в цьому випадку висунули такі основні аргументи. По-перше, ставки не переглядалися вже майже чотири роки. По-друге, торік 80 гривень, які щомісяця сплачували таксисти, становили 16 доларів, а нині сотня — лишень 13. По-третє, якщо порівнювати з іншими містами, то менше ста гривень на цей вид діяльності немає в жодному обласному центрі. Зокрема, в Чернігові податкова такса для таксистів становить 150 гривень, у Рівному — 110, Тернополі — 100, а у Львові — 200 гривень. Навіть у Коломиї вона вже становить 100 гривень.

У цій статті ми зупинимося власне лише на третьому аргументі. Бо ті, хто нами управляє, дуже часто йдуть якраз цим шляхом. Шляхом порівнянь або ж аналогій. Він, до речі, вельми нагадує надзвичайно поширений на Прикарпатті народний вислів “а в сусіда хата вища”. Для менеджменту в органах влади він привабливий тим, що, не маючи справді об’єктивних даних про стан речей у тій чи іншій сфері, вони, зателефонувавши колегам з інших міст чи областей, легко і швидко можуть запозичити шаблон для прийняття власного рішення. А ще, що також важливо, здавалося б непробивні аргументи, як у нашому випадку, — податкової такси для таксистів нижчої за 100 гривень вже ніде немає.

Проте напрочуд легкий шлях аналогій дуже небезпечний. Бо серйозно підриває репутацію та імідж менеджерів у людей, котрі багато читають і спілкуються або ж самі їздять і спостерігають та вміють думати й аналізувати. Наприклад, педагоги й медпрацівники, якби вони пішли цим шляхом, могли б спитати про те, чому їм не платять щомісячних надбавок до зарплати з міського бюджету, як це запровадив у Києві ще екс-мер столиці А.Омельченко? Зрозуміло, що Івано-Франківськ — не Київ. І такі речі міській раді чи міськвиконкому зробити не під силу. Навіть за найбільшого бажання.

Втім, є ситуації, де аналогії видаються цілком доречними. Скажімо, коли іванофранківці за ту ж, а то й більшу плату отримують гарячу воду за графіком — “вранці-ввечері”, тоді як кияни мають її цілодобово. Або ще один приклад. Свого часу міська рада дала згоду на підвищення плати за проїзд у “маршрутках” з однієї до півтори гривні чи не раніше за столичну міськраду. Це при тому, що за відстанями проїзду київські маршрути непорівнянні з івано-франківськими. До речі, нещодавно рада дозволила власникам “маршруток” справляти плату з пасажирів в розмірі двох гривень. Проте якщо ми погортаємо сторінки міської газети “Західний кур’єр” чи зайдемо на веб-сторінку міської ради, то ні калькуляції, ні інших розрахунків, які б обґрунтовували це рішення, не знайдемо.

Шлях аналогій, особливо коли беруться вигідні порівняння і нехтуються або ж замовчуються невигідні, не містить об’єктивних даних про стан речей у місті, конкретній сфері чи галузі. Запозичені шаблони чи матриці — це ще не менеджмент у повному розумінні цього визначення. А отже, не може служити ефективним інструментом вирішення важливих економічних і соціальних питань. Так само, як можна безліч разів повторити “… а в сусіда хата вища”, проте так і не збагнути, яким чином йому вдалося цього досягти.

Автор: Микола ПЕТРИЧУК, Галичина
Обговорити на форумі