Президентські вибори дають старт місцевим баталіям у Львові

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-11-20 03:34:43

Львів та Галичина під час усіх президентських кампаній незалежної України традиційно виступали єдиним електоральним фронтом на підтримку одного з кандидатів. Він бачився галичанам то як “надія нації”, потім два рази як “менше зло” і згодом знову як “надія нації”. Цим користались Чорновіл 1991 року, Кравчук 1994, Кучма 1999 та Ющенко 2004. Для двох останніх саме рекордна підтримка галичан за максимальної явки в цьому регіоні стали дуже важливим фактором перемоги.

Більшість оглядачів нинішньої кампанії сходяться на думці, що її результат залежить здебільшого від того, чи зуміє Юлія Тимошенко у другому турі хоча б наблизитись до результатів своїх попередників на Львівщині – Кучми 1999-го (91,59%) та Ющенка 2004-го (93,74%). І відповідно результат Януковича залежатиме від успіхів його команди на ниві збурення ситуації в Західній Україні і посиленні недовіри до лідерки БЮТ. Безперечно, мова йде не лише про Львівську область, але й решту областей Західної України. Однак, політичні процеси саме у Львові здебільшого віддзеркалюють ситуацію в решті західноукраїнських, а особливо галицьких, областей.

Ми не намагатимемось дати відповідь на питання, чи вдасться Юлії Володимирівні досягнути бажаного. Натомість, спробуємо окреслити ті локальні політичні комбінації у Львові, на фоні яких відбувається президентська кампанія. Несподівану та непросту мозаїку формують різні, інколи непов’язані між собою, чинники – особисті амбіції та образи, локальні плани завоювання влади та бізнесові союзи (тривалі і тимчасові). В такій комбінації взаємостосунків кожен з її учасників грає свою гру, переслідує свої інтереси.

Для більшості ключових осіб, задіяних в президентській кампанії 2010, вибори глави держави – це лише елемент місцевої політичної боротьби. Особливо, якщо врахувати той факт, що президентська кампанія плавно перетікає у вибори місцевих органів влади, призначені на 30 травня. Відтак будь-який результат президентських виборів струсоне місцевим політикумом та планами окремих його діячів.

Гра Деньковича. Голові Львівської обласної організації БЮТ не позаздриш. З однієї сторони він керівник місцевого осередку найпопулярнішої на сьогодні на Львівщині політичної сили, яка крім того має всі шанси посилити свої позиції у випадку гіпотетичної перемоги Юлії Тимошенко. З іншої, реальний вплив на партійні процеси в БЮТі у Деньковича наближається до нульової відмітки. Остаточним підтвердженням цього стало дошкульне для Івана Васильовича призначення керівником виборчої кампанії Тимошенко на Львівщині народного депутата від БЮТу Сергія Швеця. Деньковичу дісталась функція керівника штабу - фактично виконавця прийнятих рішень вищим керівництвом. Деньковичу продемонстрували рівень довіри до нього а також його перспективи. Для тих, хто ближче знає характер депутата, зрозуміло, які ментальні процеси запущено таким кроком.

Ситуація для Івана Васильовича складається вкрай незручна. Успіх Тимошенко на Львівщині – свідчення правильності усунення його від кампанії а далі справа техніки. ЮВТ неодноразово демонструвала легкість, з якою вона прощається з людьми, які своє відіграли. В свою чергу, провал Тимошенко у Львові можливо і дав би Деньковичу тиху, відому лише йому одному, моральну сатисфакцію, але одночасно означав би гарантований програш Тимошенко на виборах загалом. А відтак необхідно зблизитись з тими, хто в такому випадку набирає сили у Львові.

Турботи Писарчука. Коли в людини є важлива мета, вона все робить для її досягнення. З політичною мотивацією Петра Івановича все просто. Якщо у тебе є бізнес, ти його укріпляєш і розвиваєш. Коли у тебе є бізнес, а ти немолодий і в тебе вже стріляли, ти не можеш не думати про те, хто і як твій бізнес успадкує.

