30 листопада минуло 7 років із дня створення “Української Національної Ради”

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-12-02 03:15:26

7 років тому, 30 листопада 2002 року в столичному Будинку вчителя відбулися Установчі збори представників політичних партій та громадських організацій, на яких уперше за 11 років незалежності держави для постійної скоординованої взає-модії демократичних сил України створено Демократичне об’єднання “Українська Національна Рада” (ДО “УНР”).

ДО “УНР” базується на спільній ідеологічній платформі рівноправних суб’єктів, на засадах найширшої добровільної консолідації національно-демократичних сил та консенсусного прийняття рішень.

На зборах, згідно із Статутом об’єднання, було створено його постійно діючий координаційний орган – Українську Координаційну Раду (УКР) у складі Голів організацій-суб’єктів об’єднання та визначних представників української інтелігенції.

ДО “УНР” було створено за підсумками Народного форуму “За демократичний розвиток України” (14-15 вересня, м. Київ), який проходив з метою консолідації всіх представників української демократії.

Організаційна форма об’єднання, що ґрунтується на збалансованості прав і обов’язків суб’єктів, була схвалена на форумі, в резолюції якого була відображена необхідність створення постійно діючої Координаційної Ради політичних партій та громадських організацій як механізму досягнення вищенаведеної мети і єдино вірного кроку до реального згуртування державницьких сил, об’єднання національної еліти.

Створення ДО “УНР” стало закономірним результатом тривалого процесу консолідації українських демократичних сил. До складу об’єднання тоді увійшли 5 політичних партій: Українська партія “Єдність”, Українська республіканська партія “Собор”, Українська Національно-Консервативна партія, Українська християнсько-демократична партія та Соціал-демократична партія України (Голова партії – Ю. Буздуган) та низка громадських організацій.

У засіданнях Української Координаційної Ради брали участь відомі громадсько-політичні діячі: Олег Соскін, Петро Кононенко, Микола Жулинський, Юрій Кар-мазін, Олесь Сергієнко, Роланд Франко, Віктор Шишкін, Юрій Пальчуковсь-кий, Богдан Янівський, Андрій Шкіль, Михайло Павловський, Любов Стасів, Володимир Сергійчук, Дмитро Степовик, Михайло Роль, Іван Лозовий, Юрій Буздуган, Ігор Лісодід, Богдан Червак, Емма Бабчук, Володимир Полохало, Станіслав Ніколаєнко, Мирон Бучацький, Олекса Ващенко, Олесь Гриб та ін.

Символічно, що у залі, де проходили засідання УКР, на стенді традиційно був розміщений актуальний і сьогодні вислів Михайла Грушевського: “Відчути вагу моменту, потребу координації й організації, підпорядкування всіх своїх сил вимогам цієї хвилини – це наш обов’язок, і ухилення від нього не пробачить нам потомство”.

За роки діяльності ДО “УНР”, яке в 2004 р. було зареєстроване в Міністерстві юстиції України, оприлюднило десятки злободенних Заяв, Звернень до всіх гілок влади, провело низку науково-практичних конференцій, запропонувало вважати сучасною національною ідеєю для України – єдність української нації.

30 листопада можна вважати і датою відродження одноіменної “Української Національної Ради”, створеної (на тих же принципах!) ще за часів Української Народної Республіки. Пізніше ця “Українська Національна Рада” з різних причин припиняла свою діяльність, але потім поставала знову і знову як символ нездоланного прагнення до єдності.

Українська Координаційна Рада закликає політичних і громадських лідерів не “винаходити велосипед”, вкотре шукаючи “формулу консолідації”, а стати до спільної роботи в ім’я України. Адже саме у форматі постійної скоординованої взаємодії суб’єктів громадсько-політичного процесу постане потужна сила, здатна бути виразником волі громадян і впливати на дії влади.



