Цукерка на здачу: Куди зникають копійки?

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-12-29 02:49:24

Копійчаний дріб’язок підприємливі “човники” вивозять за кордон як цінний брухт: вартість якісної “харчової” нержавійки, з якої виготовлені білі українські монети, перевищує їхній номінал.

Уже стало звичним повертатися додому із походу магазинами, маючи в кишенях повно цукерок, сірників та іншої безготівкової здачі, яку пропонують продавці замість дрібних копійок. Донедавна монетний дефіцит найчастіше припадав на кінець року, і експерти пов’язували його із наближенням Різдвяних свят. Мовляв, люди готуються приймати дітей-колядників, роблять копійчані запаси, і тому відчувається нестача дріб’язку. Але останнім часом на касі доводилося заокруглювати суму покупки незалежно від пори року - і в свята, і в будні. Очевидно, причини дефіциту криються в чомусь іншому?

Можна було б припустити, що держава стала випускати в обіг менше монет, скажімо, для економії на час кризи нержавіючої сталі та алюмінієвої бронзи - недешевих металів, які йдуть на виготовлення копійок. Однак, за даними департаменту готівково-грошового обігу Національного банку України, які потрапили в розпорядження “Галицького кореспондента”, монетний двір щорічно карбує від 500 до 1100 мільйонів штук монет, випускаючи в обіг достатньо копійок, щоб задовольнити заявки українських банків. Щоправда, як свідчать ті ж таки дані Нацбанку, назад до грошових сховищ територіальних управлінь НБУ копійки повертаються в значно меншій кількості - близько 120 мільйонів штук монет щорічно.

Якщо ж порівняти загальну кількість випущених Нацбанком розмінних монет (у грошовому еквіваленті) з тими, які зараз перебувають у обігу, то можна переконатися, що за останні тринадцять років з грошової круговерті в Україні випало і розчинилося понад триста мільйонів гривень дріб’язком! Чому ж копійки губляться? І куди вони, врешті-решт, зникають?

Дріб’язкова проблема. Відомо, що найдрібніші українські монети вже майже не використовуються в готівковому обігу, при розрахунках на них мало зважають. Звичайно, їхню присутність передбачають деякі цінники у супермаркетах на кшталт “9.99 грн.”, однак вони виконують радше психологічні функції впливу на покупця, як і будь-який рекламний хід. Окрім того, існує припущення, що продавці з таких цін можуть отримувати подвійний зиск. Навмисне не послуговуючись дрібними монетами для здачі, вони мають можливість додаткового прихованого заробітку за принципом “копійка до копійки”.

Треба зауважити, що переобтяжена дріб’язком каса - ще й зайва морока для працівників торговельних закладів. Адже для того, щоб у відділенні банку здати касу з розмінними монетами, вони повинні розсортувати їх за номіналом, а це доволі клопіткий та тривалий процес. У тому, що в більшості закладів торгівлі мало зацікавлені у наявності дрібних копійок, легко переконатися, спробувавши в магазині обміняти кілька жмень одно- чи двокопієчних монеток на паперові гроші. Репортерові “ГК” розповіли випадок, коли у крамниці відмовилися навіть продавати товар дитині, яка, розбивши свою скарбничку-копилку, підійшла до продавця з купою білого дріб’язку.

В одній із регіональних філій комерційного банку репортеру “ГК” підтвердили, що з торгівлі до них повертається мізерна сума копійок. Разом з тим банкіри запевнили, що для власних потреб на обслуговування клієнтів розмінної монети у них вистачає. Щоправда, їм також часом доводиться відмовляти у видачі монет, якщо йдеться про надто значні суми. “Був випадок, коли один чоловік просив наміняти йому тисячу гривень по одній копійці, - розповідав репортерові “ГК” керуючий філією банку. - Пояснив, що хоче в такий екстравагантний спосіб зробити подарунок товаришеві на весілля. Ми змушені були відмовити цьому клієнтові, оскільки замовлення такої суми копійок у відділенні Нацбанку з врахуванням усіх послуг коштувало б нам удвічі дорожче - не тисячу, а майже дві тисячі гривень”.

Як повідомили репортерові “ГК” у департаменті готівково-грошового обігу Національного банку України, щорічно комерційні банки закуповують у територіальних управліннях НБУ розмінні монети на суму 92,4 мільйона гривень. Але повертається до грошових сховищ значно менше - усього близько 120 мільйонів штук на рік (навіть якщо всі ці монети номіналом 50 копійок, більше 60 мільйонів гривень ніяк не набереться). Решта, очевидно, назавжди губиться чи безслідно щезає.