Бізнес Писарчука – ринок “Південний” - це колос на глиняних ногах. І хвороба цих ніг - юридичного походження. Впобудові торгівельної імперії Писарчука забракло важливого фінального елемента – юридичного узаконення самозахоплених земель. Лише поразка у 2002 році лояльного до Писарчука мера Львова Василя Куйбіди, за часів якого бізнесмен безперешкодно облаштувався на 17 гектарах міської землі, не дала бізнесмену завершити цей процес. Жоден з наступних міських голів – ані Буняк, ані Садовий – не пішли на побажання Петра Івановича.

А без узаконення весь бізнес Писарчука – потенційна жертва чиїхось рішучих дій (чи то рейдерів, чи то влади, чи то симбіозу одних з другими). За нинішнього юридичного статусу – це лише питання часу і волі. Обмовка іншого львівського олігарха Петра Димінського про те, що серед об’єктів, які він міг би розглядати як внесок міської влади в ВАТ “Народна команда “Карпати” є і ринок “Південний”, могла, звичайно, бути і жартом. Але з таких жартів Писарчук навряд чи сміється.

Відтак, уся політична та громадська діяльність головного регіонала Львівщини підпорядкована зрозумілій і абсолютно логічній потребі бізнесмена – встановлення контролю над владною вертикаллю міста та області (з акцентом на місцевій владі, яка є ключовою для вирішення земельних проблем “Південного”).

Головну роль у цьому процесі Писарчук відводить самому собі. На відміну від свого колеги Петра Димінського, який не досяг значних успіхів в публічній політиці і звик діяти радше через підконтрольних політиків різного масштабу, Писарчук активно зайнявся власною політичною кар’єрою. Тричі ставав депутатом Верховної ради (одного разу через вибори в окрузі від СДПУ(о) і двічі по списку Партії регіонів) а 2006 року отримав третє місце на виборах мера Львова, здобувши 15% голосів львів’ян.

Писарчук одним з перших розпочав свою кампанію з виборів мера Львова 2010 року. Регіонал не зникає з ефірів львівського телебачення, регулярно з’являється в друкованій пресі, запускає нові медійні проекти. Пильні журналісти підмітили, що на рекламу соціальних проектів Писарчука витрачається більше коштів, ніж на самі проекти. Щоправда, наразі помітного успіху така активність не приносить. Мерський рейтинг бізнесмена не перевищує 8-9% (за усередненими даними різних соціологічних опитувань).

Для досягнення своїх цілей Писарчук навіть пішов на мирову з Петром Димінським. Свого часу ППД відреагував на звинувачення у намірах організувати рейдерську атаку на “Південний”, оприлюднену в газеті Писарчука “Україна і час”, скандальною фразою: “Я не якийсь там торгаш з підворотні, аби це коментувати”.

З того часу минуло два роки. Пан Димінський і сам зайнявся торгівлею, збудувавши на місці колишніх дитячих спортивних майданчиків поблизу стадіону “Україна” базар з аналогічною назвою. Починаючи з вересня 2009 року інформаційна агенція Димінського ЗІК стала одним з головних рупорів кампанії Писарчука. Давній соратник Димінського Леонід Мельник пішов працювати заступником Писарчука. Петро Іванович віддячив тезці, ставши на його бік у конфлікті власника “Карпат” з мером Львова Андрієм Садовим. Для Димінського ставка на Писарчука та ПР – можливість повернути вплив на міську політику. Не може не керувати ППД і пам’ять про елементарний “кидок” власника “Карпат” командою Юлії Тимошенко під час формування списків БЮТу на вибори 2006.