Українська Національна Рада ЗУНР-ЗОУНР 1918-19 (УНРада) - вищий законодавчий орган Західно-Української Народної Республіки - Західної Області Української Народної Республіки. Створена 18.10.1918 у Львові як Конституанта (Конституційні Збори) українського народу, що проживав на своїх етнографічних землях в Австро-Угорській імперії. До складу УНРади згідно зі Статутом від 18.10.1918 увійшли: всі українські депутати обох палат австрійської Державної Ради (Парламенту і Палати Панів), крайових соймів Галичини й Буковини, по три представники українських політичних партій з цих земель. Крім зазначених у Статуті делегатів, у засіданнях УНРади брали участь представники від українського студентства Галичини. Функції президії УНРади у період львівської сесії виконувала президія Української парламентарної репрезентації в австрійському парламенті. 19.10.1918 УНРада прийняла постанову про утворення Української держави на українських етнографічних землях у складі Австро-Угорщини та закликала національні меншини направити своїх представників до УНРади пропорційно кількості населення. Президентом УНРади став Є.Петрушевич. Одночасно створено три делегації УНРади: виконавчу (тимчасовий уряд) під головуванням Є.Петрушевича у Відні (25.10.1918); делегацію для вирішення справ Галичини і Закарпаття у Львові (голова - К.Левицький) і буковинську - в Чернівцях (голова - О.Попович). 25.10.1918 буковинську делегацію доповнили 10 представників і вона отримала назву: “Український крайовий комітет Буковини”. Після встановлення української влади в Чернівцях та обрання О.Поповича президентом краю 7.11.1918 “Крайовий комітет” ухвалив назву “Українська крайова національна рада” (голова - А.Артимович). 9.11.1918 після окупації Буковини румунськими військами більшість її делегатів залишили Чернівці.

25.10.1918 віденська делегація офіційно повідомила створення УНРади і представила її державну програму голові австрійському уряду Гусареку й безуспішно домагалася легітимної передачі влади від австрійського уряду. 26.10.1918 Є.Петрушевич від імені УНРади вислав ноту до президента США Будро Вільсона, в якій доводив до його відома факт утворення Української держави та просив підтримки у вирішенні українського питання. 30.11.1918 у Києві О.Колесса від імені УНРади зробив офіційну заяву гетьманові П.Скоропадському про утворення самостійної Української держави на західних українських землях.

Львівська делегація УНРади, делегати якої постійно проживали у Львові, здійснювала заходи з організації української влади в Східній Галичині. 29.10.1918 утворено Центральне бюро УНРади у Львові (голова - Р.Перфецький) та Харчовий уряд (голова - С.Федак). 30.10.1918 УНРада закликала українське населення Галичини не виконувати розпорядження Польської ліквідаційної комісії та визнала Легіон українських січових стрільців як основу національних збройних сил проголошеної держави. Кілька членів УНРади були серед організаторів Листопадового повстання 1918 у Львові, внаслідок якого влада у Західноукраїнських землях перейшла до УНРади. Новопризначений намісник В.Децикевич офіційно передав владу в Галичині К.Левицькому. У жовтні-листопаді 19183 участю членів Конституанти у більшості повітів Східної Галичини утворено Повітові (в Коломиї та Стрию - окружні) УНРади (їхній склад та діяльність не регламентовано). 2.11.1918 до складу УНРади повернулися представники УСДП, що вийшли з неї 19.10.1918 в знак протесту проти відмови більшості УНРади проголосити негайну злуку з Наддніпрянською Україною. 12.11.1918 до УНРади були кооптовані представники від політичних партій та війська. 9.11.1918 УНРада утворила виконавчий орган - Раду державних секретарів (див. Державний Секретаріат VHP-30 VHP), яку очолив К.Левицький. 10.11.1918 УНРада доручила Раді державних секретарів здійснити необхідні заходи для об’єднання всіх українських земель в одну державу. 13.11.1918 УНРада прийняла Тимчасовий Основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, який проголосив утворення Західно-Української Народної Республіки: 16.11.1918 - Тимчасовий Закон про адміністрацію ЗУНР Після захоплення польськими військами Львова Рада державних секретарів та частина членів УНРади 21.11.1918 залишили місто і виїхали до Тернополя. Захищати інтереси українського населення у Львові було уповноважено членів УНРади Л.Ганкевича, В.Охримовича та С.Томашівського.