За даними департаменту готівково-грошового обігу Національного банку України, впродовж останніх 13 років банкам України видано розмінних монет на загальну суму 1209,2 млн. грн. Станом на 01.12.2009 у готівковому обігу України перебувало розмінних монет на суму 895,8 млн. грн. Нескладно підрахувати, що за цей час загубилося вже понад 300 мільйонів гривень - хоч дріб’язковий, але справжній скарб.

Дорогоцінні копійки. Як виявилося, справжня вартість “втрачених” копійок навіть більша, ніж та, яку можна підрахувати шляхом математичного додавання і множення, користуючись даними Нацбанку. Справа в тому, що властивість “губитися” мають насамперед маловживані в обігу білі монетки, собівартість виготовлення яких є збитковою для монетного двору - реальна вартість півтораграмового шматка карбованого металу більша, ніж номінал однієї копійки.

“У цілому світі карбування монет найменшого номіналу є найбільш витратним, - розповідав репортерові “ГК” виконавчий директор Нацбанку з питань готівково-грошового обігу Олег Дащенко. - Наразі вартість виробництва розмінних монет номіналами 1, 2, 5, 10 та 25 копійок в Україні є збитковою, а 50 копійок - прибутковою. Проте, дотримуючись належної пропорції випуску монет дрібних та крупних номіналів, монетний двір виходить, як кажуть, “на нуль”, тож загальна собівартість усіх випущених в обіг монет дорівнює їх номінальній вартості”.

Треба зауважити, що сучасні українські копійки належать до найякісніших монет у світі. Для виготовлення 1, 2 та 5-копійчаних монет використовується спеціальна, так звана “харчова” нержавіюча сталь. Це робиться для того, щоб монета не була “агресивною”, не викликала якихось алергічних реакцій, якщо, припустимо, мала дитина візьме копійку до рота. Кажуть, таку нержавійку досить високо цінують за кордоном. Алюмінієва бронза, з якої зроблені жовті монети, також здобула специфічне визнання у фахівців від кольорових металів, оскільки цей сплав з часом не тьмяніє і годиться для виготовлення різноманітних прикрас.

Гроші роблять гроші. Як стало відомо, справжню цінність українських копійок першими збагнули саме люди, які добре знаються на брухті та здійснюють часті вояжі за кордон. З одним із таких вояжерів репортер “ГК” зустрівся біля прилавку продуктової крамнички. Смуглявий чоловік, у кишенях якого гучно брязкотів дріб’язок, наполегливо просив продавчиню дати йому решту із гривні дрібними копійками. “Навіщо вони вам?”, - дивувалася жінка за прилавком. “Ми їх на Польщу возимо”, - щиро зізнався дивний покупець.

Усіх секретів новітнього копійчаного бізнесу у цього мисливця за дріб’язком дізнатися, на жаль, не вдалося. Однак він запевнив, що справа ця досить вигідна і поплатна. Як з’ясувалося, українські копійки бажані не тільки в сусідній Польщі, але й у заморській Туреччині. Тут алюмінієву бронзу жовтих копійок, буцімто, використовують для виготовлення блискучих жіночих прикрас.

До речі, такий бізнес аж ніяк не можна назвати кримінальним, адже заборона на вивіз за межі України стосується тільки антикварних монет. Згідно з минулорічною постановою Нацбанку, фізичні особи тепер можуть перевозити через кордон без письмового декларування суму в еквіваленті до 10 тисяч євро (понад сто тисяч гривень!), тоді як раніше вона становила для української валюти - 15 тисяч гривень, іноземної - 3 тисячі доларів США. Як повідомили в управлінні УСБУ в Івано-Франківській області, ознак контрабанди в таких діях громадян немає. “За оперативною інформацією, митникам дотепер не були відомі факти масового вивозу копійок за межі нашої держави у надто великих розмірах”, - сказала репортерові “ГК” прес-секретар обласного УСБУ Марія Римар.

…Відомо, що під час шаленої інфляції в Італії тамтешні монети так знецінилися, що їх вилучали із обігу і використовували в легкій промисловості для виготовлення дешевих ґудзиків. Український варіант використання нефункціонального дріб’язку, мабуть, не менш екзотичний і може приносити добрий зиск підприємливим людям. Головне пам’ятати, що сто гривень - це не лише паперова купюра з портретом Тараса Григоровича Шевченка, але й добрих 15 кілограмів якісної нержавіючої сталі в монетках по одній копійці.

Автор: Богдан СКАВРОН, Галицький Кореспондент
Обговорити на форумі