Писарчук, безумовно, розуміє, що вибори 2010 року є чи не останнім шансом на вирішення власних проблем. Шансом доволі примарним. І річ тут не в тім, що аби наздогнати рейтинг нинідіючого мера Андрія Садового Писарчуку потрібно збільшити свій власний втричі. І навіть не в його партійній приналежності. Писарчук надто одіозна особистість. Рейтинг недовіри серед львів’ян перевищує 60%. Ситуативних прихильників в львівських середовищах він здобуває виключно грішми. Більшість експертів сходяться на думці, що максимальним результатом Писарчука на виборах 2010 може стати повторення 15-відсоткової відмітки з виборів 2006 і проведення власної фракції в міську раду (за інформацією з джерел в міському осередку ПР, Писарчук розглядає можливість походу на місцеві вибори двома колонами – списком Партії регіонів та окремим іменним блоком під власним іменем).

А тому бізнесовий хист підприємця не міг не врахувати альтернативний варіант. Одним з них є здобуття посади губернатора Львівщини у випадку перемоги Януковича на президентських виборах та подальше просування на посаду мера лояльного до себе кандидата. Ідеально, якби такого кандидата одночасно підтримав і популярний у Львові БЮТ. Для усунення рейтингового Садового, як єдиної перешкоди для реалізації такого сценарію, у такому випадку були б задіяні усі можливі важелі (блокування по лінії державних коштів для Львова, задіяння підконтрольних губернатору силових структур і т.д.)

Хід Сендегою. Озвучена 3 листопада лідером бютівців на Львівщині Деньковичем ідея висунути в мери Львова екс-губернатора Львівщини Олександра Сендегу стала несподіванкою для багатьох. В тому числі і для самої лідерки БЮТ. Очевидці розповідають, що Юлія Володимирівна, прибувши наступного дня до Львова у зв’язку з епідемією грипу, ще в аеропорту влаштувала Деньковичу взбучку за самодіяльність. Не мешою несподіванкою ідея з Сендегою була і для керівника кампанії Тимошенко на Львівщині нардепа Сергія Швеця.

Що змусило Деньковича запропонувати в якості кандидата на мера Львова від БЮТу начальника газопромислового управління “Львівгазвидобування” (здобув посаду завдяки протекції тодішнього керівника НАК “Нафтогаз України” “регіонала” Юрія Бойка), кума, близького товариша і бізнес-партнера Петра Писарчука, кандидата під №273 у списку Партії регіонів на парламентських виборах 2007 року, людину, за безпосереднього сприяння якої на посаді голови Залізничного району міста Львова (1994-1996) а згодом першого заступника міського голови Львова Василя Куйбіди (1996-2002), Писарчук безперешкодно будував свої торгівельні комплекси на самозахоплених землях ввіреного Сендезі району?

Ось три версії причин такого кроку:

- Денькович демонструє своєму теперішньому шефові Сергієві Швецю власну незалежність і кидає публіці перше прізвище, яке йому спадає на згадку (принаймні сам Сендега в подальших коментарях демонструє своє щире здивування такій ініціативі, але безумовно “якщо громада Львова хоче бачити мене мером – тоді я прийму рішення”);

- Денькович демонструє Писарчуку готовність зіграти в його гру;

- Денькович і Писарчук уже грають в парі. Сендега кандидат в мери від БЮТу – ідеальний варіант для Писарчука у будь-якій комбінації (чи то “губернатор Писарчук – мер Сендега” чи то “кандидат в мери Писарчук і технічний, лояльний до Писарчука кандидат в мери від БЮТу”)

Мрії Куйбіди. В Куйбіди не менше підстав ображатись на Тимошенко. Саме активна підтримка ЮВТ дозволила у 2002 Любомиру Буняку сенсаційно перемогти на виборах мера Львова і змістити Куйбіду з цієї посади. Саме втручання Тимошенко у 2006 році зірвало в останній момент рішення обласного осередку БЮТу (на чолі з тим же ж Деньковичем) про підтримку Куйбіди на тодішніх мерських виборах. І знову ж, на глибоке переконання Василя Степановича, саме це не дозволило йому вернутись на омріяну посаду. Образа Куйбіди тиха, але від того не менш глибока. І лише міністерське крісло, рекомендації рухівського лідера Бориса Тарасюка а також потенціал рейтингу Юлії Володимирівної у Львові змушує екс-мера триматись команди БЮТу.