У кін. листопада - на поч. грудня 1918 у Галичині проведено додаткові вибори від громадських організацій повітів і великих міст. Національні меншини з свого права представництва в УНРаді не скористалися. В 1919 УНРада продовжила свої засідання у м. Станіславі (тепер Івано-Франківськ), де відбулися три сесії (2-4.1,4-15.2 та 25.3-15.4.1919). Доповнена представниками від повітів та міст, УНРада номінально мала складатися з бл. 150 членів. Але в сесіях брали участь бл. 130 делегатів - частина депутатів постійно перебувала у Відні та в дипломатичних відрядженнях, ін. залишились у захоплених польськими і румунськими військами землях (частина з них була інтернована). 2-4.1.1919 створено 9 комісій УНРади: земельна, військова, законодавча, технічної відбудови, фінансова, шкільна, закордонних справ, суспільної опіки, комунікацій; 15.2.1919-адміністративна.

4.1.1919 УНРада прийняла ряд законів, регламентуючих її компетенцію, організацію та діяльність: про Виділ УНРади; доповнюючий Статут; про спосіб оголошення законів та розпоряджень; про недоторканність членів УНРади. Пленум обрав виділ УНРади (9 членів і президент). До компетенції виділу належало: призначати членів уряду, приймати рішення про їхню відставку, амністію, призначати керівників вищих державних цивільних і військових керівників, затверджувати і проголошувати закони. Рішення схвалювалися більшістю і були правомірні за присутності щонайменше шести членів виділу. До виділу були обрані (крім президента Є.Петрушевича): Л.Бачинський (УРП), С.Вітик (УСДП), А.Горбачевський (УНДП), Г.Дувіряк (УРП), М.Новаковський (б/п), Т. Окуневський (УНДП), 0.Попович (УНДП) А.Шмігельський (УРП), С.Юрик (УНДП). Згідно із законом доповнюючого Статут УНРада вибрала Президію: (президент - Є.Петрушевич, заступники - Л.Бачинський, С.ВІтик, О.Попович, А.Шмігельський) і Секретаріат (секретарі - С.Витвицький і О.Устиянович; заст. секретаря - С.Сілецький).

3.1.1919 УНРада, затвердивши перед-вступний договір (підписаний делегацією Ради державних секретарів 1.12.1918 у Фастові), одноголосно прийняла Ухвалу про злуку ЗУНР з УНР, в якій зазначалося, що до часу, коли зберуться Установчі збори об’єднаної республіки, законодавчу владу на території ЗУНР виконує УНРада. 22.1.1919 делегація УНРади (36 осіб) взяла участь в урочистому проголошенні Акту Злуки у Києві. 23.1.1919 Акт Злуки затверджено на Трудовому конгресі України, в роботі якого взяла участь делегація УНРади. Члени УНРади були обрані до Президії Трудового конгресу (Т.Старух від галицьких партій, С.Вітик від українських соціал-демократів) та увійшли до його комісій (Т.Старух, І.Калинович, П.Шекерик-Доників). Після злуки ЗУНР отримала назву Західна Область Української Народної Республіки із забезпеченням повної територіальної автономії. Є.Петрушевич увійшов до складу Директорії УНР як представник Наддністрянської України, члени УНРади - А.Крушельницький, О. Назарук, Л.Цегельський, О.Безпалко, В.Темницький призначались міністрами Української Народної Республіки. Під час станіславських сесій УНРада ухвалила ряд важливих законів щодо державного будівництва ЗО УНР. Серед них: про основи шкільництва (13.2.1919); про вживання мови у внутрішнім і зовнішнім урядуванні державних властей та урядів, публічних інституцій і державних установ; Закон про право громадянства у ЗО УНР (8.4.1919). 14.4.1919 прийнято Земельний закон для ЗО УНР, що визначав основи земельної реформи і проголошував скасування великої земельної власності та наділення землею безземельних і малоземельних селян на правах власності. Переведення в дію закону мала здійснювати Обласна земельна комісія (Л.Бачинський, С.Вітик, С.Данилович, М.Загульський, Т.Кормош, М.Королюк, С.Матковський, К.Трильовський, С.Юрик). 15.4.1919 УНРада прийняла закони про скликання Сойму ЗОУНР та про вибори (виборчу ординацію) до Сойму ЗОУНР. Законом визначалося загальне, без різниці статі, рівне, безпосереднє, таємне і пропорційне виборче право для всіх громадян держави, яким виповнилось 20 років. Послом міг бути обраним кожен з 28-річного віку. Обраний в червні 1919 однопалатний Сойм мав складатися з 226 послів: 160 українців (70,8% загального числа), 33 поляків (14,6%), 27 євреїв (11,9%) і 6 німців (2,7%). Для кожної національної меншини були намічені окремі виборчі округи (15 українських, 5 польських, 5 єврейських, 1 німецька). Після обрання нового Сойму УНРада мала самоліквідуватися. Події українсько-польської війни 1918-19 не дозволили провести вибори.

