Як мирили у Станіславі Болбочана з Коновальцем

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-12-24 05:00:31

Петро Болбочан — полковник Армії УНР — був одним із найвідоміших українських діячів періоду становлення незалежності у 1918—1919 рр. Це під його командуванням військові частини вели запеклі бої на початку лютого 1918 року проти більшовицьких полчищ на підступах до Києва та й у самому місті.

В листопаді того ж року П. Болбочан одним із перших перейшов на бік Директорії і взяв участь у повстанні проти гетьмана Павла Скоропадського. У січні 1919-го за наказом Симона Петлюри Болбочана було заарештовано. Судячи з тодішньої ситуації та стрімкого зростання кар’єри полковника, Петлюра заздрив Болбочану і розглядав його як свого ймовірного суперника на чолі військового відомства.

Почалося слідство, яке не дало фактів для звинувачення і зайшло в глухий кут. Навіть Євген Коновалець, якому доручили тримати Болбочана під арештом, ні в чому не міг розібратися. Цікаво, що разом із Болбочаном було заарештовано двох полковників-росіян — Гейденрейха та Селіванського. Їх помістили у головну вартівню, звідки вони через деякий час втекли. П. Болбочана, з огляду на його заслуги перед українською державою, помістили під арешт у відомому київському готелі “Континенталь”, де в той час мешкали Петлюра з Греківим та й сам Коновалець.

Часи тоді були неспокійні, в Києві почалася загальна евакуація, і Болбочана, який перебував під слідством, перевели до Станиславова, який був столицею ЗУНР, під нагляд місцевої влади. Тут він жив майже вільно кілька місяців аж до травня 1919 року.

“Спокійний час” перебування Петра Болбочана в Станиславові закінчився після прибуття Є. Коновальця. Щоправда, останній приїхав зовсім з іншої причини — у справах до начальника команди Галицької Армії. Якось він зустрів на вулиці Болбочана. Той вдав, що не помітив полковника, а Коновалець також до нього не підступив. Через деякий час до Коновальця прийшов Лонгин Цегельський і запропонував йому влаштувати примирення з Болбочаном в одному із станиславівських ресторанів. Незабаром така зустріч і справді відбулася. На ній, крім Цегельського, Коновальця і Болбочана, був ще Сергій Шемет, один з організаторів Української партії хліборобів-демократів та один з ініціаторів скликання Хліборобського конгресу, на якому гетьманом України було проголошено П. Скоропадського. У розмові за столом Шемет, між іншим, запитав про позицію січових стрільців, якими командував Коновалець, якщо б отаман Болбочан повернувся до командування Запорізького корпусу, який у період Гетьманату захищав східні кордони України. Ніхто не міг тоді й подумати, що хлібороби-демократи разом із соціалістами-самостійниками втягують Болбочана у справжню військову авантюру. До речі, у Станиславові у той час був і В’ячеслав Липинський — лідер самостійників, який теж, очевидно, мав розмову з отаманом.

Зрозуміло, що, перебуваючи під слідством до позитивного вирішення суду, Болбочан не мав права займати ніякі військові посади. Але несподівано на початку червня 1919 року він, за підтримки ряду провідних діячів двох названих партій, проголосив себе командиром Запорізького корпусу, який розташувався у Проскурові (тепер Хмельницький). На жаль, такий крок свого колишнього командира навіть не підтримала частина запоріжців, а Директорія розцінила його як спробу державного перевороту. Тому Болбочана було вдруге заарештовано і за вироком воєнно-польового суду розстріляно біля станції Балин на Поділлі.

Багато істориків і нині вважають Болбочана героєм, справжнім українським патріотом, хоча ідеалізувати діячів минулого було справою завжди невдячною. Нам, наприклад, незрозуміло, чому отаман пішов на такий крок, чи він і справді переоцінив свої можливості. І дуже прикро, що волею обставин ця авантюра зародилась у нашому місті. А ще гіркіше, що вона не тільки перекреслила військову біографію Петра Болбочана, а й призвела до його смерті.

Автор: Іван ДРАБЧУК, Галичина
Обговорити на форумі