Через це Куйбіда навіть розсварився зі своїми найбільш вірними соратниками – нардепом Ярославом Кендзьором та керівником свого штабу у 2006 році Іваном Рудницьким. Втративши вплив на львівський Рух (чи не єдиний реальний осередок цієї партії в Україні), Куйбіда фактично позбувся свого останнього кадрового ресурсу у Львові. Але не позбувся нестримного бажання повернутись до столиці Галичини.

За інформацією наближених до Василя Степановича джерел, Куйбіда остаточно відмовився від ідеї нового походу на мерські вибори. Його існуючий рейтинг, який різні соціологічні служби оцінюють від 12% до 15% суттєво менший від того результату, який він показав на останніх виборах. Третій поспіль програш остаточно б перекреслив будь-які шанси на подальшу політичну кар’єру. Тому думки Куйбіди, за даними цих же ж джерел, спрямовані на реалізацію надійнішого варіанту – очолити список БЮТу на виборах до облради і посісти після виборів посаду голови цього органу.

Що ж стосується мерських виборів, то Куйбіда зіграє в них активною підтримкою того, хто здатен скласти реальну конкуренцію його головному опоненту – Андрію Садовому. І тандем близьких по духу і тривалій співпраці Писарчука і Сендеги є для цього найбільш очікуваним.

Облога Садового. Яке ж місце у цій комбінації нинідіючого мера Андрія Садового? За час свого перебування на посаді міського голови Андрій Іванович так і не зумів (або не захотів) налагодити більш-менш пристойні стосунки з найбільш впливовими людьми регіону. Нейтральний на початку каденції Писарчук поступово, через непоступливість Садового в питанні узаконення земель “Південного”, перетворився на його затятого опонента. Найвпливовіший і найбагатший бізнесмен регіону Петро Димінський, через аналогічне небажання Садового віддати олігарху 17 гектарів землі біля стадіону “Україна”, взагалі оголосив війну меру. Гроші Димінського, а згодом і Писарчука стояли ледь не за усіма публічними акціями проти міської влади.

Не став Садовий “своїм” і для більшості партійних бонз Львівщини та їх спонсорів. І якщо у 2006 році подібна ворожість політичного бомонду області до тодішнього лідера радикальної “Самопомочі” не стала йому на заваді – молодий політик пішов ва-банк і переміг на виборах як самовисуванець – то у 2010 році впливові опоненти Садового вже не грішитимуть недооцінкою його шансів і об’єднавши зусилля, можуть створити меру реальну загрозу. Садовий явно недооцінює фінансові та політичні ресурси, які можуть включитись у боротьбу з ним. Одних лише рейтингу, потужностей власного медіа-холдингу та команди піарників цього разу буде недостатньо, особливо якщо на стороні опонентів будуть задіяні силові структури.

Дуже хитким є і позиціонування Садового щодо головних претендентів на посаду Президента України. Намагання мера Львова утримувати хоча б відносну рівновіддаленність від ключових політичних діячів країни врешті-решт зіграє проти нього. Його не вважатиме “своїм мером” жоден з потенційних переможців, а відтак намагатиметься встановити над містом надійніший контроль під час майбутніх місцевих виборів.

Особливо активно опоненти Садового дбають про те, аби негативна думка про нього запанувала в голові Прем’єр-міністра. Тимошенко наполегливо нагадують спротив міського голови кампанії зі зменшення тарифів, яку тодішня лідерка опозиції проводила 2007 року. А найменший привід – нещодавню формальну зустріч мера з віце-спікером, регіоналом Олександром Лавриновичем – використали для поширення інформації про підтримку Садовим Януковича на виборах Президента. Показово, що єдиними, хто підтримав розкрутку цієї теми у Львові були медіа Писарчука (газета “Рідне місто”), Димінського (агенція ЗІК) та лояльне до Деньковича інтернет-видання “Вголос”.