9.6.1919 у Заліщиках (тепер. Тернопільська обл.), перед переходом апарату влади ЗОУНР і УГА за Збруч, Президія виділу УНРади і Рада державних секретарів спільною постановою передали свої конституційні повноваження уповновласненому диктатору Є.Петрушевичу, надавши йому право виконувати всю військову і цивільну владу до моменту відкликання. Після окупації Галичини Польщею окремі делегації УНРади засідали у Відні та Львові в 1919-23. О.Павпишин (Львів).


Українська Національна Рада (УНРада) у Львові - представницький орган українського населення Галичини, що діяв у 1941-42. У липні 1941 за ініціативою ОУН-Р у Львові була створена Рада сеньйорів (6.7.1941), яка складалася з відомих українських політичних, громадських і культурних діячів (спочатку складалася з 16, згодом - 30 осіб). 30.7.1941 Раду сеньйорів перетворено на УНРаду. УНРада задекларувала, що вона є перехідним координуючим центром української нації у Західній Україні до часу відновлення державної незалежності України і “достосовується до вимог німецької влади, щоб тим чином здійснити якнайскоріше Соборну Україну”. В умовах закріплення на українських землях нацистського окупаційного режиму УНРада стала єдиним дозволеним німецькими органами влади представницьким органом населення Галичини. До складу УНРади увійшли Й.Сліпий, К.Паньківський, Ю.Дзерович, Г.Костельник, Л.Турчин, М.Панчишин, В.Сімович, Ю.Павликовський та ін. (всього 45 членів). УНРаду очолив К.Левицький. Почесним президентом було обрано митрополита УГКЦ А.Шептицького (очолив УНРаду після смерті К.Левицького в листопаді 1941). 31.7.1941 УНРада створила виконавчий орган - Генеральний Секретаріат, який очолив К.Паньківський. УНРада координувала діяльність Українського крайового комітету, сприяла відновленню українських шкіл, займалась питанням відкриття у Львові філіалу Українського видавництва (див. Українське видавництво у Кракові) тощо. Разом з тим, окремі дії УНРади свідчили про її незгоду з кроками окупаційних органів влади. Це виявилось у кількох зверненнях за підписом президента УНРади А.Шептицького до вищого керівництва нацистської Німеччини, в яких обстоювалась ідея української державності, ставились вимоги надання українському народові можливості нормального політичного, культурного і громадського життя, а також містився осуд німецької політики щодо українських земель (зокрема, їх розчленування й приєднання Галичини до Генеральної губернії). Після листа-звернення А.Шептицького до Г.Гімлера з осудом геноциду єврейського народу німецька окупаційна влада заборонила діяльність УНРади. Щоб не викликати німецьких репресій проти членів УНРади, її керівництво 27.2.1942 оголосило про розпуск УНРади. А.Боляновський (Львів).