Ефекту однак було досягнуто і інформація поширилась в середовищі львівського та київського політикуму. Щоправда, як стверджують джерела в оточенні голови уряду, найпереконливішим для Тимошенко виявились не так самі інформаційні повідомлення, а те, що їх “достовірність” підтвердив в розмові з нею віце-прем’єр Іван Васюник. Останній, за інформацією тих же джерел, і сам не проти позмагатись за крісло мера Львова.

Дилема Тягнибока. Піде чи не піде Олег Тягнибок на вибори мера – це питання у Львові обговорюють уже давно. Для самого Тягнибока це не менше дилема, ніж для місцевих політичних оглядачів. З однієї сторони, лідер “Свободи” здатен скласти реальну конкуренцію нинідіючому мерові. В Тягнибока є і тверда підтримка вірного електорату, і риторика, яка дозволяє уникати розмов про його бачення реформ в міській господарці, в чому лідер “націоналістів” почувається не надто впевнено. Посада міського голови найбільшого міста базового для “Свободи” регіону могла б стати для Тягнибока потужним інформаційним майданчиком для подальших політичних кампаній на українському рівні.

З іншої сторони є і чимало “але”. По-перше, поразка на виборах мера це не поразка на виборах Президента. Для загальнонаціонального політика, яким безумовно є Тягнибок, це могло б стати переломним моментом в наразі зростаючій кар’єрі.

По-друге, стан інфраструктури будь-якого українського міста, і це також чудово розуміє Олег Ярославович, це радше великий клопіт і ціла купа ризиків для його керманича, ніж реальний ресурс для побудови політичного іміджу.

Врешті-решт, Тягнибоку, так би мовити, “не впирається” в мерську посаду. Якщо, скажімо, для Писарчука контроль на міською владою – це життєво важливий механізм досягнення власних цілей, то Тягнибок, умовно кажучи, може увійти до парламенту на наступних виборах і затриматись там надовго і без цієї посади.

Що дасть “Яценюк”? Багато хто у Львові пов’язав свої плани з післявиборчим використанням популярності Арсенія Яценюка. Лідер місцевого “Фронту змін” Степан Кубів розглядався і як можливий кандидат на вибори мера Львова і навіть як губернатор Львівщини (тоді коли розмови про Президента Яценюка сприймались ще більш-менш серйозно).

Райдужні перспективи вимальовувались і для Блоку Яценюка на місцевих виборах. Різні соціологічні опитування прогнозували ще навіть не створенному блоку понад 10%. Щоправда, такий нестримний оптимізм дещо розвіявся після “нового курсу” Яценюка і особливо наслідків, які це мало для рейтингу молодого політика у Львові. Лише за серпень-вересень соціологи зафіксували майже 10-відсоткове падіння рейтингу Яценюка у Львові.

Як стверджують джерела в львівському штабі Яценюка, останнім часом серед штабістів панує доволі гнітюча атмосфера, яка поселилась там після появи смугастих біг-бордів та підсилюється кожною новою антиЄСівською чи “новоімперською” ідеєю московських помічників Арсенія Петровича.

Підсумок. У Львові готуються до можливого президентства Януковича не менше ніж до перемоги Тимошенко. Кожен з ключових гравців регіону в своїх розрахунках бере до уваги обидва варіанти і відповідно готується до них. В тому числі і місцеві соратники лідерки БЮТ. Так не було у 2004-му, коли прихильники Ющенка розуміли, що ставка на “помаранчевих” – це ризик, за який у випадку поразки доведеться дорого платити. Те, що відданої безкорисної праці задля її перемоги на місцях не буде розуміє і сама ЮВТ. Навіть у Львові в Тимошенко не знайшлось людини, якій би вона могла довірити свою кампанію. Зрештою, Тимошенко пожинає плоди власного посіву. Наскільки гіркими вони будуть, покажуть найближчі два місяці.

Джерело: Володимир Цибулько [персональний сайт]
Обговорити на форумі