Українська Національна Рада - законодавчий органу системі Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі (див. Уряд УНР в екзилі 1920-48). Створена зусиллями Уряду УНР в екзилі з метою консолідації всіх українських політичних партій, рухів та середовищ, що діяли в діаспорі для відновлення незалежної Української держави. Вже на поч. 1947 за активної допомоги заокеанської української громади створено Координаційний український комітет, який розглянув питання про організацію єдиного координаційного центру політичного життя української діаспори. Підготовчу роботу в процесі реорганізації Державного Центру і створення УНРади виконала підготовча комісія, яку очолював Іс.Мазепа. Перша Сесія УНРади відбулася 16-20.7.1948 в Аугсбурзі (Баварія). В її роботі взяли участь представники таких організацій і партій: Український національно-державний союз, Організація українських націоналістів під проводом А.Мельника, Українське національно-демократичне об’єднання, Українська революційно-демократична партія, Союз земель соборної України - Селянської спілки, Української соціал-демократичної партії, Української партії соціалістів-революціонерів, Організації українських націоналістів під проводом С.Бандери. В роботі першої сесії взяли участь визначні українські громадські й політичні діячі: С.Баран, В.Мудрий, Яків Зозуля, М.Стахів, Іс.Мазепа, П.Феденко, А.Лівицький, П.Мірчук, Л.Шанковський, О.Бойдуник, С.Росоха, К.Паньківський, М.Омелянович-Павленко та ін. На сесії прийнято “Комунікат Української Національної Ради” та “Декларацію Української Національної Ради”.

Правовою основою діяльності УНРади був “Тимчасовий Закон про реорганізацію Державного Центру УНР” від 10.6.1948. Закон регламентував порядок діяльності та повноваження УНРади. Згідно із законом УНРада мала виконувати функції “тимчасового законодавчого представництва аж до скликання на звільненій від окупації українській національно-державній території Установчих Зборів”. УНРада створювала Виконавчий Орган і обирала президента УНР в екзилі. Робота Ради проводилася сесійно, термін каденції - 5 років. У період між сесіями частину функцій УНРади виконувала Президія, яка обиралася з членів Ради на першому засіданні.

За період існування УНРади відбулося десять сесій. Надзвичайна Сесія, яка проходила 14-15.3.1992, схвалила постанови, відповідно до яких 24.8.1992 у Маріїнському палаці відбулася передача грамоти, Заяви, президентської Відзнаки (клейнода гетьмана І.Мазепи), президентських печатки і прапора останнім президентом УНР в екзилі М.Плав’юком першому всенародно обраному Президентові України Леоніду Кравчуку.

Головами Президії УНРади були Б.Іваницький (1948-52), Іван Багряний (1952-54; 1957-61), О.Бойдуник (1954-55; 1961-65), Спиридон Довгаль (1966-67; 1972-75), Яків Маковецький (1967-71), Петро Балей (1971-72), І.Кедрин-Рудницький (1976-78), Володимир Біляїв (1979-1984), Павло Лимаренко (1984-89). Останній голова Президії УНРади Михайло Воскобійник (1989-92) разом з М.Плав’юком та Іваном Самійленком 22.8.1992 у Києві підписали Грамоту про складення повноважень і припинення діяльності Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі. Т.Андрусяк (Львів).


Українська Національна Рада у Києві - політично-громадське надпартійне утворення передпарламентарного типу. Заснована 5.10.1941 з ініціативи ОУН-М. Головним організатором УНРади був член Проводу українських націоналістів О.Кандиба. Очолити УНРаду мав акад. А.Кримський, однак на початку війни його було заарештовано радянськими спецслужбами. Головою УНРади став проф. М.Величківський, першим секретарем Президії УНРади - А.Баранівський (після його загибелі - I.Дубина), другим секретарем - О.Бойдуник. Заступниками голови УНРади стали С.Сколибог, О.Корсунський та М.Капустянський. Шефом Головної канцелярії Президії УНРади призначено Я.Жуковського. УНРада змогла встановити зв’язки з усіма українськими землями, окупованими німцями, і започаткувати організацію адміністративних органів на місцях. УНРада видавала у Києві газету “Українське слово” (ред. І.Рогач) з літературним та російськомовним додатками. Членам УНРади вдалося встановити на деякий час контроль за київською міською управою і відновити культурно-мистецьке життя міста. Робилися спроби заснувати народні університети у Вінниці, Умані. У Києві створено Спілку українських письменників (голова - О.Теліга). Німецька окупаційна влада, незадоволена зростаючим впливом УНРади, з листопада 1941 розпочала акцію на її ліквідацію. 20.11.1941 німецька адміністрація в ультимативній формі зажадала припинення діяльності УНРади, а з січня 1942 перейшла до репресій щодо її членів. У таких умовах ОУН-М та М.Величківський вирішують перейти у підпілля. Діяльність УНРади відновилася у 1944. 22.4.1944 у Львові в соборі св. Юра урочисто прийнято Акт злуки трьох основних державних центрів - Львівської та Київської УНРади, а також Центральної Народної Ради Карпатської України. Акт злуки підписали М.Величківський, А.Шептицький, А.Штефан, 1.Дубина та Я.Гайвас. Внаслідок цього об’єднання утворилася єдина Всеукраїнська Національна Рада (ВУНРада). Спроби ВУНРади і Головної Української Визвольної Ради виробити засади спільної діяльності не мали успіху. ВУНРада припинила свою діяльність в еміграції в 1946. К.Бондаренко (Львів).


УНР XXI століття:
1997–1998 роки. Відкрита дискусія в газетах “Вечірній Київ” (за ініціативою Головного редактора Віталія Карпенка), “Українська газета” щодо шляхів консолідації українського суспільства. У її результаті створено Оргкомітет для створення “знизу” політичної партії, яка б об’єднала українську націю (робоча назва “Партія української єдності”).

1999 рік. Установчий З’їзд партії. Вона отримала назву Українська партія “Єдність”.

2000 рік. Виконуючим обов’язки Голови партії обрано одного з її засновників Юрія Пальчуковського. Партія звертається до національно-демократичних сил із закликом створити постійно діючу громадсько-політичну раду, яка була б локомотивом об’єднання суспільства та здійснювала б колективний контроль за владою. Таке об’єднання було створено під назвою “Українська правиця”. За пропозицією УП “Єдність” у статут об’єднання замість утворення керівної надструктури була закладена ідея скоординованої взаємодії його суб’єктів. (Пропозиція УП “Єдність” назвати об’єднання “Українська Національна Рада” була відхилена за наполяганням Голови “Українського Народного Руху” Юрія Костенка).

2001 рік. Успішний старт діяльності “Української правиці” та її стрімке згортання через: початок чергових виборів, амбіції лідерів, роз’єднувальні дії влади.

2002 рік. Проведення у вересні форуму демократичних сил за ініціативою В.Ющенка. На політичній секції форуму представники УП “Єдність” внесли пропозицію створити постійно діючу Координаційну Раду демократичних сил (політичних партій та громадських організацій). Пропозиція була підтримана головуючим політичної секції Анатолієм Гриценком, а потім і всіма її учасниками. На пленарному засіданні була прийнята резолюція форуму про створення згаданої структури. Її підписали понад 40 партій та громадських організацій-учасників форуму (першим стояв підпис В.Ющенка). Проте, після форуму В.Ющенко та інші підписанти “забулися” про свою обіцянку. Щоб добра ідея не загинула, її ініціатори звернулися до В.Ющенка та всіх, хто підписав резолюцію форуму, із закликом провести Установчі збори Української Координаційної Ради. Відгукнулися лише 6 партій та стільки ж громадських організацій із 40 підписантів!

30 листопада у Київському Будиинку вчителя відбулись Установчі збори Демократичного об’єднання “Українська Національна Рада” (ДО “УНР”) та обрано її координаційний орган – Українську Координаційну Раду (УКР). Головою ДО “УНР” було обрано Юрія Пальчуковського.

2004 р. Демократичне об’єднання “Українська Національна Рада” зареєстроване в Міністерстві юстиції України. У засіданнях УКР брали участь: Юрій Пальчуковський, Віктор Шишкін, Дмитро Степовик, Юрій Кармазін, Станіслав Ніколаєнко, Михайло Павловський, Роланд Франко, Олесь Сергієнко, Олег Соскін, Юрій Буздуган, Микола Жулинський, Богдан Червак, Петро Кононенко, Андрій Шкіль, Володимир Сергійчук, Любов Стасів, Богдан Янівський, Іван Лозовий, Михайло Роль, Емма Бабчук, Ігор Лісодід, Олесь Гриб та інші.

Джерело: Прес-служба ДО “УНР”
Обговорити на форумі